Ось Донія посміхається до мене в перший день нашої зустрічі в лабораторії, я відчуваю її серцебиття через свою долоню, і вперше в мені щось ламається, коли я пізнаю, що таке любов, бо тепер я здатна любити...
Сама думка про Донію змушує мене знову бажати смерті, тому я намагаюся не згадувати про неї. Вправи допомагають.
Але ще більше роздратування зумовлює домофон, оголошуючи:
— Співробітники Тайруса Домітріана — до Сайдонії Імпірінс.
Я звелася на ноги і пішла до дверей. Я побачила, що мої Служниці вже відчинили двері, як їм і належало робити щоразу, коли представник королівської крові відвідував когось нижчого за рангом.
Усередину увірвався потік чоловіків і жінок, чиє волосся було укладене в чудернацькі зачіски навколо тонзури з мітками сім’ї Домітріанів. Спереду йшов чоловік, який був не найманим працівником, а радше Ексцесом, який потрапив на службу в дім Домітріанів за свою лояльність. Він не вибрив тонзури і не розмалював шкіри. Побачивши мене, він просяяв.
— Вітаю, Сенаторе фон Імпірінс. Мене звати Шезар нан Домітріан, — він повагом опустився на коліна й приклав мої долоні до своїх щік. Мені одразу схотілося вирвати свої долоні з його м’яких, намащених парфумами рук. — Нас прислав спадкоємець Прімус, щоб допомогти вам приготуватися до свята.
— Зрозуміло. Які приготування ви маєте на увазі? Я вмію танцювати.
Хоча мені важко давалися танцювальні рухи, яким навчала нас Сутера ну Імпірінс, це було викликано переважно тим, що тоді я проходила процедури з урізання м’язів. Тепер я була абсолютно впевнена, що не зроблю жодного хибного кроку.
— Його Високопреосвященство переживає не за це, — делікатно зауважив Шезар. — Він хоче, щоб ви були гарно вбрані та вдягли коштовні прикраси, як і належить дамі серця спадкоємця Прімуса.
— У мене є коштовності.
Він підняв свої тонкі брови, що були підведені золотими витатуйованими лініями.
— Здається, його Високопреосвященство вважає, що вам може знадобитися допомога у виборі правильних прикрас для цієї події.
Це через те, що тепер Тайрус знав, ким я є насправді. Я зітхнула.
— Добре. Давайте швидше закінчимо із цим.
Я думала це займе щонайбільше годину, але слуги крутилися навколо мене до самого вечора: вони працювали над кожним пасмом, обрізали кожну посічену волосинку, вплітали в моє темно каштанове волосся золоті, світло-коричневі та темно-червоні стрічки; після цього його заплели в маленькі коси, щоб вони легко розвивалися під час танцю. Я спостерігала за слугами, вражена кількістю часу, який можна витратити на такі неважливі речі. Як Діаболік я помічала найменші деталі, але я б ніколи не звернула уваги на посічені кінчики волосся.
Можливо, Вельмишановне Панство, на відміну від мене, переймалося подібними дрібницями. Слуги приносили один за одним підноси з вишуканими дорогоцінними уборами, брошками й разками намиста, що були б занадто важкими для шиї Сайдонії.
Незважаючи на всі зусилля Імператора, яких він доклав для конфіскації прихованої зброї, подібні предмети можна було легко використати як зброю проти суперника. Я роздивлялася намиста, розмірковуючи над тим, наскільки тяжкою буде травма черепа, якщо завдати удар кожним із них.
Звичайно, вага не мала значення. Свято мало відбутися під куполом зали з нульовою гравітацією, що давало можливість Вельмишановному Панству прикрасити себе ще більшою кількістю коштовностей, ніж зазвичай, навіть без потреби надягати екзокостюми. Слуги візьмуть коштовності, вибрані для вечора, і вдягнуть їх на мене за кілька хвилин до початку свята.
Вони перешіптувалися і гомоніли між собою, не звертаючи уваги на мій вибір прикрас й уподобання, особливо, коли зрозуміли, що я просто вказую навмання на першу ліпшу коштовність, щоб швидше закінчити цю процедуру. Я не хотіла бути ворожою: усе, що вони показували, мало, як на мене, однаковий вигляд. Коли, натомість, я спробувала вказати на найбільшу і найблискучішу прикрасу, подумавши, що це буде найкраще для дами Спадкоємця Прімуса, Шезар розсміявся.
— Занадто крикливий вибір для вас, Сенаторе фон Імпірінс! Це підходить для Вельмишановних Панянок меншого рангу, які намагаються вихвалятися своїм статусом.
Мабуть, у мене був поганий смак. Усі мої пропозиції обсміяли. Двоє слуг роздягли мене, щоб прикрасити мою шкіру, вприскуючи трохи блиску під очі й над підборіддям, а потім ввели додатковий пігмент у шкіру під вилицями. Вони навіть нанесли тіні на мій ніс, у результаті чого, коли я подивилася в дзеркало, у мене склалося враження, ніби він прямий, тому що гуля стала ледь помітною.