Мудрий зважає й на те, якою поживою для кривдження є страх перед усілякими небезпеками. От, наприклад, нам чи то нашіптувача підішлють, чи висунуть несправедливі звинувачення, чи налаштують проти нас можновладців, чи наставлять інші, гідні зодітих у тогу розбійників, підступні пастки. Кривда частенько трапляється й від того, що хтось вирве комусь із рук чи то прибуток, чи довго виловлювану нагороду, чи перехопить великим трудом осягнутий спадок, чи позаздрить комусь прихильності чийогось багатого дому. Мудрець усього цього уникає, бо ні надією не живе, ані страхом{231}.
Додай і те, що кривду ніхто не сприймає незворушно: варто лиш подумати про неї, і вже людина скипає, але — не мудрець: він завжди з піднятим чолом, завжди володіє собою, завжди він у глибокому й погідному спокої. Кого ж зачіпає кривда, того вона й потрясає, й поневолює; мудрець же вільний від гніву, що спалахне від самої думки про кривду; а вільний від нього тому, що й від кривди вільний, — знає, що вона не може його торкнутися. Ось чому він такий прямий душею і просвітлений, такий піднесений у своїй постійній радості. І так уже незворушно сприймає він ті удари, що їх завдають чи то люди, чи обставини, що й саму кривду звертає собі на користь: випробовує себе й свою чесноту{232}.
А тепер, заклинаю вас, — вухом і серцем, у шанобливій мовчанці, прихиліться до завершального слова: мудрець — вільний від кривди!
Але задля його безпеки вам аж ніяк не доведеться поступитися й дещицею своєї зухвалості, хижацької жадоби, сліпої нерозсудливості й гордині: не коштом ваших пороків шукаємо для мудреця свободи — майте їх, неторкнутими, при собі. Таж не про те мова, щоб ви не мали змоги кривдити, а про те, що мудрець усі ті кривди пускатиме з вітром, а терпеливість і велич духу служитимуть йому надійним захистом. Так і на священних змаганнях не один боєць саме в такий спосіб здобув перемогу: руки супротивника попросту втомлювалися, цілячи у нездоланну терпеливість. Тож і мудрець — із того самого ряду гартованих у впертих і довгих вправах, із тих, хто готовий перетерпіти і втомити будь-який ворожий напір.
А тепер, раз ми вже пробігли першу частину наших роздумів, перейдімо до другої. Тут, послуговуючись частково нашими доводами, здебільшого ж спільними для всіх стоїків, доведемо, що й образа не вражає мудреця. Образа — це щось менше, ніж кривда. На образника можемо радше жалітися, аніж мстити йому, та й закони не передбачають за образу якоїсь покари.
Почуття образи випливає зі слабкої душі, яка наче зіщулюється від будь-якого не надто пристойного вчинку чи слова. От, скажімо: «Такий-то не прийняв мене, хоч інших таки прийняв». Або: «Як же зневажливо він відповів мені, прямо в очі розсміявся». А ще: «Він виділив для мене місце не посередині стола, а в самому низу{233}» та інше. Хіба не назвеш це наріканнями знудженої душі, хворобою, в яку впадають надто розніжені, розбещені щастям люди? Таким не журитиметься той, у кого поважніші клопоти. Так ось: усі ті, розслаблені надлишком дозвілля, якісь по-жіночому, від природи, нестійкі люди, коли їх оминають справжні кривди, переймаються, власне, усім тим пустим, яке вони тлумачать на свій хворобливий лад. Отож, хто так болісно сприймає кожну образу, виказує тим самим, що не бачить далі свого носа, засвідчує неповагу до себе самого. Впевнений він лише у тому, що його зневажили, і такі-ось муки — не від чогось іншого, а від ницості душі, яка сама себе принижує, упосліджує. Мудреця ж не образиш: він знає собі ціну, він певний того, що ніхто з ним не сміє надто вільно повестися, а над усім тим, що я назвав би не так душевними стражданнями, як пхиньканням, він не те що бере гору — просто не зауважує. Є, щоправда, й таке, що вражає мудреця, але — не пригноблює: тілесний біль, неміч, утрата друзів чи дітей, упадок війною опаленої вітчизни. Не перечу, що все це торкається душі мудреця, таж не кажемо, що його твердість — це твердість каменя чи заліза. Що ж бо то за чеснота, яка не відчуває того, що терпить?
То що в такому разі? — А ось що: є, кажу, чимало такого, що вражає мудреця, але, відчувши рану, він перемагає її, затискує, вигоює. А до всього іншого, дрібного, він просто нечутливий; тут йому не знадобиться той гарт, який він набув у щоденному протистоянні супротивним силам, — усього того він чи то бачити не хоче, чи просто з нього сміється.