У нашому світі є багато людей, які знаходяться до Божого Царства ближче, ніж ми уявляємо. У цьому похмурому світі гріха Господь має багато дорогоцінних перлин, до котрих Він посилає Своїх вісників. Усюди є душі, котрі будуть свідчити про Христа. Чимало людей дорожитимуть Божою мудрістю більше за будь-яку земну перевагу і стануть вірними світлоносцями. Спонукувані любов'ю Христа, вони кликатимуть й інших приходити до Нього.
Коли брати в Юдеї дізналися, що Петро відвідав дім язичника і проповідував людям, які там зібралися, вони були здивовані й ображені. Вони побоювалися, що така, на їхню думку, самовпевненість послабить вплив його проповіді. Зустрівшись із Петром, вони суворо докорили йому, кажучи: “Ти ходив до необрізаних і їв з ними”.
Петро виклав перед ними всю суть справи. Він розповів про своє видіння, виправдовуючись, що воно переконувало його не надавати більше значення обрядові обрізання і не вважати язичників за нечистих. Він також розповів про отримане ним повеління йти до язичників, про прихід посланців від Корнилія, про свою подорож до Кесарії і зустріч із Корнилієм. Петро передав зміст своєї розмови із сотником, розповів, як через ангела у видінні той отримав повеління послати за ним.
“Коли ж я почав говорити, злинув на них Святий Дух, як і на нас спочатку. Згадав я Господнє Слово, як Він говорив: Йоан хрестив водою, ви ж будете хреститися Духом Святим! Якщо Бог дав їм такий дар, як і нам, котрі повірили в Господа Ісуса Христа, то хто я, щоб міг заперечити Богові?”
Почувши такі слова, брати заспокоїлися. Переконавшись, що поведінка Петра була прямим виконанням Божого плану, а їхні упередженість і почуття винятковості повністю суперечили духові Євангелія, вони прославили Бога, говорячи: “Отже, і язичникам Бог дав покаяння для життя!”
Таким чином, без суперечок і дискусій упередженість була облишена, дух винятковості, прищеплений багатовіковою традицією, був подоланий, і відкрився шлях для проповіді Євангелія язичникам.
Розділ 15. Звільнення із в'язниці
(Підставою цього розділу є Дії 12:1-23)
“На той час цар Ірод простягнув руки, щоб декому з Церкви заподіяти зло”. У той час Юдеєю правив Ірод Агрипа, підлеглий римському імператорові Клавдію. Ірод також обіймав посаду тетрарха Галилеї. Він був прозелітом, наверненим у юдейську віру, і, складається враження, дуже ревно дотримувався обрядів юдейського закону. Бажаючи завоювати прихильність юдеїв і сподіваючись таким чином зберегти своє становище та почесті, він узявся виконувати їхні бажання, переслідуючи Христову Церкву, грабуючи житла й маєтки віруючих та ув'язнюючи керівників Церкви. Він кинув у в'язницю Якова, Йоанового брата, і послав ката, аби той умертвив його мечем, як колись за наказом іншого Ірода був обезглавлений пророк Йоан. Побачивши, що юдеї задоволені такими діями, він ув'язнив і Петра.
І це насильство мало місце під час свята Пасхи. Відзначаючи визволення з Єгипту та претендуючи на велику ревність щодо Божого Закону, юдеї водночас порушували всі принципи цього Закону, переслідуючи та вбиваючи віруючих у Христа.
Смерть Якова віруючі сприйняли як велике горе, вона викликала в них жах. Коли ж до в'язниці було вкинуто й Петра, уся Церква почала постити й молитися. Юдеї схвалювали дії Ірода щодо вбивства Якова, хоча деякі були незадоволені тим, що страта була таємною; вони вважали, що публічна страта могла б більше залякати віруючих та всіх, хто їм співчував. Тому Ірод утримував Петра під вартою, маючи намір задовольнити бажання юдеїв і стратити його публічно. Проте було висловлене припущення, що страта одного з найстарших апостолів на очах усього народу, зібраного в той час у Єрусалимі, може бути небезпечною справою. Юдеї побоювалися, що народ, побачивши, як його ведуть на смерть, сповниться жалем.
Священики і старійшини боялися також, щоб Петро не виголосив одного зі своїх натхненних закликів, які так часто спонукували людей досліджувати життя й характер Ісуса і яких вони не могли спростувати всіма своїми аргументами. Горливість, з якою Петро відстоював справу Христа, спонукала багатьох стати прихильниками Євангелія. Тому правителі побоювалися: якщо Петрові буде дана можливість захищати свою віру в присутності великого зібрання людей, котрі прийшли до міста на поклоніння, ті вимагатимуть від царя його звільнення.
Страта Петра під різними приводами відкладалася і мала відбутися після Пасхи; отже, члени Церкви мали достатньо часу для глибокого дослідження сердець і молитви. Вони безперестанно молилися за Петра, бо розуміли, що він дуже потрібний для справи Господа. Вони усвідомлювали, що досягли такого критичного стану, коли без особливої допомоги Божої Церква Христова може бути знищена.
А в цей час віруючі з різних країн сходилися до храму, призначеного для поклоніння Богові. Сяючи золотом і дорогоцінними каменями, він являв собою прекрасне величне видовище. Однак Єгова вже залишив ці розкішні оселі. Ізраїль, як народ, розірвав свій Заповіт із Богом. І коли Христос наприкінці Свого земного служіння востаннє подивився на внутрішню частину храму, Він сказав: “Ось, залишається вам ваш дім порожнім” (Матвія 23:38). Досі Він називав храм домом Свого Отця; але коли Син Божий вийшов з його стін, присутність Бога назавжди залишила храм, споруджений для Його слави.
День страти Петра був, нарешті, призначений, однак молитви віруючих не припиняли підноситися до Неба; у той час як вони палко благали про допомогу, Божі ангели охороняли ув'язненого апостола.
Пам'ятаючи про попереднє звільнення апостолів із в'язниці, Ірод ужив подвійних запобіжних заходів. Щоб виключити будь-яку можливість утечі, Петра стерегли шістнадцять воїнів, які, змінюючи один одного, пильнували його вдень і вночі. Він перебував у камері між двома воїнами, прикутий двома ланцюгами до зап'ястя кожного з воїнів. Жодний його рух не залишався непоміченим ними. Двері в'язниці були міцно замкнуті і надійно охоронялися, так що будь-яка можливість утечі чи визволення людськими силами була виключена. Але найскрутніше в людському розумінні становище для Бога є можливістю виявити Свою силу.
Петро був ув'язнений в камері, висіченій у скелі; двері були міцно замкнені на численні засуви, і вартові були попереджені про відповідальність за збереження в'язня. Однак засуви, замки, римська варта — усе, що виключало будь-яку можливість людської допомоги, мало ще більш повно продемонструвати велич Божої перемоги, явленої у визволенні Петра. Ірод, який виступив проти Всемогутнього, мусив зазнати цілковитої поразки. Бог у Своїй могутності мав намір урятувати дорогоцінне життя, котре юдеї задумали знищити.
І ось настала остання ніч перед запланованою стратою. Для порятунку Петра з Небес був посланий могутній ангел. Міцні ворота, за котрими знемагав цей Божий святий, відчиняються без допомоги людських рук. Ангел Всевишнього проходить крізь них, і вони нечутно зачиняються за ним. Він входить до камери і бачить Петра, який безтурботно спить, цілковито довірившись Богові.
Світло, що оточує ангела, наповнює собою всю камеру, але апостол не пробуджується. Лише після того як ангел доторкується до Нього й говорить: “Швидко вставай!” — Петро прокидається і бачить, що камера осяяна небесним світлом і перед ним стоїть преславний ангел. Апостол механічно виконує наказ, і коли, підводячись, підіймає руки, то майже не помічає, що кайдани впали з його зап'ясть.
І знову голос небесного посланця наказує йому: “Підпережися і взуйся”. Петро мимоволі підкоряється, не зводячи зачудованого погляду зі свого гостя і гадаючи, що все це бачить уві сні або видінні. Ангел ще раз наказує: “Зодягнися у свій одяг і йди за мною!” Він прямує до дверей, а Петро, зазвичай такий говіркий, іде слідом, втративши від подиву дар мови. Вони переступають через вартових, підходять до замкнених на важкі засуви дверей, котрі самі по собі відчиняються й одразу ж зачиняються, тоді як сторожа всередині та зовні нерухомо завмерла на своєму посту.