Доручення, дане першим учням, стосується віруючих усіх віків. Кожний, хто прийняв Євангеліє, повинен передати світові цю священну істину. Вірні Божі діти завжди були активними місіонерами, котрі посвячують усе, чим володіють, для прославлення Його Імені, мудро використовуючи свої таланти для служіння Йому.
Безкорислива праця перших християн має стати для нас наочним уроком і натхненням. Члени Божої Церкви повинні бути людьми ревними до добрих діл, вільними від світського честолюбства; людьми, які йдуть слідом за Тим,Хто ходив, звершуючи добро. Зі сповненими жалю і співчуття серцями вони мають служити тим, котрі потребують допомоги, розповідаючи грішникам про любов Спасителя. І хоч така праця потребує старанних зусиль, проте вона приносить велику нагороду. Люди, котрі щиро віддаються цій праці, побачать придбані для Спасителя душі, оскільки практичне виконання Божественного доручення супроводжується нездоланним впливом.
Відповідальність за виконання цього доручення лежить не тільки на служителях, посвячених через покладання рук. Кожний, хто прийняв Христа, покликаний працювати для спасіння своїх ближніх. “А Дух і наречена кажуть: Прийди! І хто чує, хай каже: Прийди!” (Об'явлення 22:17). Відповідальність за проголошення цього заклику лежить на всій Церкві. Кожний, хто почув це запрошення, повинен сповіщати його на горах і в долинах, говорячи: “Прийди!”
Фатальною є думка, ніби справа спасіння душ доручена винятково служителям. Скромного посвяченого віруючого, на якого Господар виноградника покладає турботу про спасіння душ, повинні підбадьорювати люди, котрих Господь наділив більшою відповідальністю. Керівники Божої Церкви мають усвідомлювати, що повеління Спасителя дане всім, хто вірує в Його ім'я. Бог посилає до Свого виноградника багатьох людей, які не були посвячені на служіння через покладання рук.
Сотні, навіть тисячі людей, котрі почули вістку спасіння, продовжують бездіяльно стояти на ринку, у той час як вони могли би приєднатися до активного служіння. Таким Христос говорить: “Чому ви стоїте тут без діла цілий день?”
І додає: “Ідіть і ви у виноградник Мій” (Матвія 20:6-7). Чому ж багато людей не відгукуються на цей заклик? Чи не думають вони виправдатися тим, що не стоять за кафедрою? Їм необхідно зрозуміти: існує велика робота поза кафедрою, яку мають виконати тисячі посвячених рядових членів.
Бог давно чекає, коли дух служіння охопить усю Церкву, щоб кожний міг працювати для Нього згідно зі своїми здібностями. Якщо члени Божої Церкви будуть звершувати доручену Господом роботу там, де в цьому є потреба, — на батьківщині чи за її межами, виконуючи євангельське доручення, то увесь світ незабаром почує застереження і Господь Ісус повернеться на землю в силі і великій славі. “І ця Євангелія Царства буде проповідувана по всьому світі на свідчення всім народам, — і тоді прийде кінець” (Матвія 24:14).
Розділ 12. Із гонителя — в учні
(Підставою цього розділу є Дії 9:1-18)
Серед юдейських начальників, стривожених успіхом євангельської вістки, особливе місце посідав Савло з Тарсу. Римський громадянин від народження, Савло за походженням був юдеєм і навчався в Єрусалимі у найвідоміших рабинів. “З роду Ізраїля, з племені Веніямина”, Савл був “єврей з євреїв, щодо Закону — фарисей, щодо ревності — гонитель Церкви, щодо праведності, яка від Закону, — бездоганний” (Филип'янам 3:5-6). Рабини вбачали в ньому багатообіцяючого молодого чоловіка, покладаючи на нього великі надії як на здібного ревного захисника стародавньої віри. Коли Савла обрали членом синедріону, він отримав владу.
Савло відіграв неабияку роль у суді над Стефаном, проте надзвичайні докази Божої присутності під час суду над мучеником примусили Савла засумніватися у справедливості справи, котру він розпочав проти послідовників Ісуса. Він був глибоко занепокоєний. Відчуваючи розгубленість, Савло звертався до тих, чиїй мудрості і справедливості повністю довіряв. Аргументи священиків та начальників, врешті-решт, переконали його в тому, що ізраїльські служителі праві: Стефан був богохульником, а Христос, Якого проповідував відданий на мученицьку смерть Його учень, був самозванцем.
Проте Савло дійшов такого висновку не без суворої внутрішньої боротьби. Однак його освіта й упередженість, повага до своїх колишніх учителів, гордість, бажання зберегти популярність врешті-решт примусили його повстати проти голосу сумління та Божої благодаті. Вирішивши раз і назавжди, що священики і книжники праві, Савло став запеклим ворогом учення, поширюваного учнями Ісуса. Він силоміць приводив святих людей у суди, де їх засуджували до тюремного ув'язнення, а то й на смерть лише тому, що вони вірили в Ісуса. Такі дії Савла принесли багато горя й смутку нещодавно створеній Церкві, змушуючи багатьох рятуватися втечею.
Вигнанці з Єрусалима “ходили й благовістили Слово” (Дії 8:4). Дамаск був одним із міст, до якого вони прийшли і де чимало людей навернулися в християнство.
Священики й начальники сподівалися, що за допомогою постійних зусиль та суворого переслідування єресь буде придушена. Тепер вони розуміли, що в боротьбі з новим ученням їм потрібно вдатися і в інших місцях до таких самих рішучих заходів, що й у Єрусалимі. Для виконання особливої справи, запланованої ними щодо віруючих у Дамаску, Савло запропонував свої послуги.
“Савло, ще дихаючи погрозою і вбивством на Господніх учнів, підійшов до первосвященика й випросив у нього листів у Дамаск — до синагог, щоб привести зв'язаними в Єрусалим тих, кого знайде з того напряму вчення, — чоловіків і жінок”. Так “з уповноваженнями і наказом від первосвящеників” (Дії 26:12) Савло з Тарса в розквіті сил, палаючи псевдо ревністю, вирушив у ту незабутню подорож, дивовижним подіям якої судилося змінити все його життя.
В останній день подорожі, “опівдні”, коли втомлені люди наближалися до Дамаска, перед ними постали широкі простори родючих земель, чудові сади й виноградники, зрошувані холодними джерелами із навколишніх гір. Після довгої мандрівки безлюдною пустелею така картина тішила око. У той час як Савло та його супутники милувалися родючою рівниною і прекрасним містом, розташованим в долині, раптово, як він згодом розповідав, “світло з неба, яскравіше від сонячного... осяяло мене та тих, що йшли зі мною” (Дії 26:13). Очі смертної людини не могли знести слави цього неземного світла. Засліплений розгублений Савло упав долілиць на землю.
Світло продовжувало сяяти навколо них, і Савло почув “голос, що говорив... єврейською мовою: Савле, Савле, чого Мене переслідуєш? Тяжко тобі бити ногою колючку!” Він запитав: “Хто Ти, Господи?” Господь відповів: “Я Ісус, Якого ти переслідуєш” (Дії 26:14).
Налякані й майже засліплені сильним світлом супутники Савла чули голос, проте нікого не бачили. Однак Савло зрозумів сказані слова; йому ясно відкрився Той, Хто промовляв, — Син Божий. У славній Істоті, Яка стояла перед ним, він побачив Розп'ятого. Образ Спасителя назавжди закарбувався в душі приголомшеного юдея. Сказані слова з надзвичайною силою вразили його серце. Потік світла заполонив темні куточки його душі, відкриваючи неуцтво, помилки минулого життя і теперішню потребу в просвіті від Святого Духа.
Савло зрозумів: переслідуючи послідовників Ісуса, він фактично виконував роботу сатани; його переконання і поняття про обов'язок ґрунтувалися переважно на його сліпій довірі священикам та начальникам. Він повірив їхнім оповідям, що історія про воскресіння є майстерною вигадкою учнів. Тепер же, коли Сам Ісус стояв перед ним, Савло переконався, що учні говорили правду.
У мить небесного осяяння розум Савла запрацював з надзвичайною швидкістю. Пророцтва Святого Письма відкрилися для Його розуміння. Він усвідомив, що відкинення Ісуса юдеями, Його розп'яття, воскресіння та вознесіння були провіщені пророками і вказували на те, що Він — обітований Месія. Савло чітко пригадав проповідь Стефана, виголошену перед його мученицькою смертю, і зрозумів, що той воістину бачив “славу Божу”, коли промовив: “Ось я бачу відкриті небеса й Сина Людського, Який стоїть праворуч Бога!” (Дії 7:55-56). Священики оголосили ці слова блюзнірством, але тепер Савло знав, що вони були правдою.