Я все ще дивувалася, чому вона не розповіла мені про нього, але я вміла читати між рядків. Якщо вона хоче вийти за нього заміж, то я зроблю все можливе, щоб оцінити Гладдіка і перевірити, чи достойний він Донії. Коли він справді гідний її, як вона вважає, то я зроблю все, що в моїх силах, аби поліпшити відносини між родинами Імпірінс і Атон. Якщо це допоможе зняти із Сайдонії підозру в єретичних нахилах, тоді ще краще. Я здатна зробити це заради Донії.
15
ЕНМІТІ ПОЧАЛА стежити за мною. Очевидно, одночасно Імператору потрібно було тільки два Діаболіка під боком, що давало їй можливість слідкувати за мною, пильнуючи кожен мій наступний кроку Хризантеміумі.
Вона була обережною і зберігала дистанцію, на якій звичайна людина ніколи не помітила б її присутності. Енміті поводилась як Діаболік під час звичайного патрулювання Хризантеміуму, а не як мисливець у гонитві за здобиччю. Тільки надміру параноїдальний розум міг прослідкувати зв’язок між її діями і моїм місцем перебування. Той факт, що вона завжди опинялася поруч зі мною, здавався простим збігом обставин.
Але не для мене.
Я почала прораховувати кожен свій рух і кожен вдих, розмірковуючи над тим, яку частку своєї істинної природи вже встигла їй показати. Єдине, що я змогла придумати в цій ситуації — якомога краще зіграти роль справжньої Вельмишановної Панни: зображувати із себе легковажну і фривольну панянку, сподіваючись, що Енміті втратить до мене інтерес.
Незважаючи на навчання, яке я пройшла в Сутери ну Імпірінс і Мати-Засновниця, у мене не було справжнього соціального інстинкту — інстинкт до пошуку розваг або нових друзів, але мені потрібно було стати непомітною і злитися з натовпом: я повинна вести себе так, ніби бажаю брати участь у розвагах Імператорського Двору. Що глибше я занурюся в придворне життя, то швидше Енміті визнає: її підозри були безпідставними.
У цій ситуації Невені виявилася напрочуд корисною.
Вона жадала нового досвіду. Останніми днями ми блукали садами «Валор Новус» і проводили дні, крокуючи п’ять кілометрів туди й назад уздовж Берневал Стрітч. Це був найдовший кронштейн, що відгалужувався від Хризантеміуму: на ньому було дуже мало людей і багато автоматизованих машин, які виконували свої завдання. Цей відрізок шляху не був гламурним або чарівним, але Невені наполягала на тому, що ми маємо пройти його, оскільки в кінці дороги була стіна, на якій ті, хто наважився туди дійти, викарбовували свої імена.
На тій стіні я побачила імена і мітки більшості молодих Вельмишановних Панів і зрозуміла, що це був своєрідний обряд Імператорського Двору. На стіні виднівся квазар родини Атона, наднова зірка Пасусів, знак сонячного затемнення родини Фордайсів, шість зірок королівської гілки Домітріанів і навіть чорна діра — символ сім’ї, яка не належала до королівської гілки родини Домітріанів, себто до сім’ї Вельмишановної Пані Сигни. Ми вписали на стіну наші імена, і я викарбувала знак родини Імпірінс — схід сонця, що видніється за планетами.
Невені дещо зухвало зірвала своє намисто і використала лезо, щоб вигравіювати подвійні місяці Люміни.
— Якщо Вельмишановному Панству щось не подобається, — сказала вона, — їм не слід було привозити мене сюди.
Якось увечері ми приєдналися до Гладдіка, який полюбляв робити ставки під час боїв створінь. Багато Вельмишановних Панів і Панянок витрачали гроші на виведення генетично модифікованих тварин для виступів на аренах «Тігріса», і в більшості випадків їх створінь вбивали під час першого ж поєдинку. Решта втрачали гроші, ставлячи на тих, хто програв, й охоче насолоджувалися кровопролиттям на аренах.
Це був один із тих невинних громадських заходів, про які згадував Гладдік, під час якого ми могли проводити час разом, не викликаючи осуду оточуючих. Більшу частину вечора — навіть під час бою власної тварини — він не зводив з мене очей, ловив кожен мій погляд і посилав обережні й стримані посмішки. Я змушувала свої губи вигинатися у формі посмішки, не будучи певною, що мені вдалося передати м’якість і теплоту Сайдонії.
Коли істота Гладдіка виграла матч, він вибачився і побіг перевірити самопочуття тварини. Невені скористалася моментом, щоб сказати мені:
— Я теж хочу колись взяти у цьому участь, — її голос був хриплим від криків, бо вона вболівала за гібрида ведмедя-тигра, на якого поставила два матчі тому. — Нам слід замовити власне створіння.