Цей жест застав мене зненацька, і я не одразу збагнула, що слід обняти її у відповідь.
— Ти повернулася! З тобою все гаразд? Ти отримала мою записку?
— Так, — холодно відповіла я, відсторонюючись від неї. — Дякую за турботу про Дедлі. Хочеш, щоб я дістала тобі запрошення на сьогоднішнє торжество?
Невені відсахнулася від мене, здивована моєю пропозицією. Мені здалося, що з нею щось не так, а потім її обличчя налилося кров’ю.
— І що, це все?
Я насупилася.
— Ти більше нічого не хочеш мені розповісти? — Її погляд згас і очі стали ніби скляними. — Сайдоніє, де ти була весь минулий тиждень? Що з тобою сталося? Люди казали, що тебе викрав Тайрус Домітріан і... ще багато різних жахливих речей! А твоя поведінка перед тим, як ти зникла... я думала, ти скоїла якусь дурницю.
— Нічого подібного.
Ми з Тайрусом обговорили наш план. Ми збиралися офіційно оголосити себе парою під час свята, але я хотіла наперед розповісти про це Невені.
— Насправді, — сказала я, — ми з Тайрусом тепер разом.
— Р-разом?
— Так.
— Ви закохані?
— Так, — я виклала заздалегідь узгоджену з Тайрусом версію подій, сподіваючись, що це прозвучало щиро. — Ми з ним провели п’ять блаженних романтичних днів на «Олександрії»...
— З Тайрусом? Божевільним Тайрусом Домітріаном?
— Так, а сьогодні ми разом ідемо на свято. Якщо ти також бажаєш туди...
— Його дядько вбив твою сім’ю! — закричала вона. — Я боялася, що тебе також вбили! Що ти робиш, Сайдоніє? Ти з’їхала з ґлузду? Думаєш, я хочу піти на торжество, щоб танцювати весь вечір з усіма тими людьми?
Вона розплакалась.
Я стояла розгублена і безсила перед потоком її люті, страху і печалі. Раніше вона завжди з ентузіазмом відвідувала різні заходи при Імператорському Дворі. Мені навіть не спало на думку, що Невені може по-іншому відреагувати на мою пропозицію, але сьогодні вона вочевидь не бажала йти зі мною на свято.
Я ніколи не замислювалась над тим, як їй живеться при Дворі.
У мене просто не вистачало співчуття для цього.
— Мені шкода, Невені.
— Не потрібні мені твої співчуття! Я не розумію тебе! Твоя сім’я мертва. Невже ти нічого не відчуваєш?
— Звісно, що відчуваю.
Я б могла розповісти їй, як мені боляче, як я прагну зменшити цей біль, що сповнив мене після втрати Сайдонії. Я б могла розповісти про бій із Енміті, не на життя, а на смерть, про жагу Імператорської крові, про те, чому ми з Тайрусом насправді разом. Я б могла їй усе це розповісти і, можливо, вона б зрозуміла, але це була не лише моя таємниця. Це була наша з Тайрусом спільна таємниця, і я не могла наражати на небезпеку нас обох.
Тож спробувала іншу тактику.
— Ходімо зі мною на свято, — я намагалася її переконати. — Можливо, ти зможеш відволіктися від думок про смерть матері.
Але мої слова і спроба проявити співчуття тільки ще більше засмутили її.
— Просто залиш мене. Я не хочу йти на якесь зневажене сонцем свято. Невже ти не розумієш, що вони збираються святкувати? Це святкування вбивства людей, яких ми любимо!
Це було правдою. Саме в цьому полягала головна причина свята. Я більше не могла дивитися їй у вічі, у яких читалося невимовне страждання.
— О, Боже, — зайшлася риданнями Невені, — я хочу додому. Моя мати померла і в мене тут більше немає подруги! Повертайся до свого нового коханого Тайруса Домітріана. Сподіваюся, він ощасливить тебе, Сайдоніє. Як гарно ти вшановуєш пам’ять своїх батьків!
Вона зірвалася з місця і забігла до спальні.
Я вийшла в коридор, мружачи очі від яскравого світла, що лилося зі стелі відсіку, де розміщувалися покої для Ексцесів. Нарешті я визнала, що я є кимось більшим, ніж завжди вважала, більшим, ніж просто Діаболіком, але перш ніж я зможу назвати себе справжньою людиною, мені доведеться навчитися знаходити взаєморозуміння з іншими людьми.
Об’єднавшись із Тайрусом, я назавжди втратила союзника в обличчі Невені. Я втратила найближчого друга.
25
ОЧІКУЮЧИ на слуг Тайруса, я відтискалася від підлоги на своїй віллі, насолоджуючись пекучим болем у напружених м’язах. Я знала, що тренування можуть звести нанівець важку роботу Матері-Засновниці, проведену для мого маскування, але зараз усі думки займала моя слабкість у боротьбі з Енміті. Я більше ніколи такого не хотіла відчувати. Фізичні вправи стали чудовою розрядкою для мозку й допомогли мені позбутися переживань, пов’язаних із майбутнім святом. Коли я припиняла думати про наш із Тайрусом небезпечний план, я згадувала Сайдонію.