Я стиснула кулаки, моє серце шалено калатало. Я дивилася прямо на машину, що зависла переді мною, готова вистрілити в будь-який момент, і розмірковувала над тим, помру я сьогодні чи ні.
Імператор витримав довгу паузу, дозволивши тиші повиснути в повітрі ще на декілька хвилин. З кожною хвилиною було все важче уявити собі людину, яка наважиться порушити цю тишу, а можливо, у цьому й полягав задум Імператора. Посмішка на його оманливо молодому обличчі стала ширшою.
— Ось чому я зібрав вас тут на це дуже особливе Велике Скликання. Як ви бачите, грішників, які поширювали богохульні ідеї не запросили. Заради збереження святості великих сімей я прорідив ряди Вельмишановного панства, вибравши найпридатніших спадкоємців — тих, хто представляє стару кров і демонструє покору своєму законному лідеру, й зібрав їх усіх тут.
Я з тривогою дивилася на нього.
— Сьогодні ми зібралися тут з однією метою: деякі з вас довели, що гідні успадкувати владу своїх родин, але ваші родичі, на жаль, виявилися не достойними цієї честі. Відсьогодні ви станете носити їхні титули і візьмете на себе їхні обов’язки. Ті з вас, хто перебуває тут як представник своєї родини, віднині стануть головами сімей.
Я здивовано витріщилася на нього. Він не міг просто заявити, що Сенатор фон Імпірінс більше не буде сенатором і призначити Сайдонію на його місце. Так не роблять. Навіть Імператор не міг просто взяти й замінити людей на посаді.
І якби не ці боти безпеки, що були готові будь-якої миті влаштувати різанину, хтось обов’язково сказав би йому про це.
— І щоб забезпечити цей плавний перехід титулів, — продовжив Імператор з льодяною посмішкою, — я усунув інших претендентів, які б могли поставити під сумнів ваші права.
У мене всередині все похололо.
Я не розуміла. Я не могла зрозуміти.
Навколо мене і за моєю спиною здійнявся хор голосів, бо люди намагалися зрозуміти значення його слів. Я могла лише мовчки сидіти і розмірковувати про те, наскільки це все було неправильно, сподіваючись, що мені почулося.
— Саме тому я зібрав сьогодні це Велике Скликання, щоб ви могли поглянути один на одного, — сказав Імператор, — нові і старі спадкоємці цієї великої Імперії. І, звичайно, для того, щоб ми могли віддати данину пам’яті тим душам, що заблукали, яких більше не буде з нами і які вже не здатні зіпсувати своєю присутністю це шляхетне зібрання, — він елегантно махнув рукою в повітрі.
А потім на світловідбиваючих одежах менш сановитого Вельмишановного панства із зовнішнього кола почали спалахувати і гаснути зображення. Величезну космічну станцію охопив раптовий вибух полум’я. Флотилію судів поглинуло автоматизоване мінне поле. Вибух розніс планету на шматки.
Я не розуміла, що за картинки виникають на екрані, доки перед моїми очима не з’явилося зображення фортеці Імпірінс з відміткою часу, що показував учорашній день.
Ні.
Потім пролунав вибух.
Я різко звелася на ноги, ледь не впавши з платформи від побаченого.
— Ні!
Ні-ні-ні. Слово луною звучало в моїй голові, і картинка здавалася нереальною, бо цього не могло статися.
Але перед моїми очима миготіли жорстокі і яскраві картини, на яких фортеця зірвалася, розлетівшись на мільйони шматочків, що як сміття кружляли навколо знайомого газового гіганта, який я бачила щодня, коли жила разом із Сайдонією.
Я бачила, як мій дім зруйнували — як зруйнували дім Сайдонії.
— Ні, — прохрипіла я і подумала про Матір-Засновницю, яка не відповіла мені, коли я намагалася зв’язатися із нею.
Я подумала про Імпірінс, які не відповіли мені.
На екранах продовжували з’являтися зображення руйнування домівок старих і нових сімей, усі впливові родини зрубали під корінь під час несподіваної атаки, а потім на екрані з’явилося горде обличчя Імператора, його пильний погляд ніби врізався глибоко мені в душу. Крики і плач лунали після кожної нової картини смерті. Одні завивали від горя. Інші здригалися від ридань. Деякі сиділи з кам’яними обличчями. Дехто, як Сенатор фон Пасус, самовдоволено озиралися навколо, бо уникнув бійні, користуючись прихильністю Імператора.
Я без упину повторювала собі:
— Це не може бути правдою. Цього не може бути...
— Деякі з вас втратили цілі родини, — оголосив Імператор, коли останні зображення зникли з екранів, — і я запевняю вас, вони самі вибрали таку долю. Ті з вас, хто прийшов сюди як довірені особи своїх родин, підуть звідси як Впливові фігури Імперії. І ви назавжди запам’ятаєте богохульників, які накликали гнів на свої сім’ї, привівши їх до загибелі. Я сподіваюся, ви будете до скону вдячні Імператору, який вибрав вас для цієї високої місії. Якщо ж ні, ми завжди можемо організувати ще одну демонстрацію, можливо, перед іншими глядачами і з вами в головній ролі.