Нас зустрічали вищі посадові особи, і Невені радо кинулася в чиїсь обійми.
— Батьку!
Він міцно її обійняв, а я зупинилася позаду Тайруса. На мить світ навколо нас ніби оповила темрява, і коли я підняла голову, то побачила пухку сірувату масу водяної пари, що поглинула промені сонця.
— Давайте зайдемо всередину, доки не почався дощ, — сказав один із високопосадовців, змірявши Тайруса прохолодним поглядом.
Я насторожилась. Я роздивилася обличчя всіх присутніх, розрізняючи ступені неприязні, недовіри і навіть ненависті на лицях високопоставлених чиновників. Тайрусу буде нелегко переконати цих людей повірити йому.
Батько Невені, який нарешті обійняв свою дочку, зміряв Тайруса — нащадка родини, що вбила його дружину, — найбільш злим поглядом.
Тайрус був занадто розумним, щоб не помітити цього, але він посміхнувся з виразом цілковитого задоволення, як справжній актор.
— Згоден. Сенатор фон Імпірінс не знайома з особливостями планетарного життя. Мабуть, погана погода буде занадто важким випробуванням в перший день її перебування на планеті.
Кров прилила до щік, коли я усвідомила, наскільки явними були мої стурбованість і відчуття дискомфорту, але коли Тайрус простягнув руку, навіть не поглянувши в мій бік, я зрозуміла, що це, мабуть, було лише приводом розрядити атмосферу.
Я взяла його за руку і дозволила відвести мене вбік.
— Люба, я відведу тебе додому, — сказав батько Невені.
— Я думаю, буде краще, якщо чинна Намісниця Сагну залишиться тут, — втрутився Тайрус.
Високопосадовці поглянули на нього з презирством.
— Вона не є виборною посадовою особою, — мовив один із них. — Можливо, діти аристократів і успадковують чин від батьків, але в нас усе відбувається згідно із законом.
— Але, вона — єдиний представник вашої системи, чиє правонаступництво узгодив мій дядько, — сказав Тайрус. — Дядько не визнає правочинність жодних переговорів, якщо на них не буде присутня Панна Сагну.
За цією заявою почулося злісне ремствування. Невені вийшла вперед і сказала:
— Я буду присутньою на переговорах.
— Невені... — почав її батько.
— Я протягом кількох місяців жила в Хризантеміумі серед Вельмишановних Панів, — з гідністю відповіла Невені, — тому я не бачу причини, чому не можу прийти на збори, під час яких вирішуватиметься доля моєї планети. Батьку, будь ласка, дозволь мені залишитися.
— У такому разі ми почнемо перемовини прямо зараз, Ваше Високопреосвященство. Провести вашу коханку до її кімнати? — мовив один із високопосадовців.
Я поглянула на Тайруса. Чи розумно було нам розділятися? Хіба він не взяв мене із собою для захисту?
На хвилину він замислився, а потім, здається, прийняв рішення.
Він поглянув мені у вічі і злегка кивнув головою, сигналізуючи, що я маю зробити так, як вони бажають.
— Кохана, тобі слід відпочити.
Я була не згодна з подібною заявою. Це було неправильно. Але я розвернулася і пішла за своїм провідником. Наостанок Невені підійшла і обійняла мене.
— Спасибі, що повернула мене додому, Сайдоніє, — прошепотіла вона мені на вухо. — Сподіваюся, ти знаєш, що б не трапилося, я завжди цінуватиму твою дружбу.
Пізніше, коли я залишилася одна у своїй кімнаті, мене найбільше тривожила її остання фраза: що б не трапилося.
Тайруса не було весь вечір, і я безцільно блукала житловим крилом маєтку високопоставленого чиновника, намагаючись не думати про відкрите небо за вікном. Усередині було вже не так незручно, але я досі гостро відчувала, наскільки забруднене планетарне повітря і яку дозу космічного випромінювання моє тіло поглинає щомиті.
Дивно, що всі примітивні люди родом із подібного місця і змогли вижити в таких умовах.
Дедлі, якому передався мій неспокій, теж не сиділося. Усередині не було місця, де б він міг справити нужду, тому за порадою одного з моїх слуг — Люмінара, на голові якого не було вибрито тонзуру і який дивився на мене недовірливо і відповідав односкладово, — я неохоче вивела собаку на вулицю.
Тепер небо стало чорним, не було видно жодної зірки, де-не-де майоріло лише світло далеких будівель, і час від часу із-за густих хмар виринали місяці. Доріжку в саду освітлювали золоті вогні, але він був не схожий на жоден із садів, які мені коли-небудь доводилося бачити. Дерева були вкриті мохом, що, здавалося, пожирав гілки, а під ногами хрустіло мертве листя. Гілки переплелися між собою, як супротивники під час бою.