Що ж до самого Катона, то я велів тобі бути спокійним, бо ж мудреця ні скривдити, ані образити не можна, а в особі Катона безсмертні боги дали нам такий зразок мудреця, що ані Улісс, ані Геракл із тих давніх віків з ним не зрівняються. Наші стоїки оголосили їх мудрецями за їхню незламність у трудах, зневагу до насолод, перемогу над дикими звірами. Катон, щоправда, не змагався з хижаками — це справа мисливців і селюків; залізом і вогнем не переслідував чудовиськ, не випало йому жити у ті часи, коли вірили, що небо тримається на плечах однієї людини{217}, — минулася давня наївність, наспіла доба, коли хитра винахідливість{218} сягнула своїх вершин. Ось тоді й вступив він у бій{219} з марнославством, тим багатоликим злом, із невситною жагою влади, яку не могла втамувати й уся земна куля, поділена між трьома людьми{220}; з пороками велетенського міста, що у своєму виродженні падає під власним тягарем{221}; стояв він, утримуючи від падіння цілу державу, скільки може втримати її плече однієї людини, стояв, аж доки, чи то звалений з ніг, чи привалений, не впав разом із тим громаддям, чиє падіння так довго стримував. Ось тоді водночас і загинуло те, що не годилося відділяти одне від одного: ні Катон не пережив свободи, ані свобода — Катона. І ти вважаєш, що люд міг скривдити такого мужа, позбавивши його претури{222} чи зірвавши з нього тогу? Вважаєш, що міг тим опльовуванням осквернити його святу голову? Ні, мудрець — завжди у безпеці; не досягають його ані кривда, ані образа.
Здається, бачу твою палку, що аж кипить, душу — вже тобі не терпиться аж викрикнути мені у відповідь:
— Ось воно й видно, чого варті всі ваші настанови! Таке наобіцюєте, у що, не кажу вже вірити, — на що й надіятися годі. Високим словом розводитеся про те, що мудрець не може бути бідним, а водночас визнаєте, що в нього частенько ні свого раба, ні одежі, ні даху над головою, ані шматка хліба. Заперечуючи те, що мудрець може чинити щось проти здорового глузду, допускаєте, що він часами наче блудить, говорить щось недоречне й на таке собі дозволяє, що хіба хворобою можна виправдати. Кажете, що мудрець не може бути рабом, але погоджуєтеся, що його можуть продати, що він, ставши рабом, буде до послуг свого господаря. Отож ви лише звисока на всіх дивитесь, а насправді, змінюючи лише назви речей, літаєте, як і всі, геть невисоко.
Щось схоже, підозріваю, приховується й за тим, з першого погляду звучним і величним твердженням, що мудреця ніхто не здатний ані скривдити, ані образити. Велика різниця в тому, чи ставити мудреця над усяким обуренням, а чи — над кривдою. Бо якщо кажете, що він зносить ту кривду незворушно, то в чому ж його перевага? Таж кожен, кого постійно кривдять, може до того звикнути, і та звичка має назву — терпеливість. А якщо ви кажете, що він загалом не звідає кривди, оскільки ніхто й не важиться його кривдити, то я зараз же полишаю всі свої справи і стаю стоїком».
— Ні, я аж ніяк не збирався прикрашати мудреця словесним вінком надуманих чеснот — просто бачу його на тому місці, куди не сягнути жодній кривді. «То як, — запитаєш, — ніхто й не зачепить його, не торкне?»
— Немає у світі природи аж такої святості, на яку б не посягнув нечестивець. Але божественне не перестане бути так само недосяжно високим від того, що трапляються й такі людці, які мітять у велич, ген од них віддалену. Невразливим є не той, хто не зазнає ударів, а той, кому вони не шкодять. Ось, власне, ознака, яка й представлятиме тобі мудреця.
Хіба ж сумніваєшся, що справжня міць — не та, якої ніхто не випробовував, а та, яку ніхто не здолав? Невипробувана міць — сумнівна, а ту, яка відбила всі удари, по-праву називаймо незламною. Так само щодо мудреця: його природу вважай кращою не тому, що він не зазнає кривд, а тому, що вони йому не шкодять. Мужнім іменуватиму того, хто не зігнувсь у боях, хто не здригнувся перед ворожою навалою, а не того, хто спокійно наживає собі сальця серед бездіяльного люду. Ось як розумію те, що мудрець — непідвладний жодній кривді. І немає значення, скільки стріл у нього пустять, раз він загалом до них невразливий. Як деякий камінь не піддається залізу (на адаманті{223} й подряпини не буде, хоч ти січи його, ріж, товчи, — відіб’є всі удари); як дещо не уступає й пажерному вогню, зберігаючи й у полум’ї і твердь свою, і форму; як скельне чоло, об яке розбиваються морські вали, не виказує жодних слідів од тих упродовж століть раз у раз повторюваних ударів стихії, — таким, невразливим до кривд, є й дух мудреця.