Я скептично подивилася на неї.
— Ти сподіваєшся, що я заплачу за це.
— Ну ж бо, Сайдоніє. Хіба тобі не хочеться спробувати хоча б один раз?
З якоїсь причини сама думка про це викликала в моєму животі неприємну бурю, хоча я не могла відповісти, чому. Подібна дика жорстокість не бентежила мене. Купівля істоти була типовою манерою поведінки для Вельмишановного панства, а моя мета полягала в тому, щоб виглядати якомога більш нормальною. Я дала їй гроші й дозволила вибрати генетичні характеристики на свій розсуд.
За тиждень істота була готова: створена на основі генетичного коду, який замовила Невені, і вирощена за допомогою прискорювача росту. Тільки-но її підготували до першого поєдинку на арені, Невені покликала мене до загону. Я запросила Гладдіка.
Невені привела нас до приміщення у надрах арени, де стояв страшний сморід.
Гладдік пробурмотів щось і витягнув баночку ефірної олії з рукава. Він наніс по краплині під кожну ніздрю і запропонував й нам скористатися цим засобом. Невені нанесла кілька крапель.
Я відмовилася. Нудотні парфуми докучали мені набагато більше, ніж сморід тварин.
Коли ми підійшли до загонів, Невені почала розповідати про своє створіння, а Гладдік розпитував її з огляду на власний досвід замовлення істот для боїв. Я відволіклася від їхньої розмови й уважно прислухалась, доки не почула знайому тиху ходу Енміті позаду. Цікаво, чи не набридло їй ще.
Коли ми ввійшли до загонів, я все ще думала про Енміті, але потім перед моїми очами постала страшна картина, і я заклякла на місці, а всередині мене ворухнувся забутий страх.
Довгий час я не могла поворухнутися. Я поглянула вгору і побачила кільця різких флуоресцентних ламп, що визначали кордони невидимих стін. Почула ревіння і гарчання істот, що злилися воєдино з раптовим дзижчанням у моїй голові. Мені здалося, ніби я перенеслася назад у часі.
Моя рука потяглася до найближчого флуоресцентного кільця і я доторкнулася пальцями до огорожі, відчувши поколювання від силового поля, що відділяло мене від гібрида тигра. Я бачила істоту, але вона могла бачити мене тільки, якщо я зроблю поле прозорим. Я добре це знала.
Колись я була істотою по той бік силового поля.
Страшна згадка змусила мене знову зупинитися. Ці загони збудовані так само, як і той загін, де я провела перші роки свого життя. Я згадала людей, які проходили повз і так само витріщалися на мене. І ось я стою з іншого боку огорожі.
Я не усвідомлювала, що зупинилася біля одного із загонів і зазираю всередину, доки не відчула дотик до руки.
Моя рука інстинктивно вхопила горло Гладдіка, але я не здавила шиї. Я прийшла до тями якраз вчасно. Мої очі зустрілися з його, моє дихання прискорилось і я опустила руку.
— Ви налякали мене.
На його обличчі з’явилися розгубленість і сум’яття. Я знала, що, безсумнівно, зробила щось не притаманне людині.
— Де істота? — запитала я, щоб відволікти його, при цьому змушуючи себе посміхнутися.
— Панна Сагну сказала, що вона — ось там.
Я пішла за Гладдіком, почуваючись так, ніби йду через болото і мені здавалося, що ось-ось хтось побачить, що я самозванка — Немезіда дан Імпірінс, яка перебуває в чужій шкурі, що їй геть не підходить.
Ми дійшли до загону, де чекала тварина Невені. Усі інші створіння навколо нас неспокійно походжали у своєму замкненому просторі і гарчали від збудження. Істота Невені сиділа навшпиньки з піднятою ногою і нахиленою головою — вона збиралася вилизати себе.
— О, ну ж бо, досить, — сказала Невені з відчаєм озираючись навколо.
Гладдік тихо розсміявся.
— Думаю, вона насолоджується процесом.
— Гей, припини! — вигукнула Невені і вдарила долонею по силовому полю. Вона завила від болю, коли її рука відскочила від огорожі. — О ні, раптом на арені вона поводитиметься так само? Це катастрофа.
— Принаймні, вона насолодиться останніми хвилинами свого життя, — пожартував Гладдік.
Я усвідомила, що дивлюсь через плече на жінку з розвиненими м’язами, яка щойно зайшла до приміщення із загонами — на Діаболіка, що стежить за мною. Енміті теж озиралася навкруги, впізнаючи знайому обстановку.
У моїх грудях ворухнулась цікавість.
Я вперше дивилася на Енміті і бачила не проблему, не ворога, не когось, хто здатен вбити мене, і не когось, кого мені, можливо, скоро доведеться вбити.
Я бачила людину... ні, істоту, яка була схожа на мене. У неї було те саме минуле і ті самі переживання. Я бачила когось, хто за інших обставин міг би зрозуміти ту частину мене, яку не розуміла навіть Сайдонія. Я точно знала, що вона відчувала і про що думала в цей момент.