Якусь мить я не знала, що сказати. Потім згадала ті пусті вигадки, які Тайрус підготував заздалегідь, щоб виправдати наші нинішні стосунки.
— Розумієте, я була дуже засмучена останніми подіями, — я зробила ковток вина, щоб пригадати історію Тайруса. Його рука все ще лежала на моїй, великим пальцем він погладжував мою долоню, — трохи сценічного мистецтва на доказ вдаваної пристрасті. Це збивало мене з пантелику, але я придушила бажання забрати свою руку і покласти її на коліна, адже це б теж не пройшло повз увагу Сигни. — Його Високопреосвященство перестрів мене, вбиту горем і стражданнями, й привів на «Олександрію». Він потішив мене прекрасними старовинними речами, що звуться книгами, і так одне привело до іншого.
Я вирішила підтвердити свою розповідь посмішкою, адресованою Тайрусу, сподіваючись, що ніхто не помітить моїх холодних, порожніх очей. Він посміхнувся мені у відповідь.
— А, ну звісно, — зауважила Сигна, — твоє серце підкорила бібліотека. Лише зорям відомо, навіщо Тайрус зберігає ті книги, а от ти вочевидь розділяєш батькову любов до знань.
Ці слова таїли в собі погрозу. Вона все ще намагалася підловити мене, очікуючи, коли я припущуся помилки.
— Ні, що ви, знання — це не моя пристрасть, Ваше Високопреосвященство, — швидко промовила я. — Ті книги були такими... гарненькими.
— Але їхній зміст таїть у собі небезпеку, — вона зробила ковток вина. — Уся ця жага до знань... Я цього не розумію. Як на мене, то навчання — це марно витрачений час, особливо якщо будь-хто може довідатися про все з комп’ютера. Будь обережною, Сенаторе фон Імпірінс. Ти ж не хочеш стати жертвою свавільних поглядів, як твій батько?
Я стисла кулак під столом.
— Ні, Ваше Високопреосвященство, не хочу.
— Що мене дивує, — продовжила Сигна, — так це те, що мій онук закохався в дівчину Імпірінс. Я й гадки не мала, що в нього є подібні схильності. Я вважала, що всі ті книги — це вияв його дивацтва, а не визнання та пошанування інтелектуальної цікавості.
Це була небезпечна заява, і Тайрус добре це розумів. Він посміхнувся, а потім відкинувся назад і поглянув на стелю.
— Бабусю, правду кажучи, у мене немає бажання читати ті книги. Просто я думав, що знайду в них відповіді на запитання, чому я такий величний порівняно зі звичайною людиною. У мене так багато запитань. Чому всі дивляться на мене і не сліпнуть від блискучого світла моєї божественної сутності? Чому в мене є доступ до божественної мудрості Космосу, а інші не здатні чути ті голоси? Що криється в моїй скромній постаті, що робить мене таким надзвичайним? — потім він підніс мою руку до своїх вуст, дивлячись при цьому на бабцю. Я відчувала дивовижне тепло його губ на своїй шкірі. — Сайдонія фон Імпірінс дала відповіді на мої запитання.
Сигна здивовано підняла брови на своєму фальшиво молодому обличчі.
— Он як?
— Так. Вона стверджує, що насправді Живий Космос не виявляє своєї волі за допомогою мого смиренного людського тіла, а швидше я є породженням Космосу, як і будь-яка інша людина.
— Я безліч разів говорила тобі про це, — визвірилася Вельмишановна Пані Сигна.
— Але ж бабусю, її мелодійний голос звучить набагато переконливіше, — він торкнувся пальцем моєї нижньої губи. — Хіба я не говорив тобі про це, кохана?
Як довго він збирається торкатися мене? Але поглянувши в очі Тайруса, я зрозуміла, що він просто втілює в життя свій план: демонструє, що я — стримувальний фактор його безумства.
На мить рука Вельмишановної Пані Сигни, у якій вона тримала келих з вином, зависла в повітрі, і вона здивовано поглянула на Тайруса.
— Ну що ж, — взявши себе в руки, вона зробила витончений ковток. — Що ж, Тайрусе, я здивована.
Саме тоді я зрозуміла, що вона йому повірила.
Звичайно, вона повірила. Усі ці роки вона вірила в його божевілля. То чому б не прийняти новий вибрик безумця?
Світло над нами перемістилося, набувши золотистого відтінку, що перетворив дрібні трафаретні різьблення на стіні в блискуче мереживо гобелену. До зали зайшов Хезерд. Потім з’явився Імператор в оточенні ботів безпеки, а за ним увійшов ще один Діаболік — Енгвіш.
Я помітила, що на Імператорі був бронежилет.
— Сину мій. Поцілуй мене. — Сигна підняла своє гостре підборіддя.
Посмішка Імператора була жорсткою, як граніт. Його, без сумніву, дратувало те, що, маючи верховну владу, він досі отримує накази від своєї матері. Але, пам’ятаючи про правила хорошого тону, він нахилився і поцілував її в гладеньку щічку.