“Ангел Господній табором стає кругом тих, хто боїться його, — і визволяє їх” (Псалми 33:8). Бог доручає Своїм ангелам рятувати Його вибраних від лиха, берегти від “зарази, що в темряві ходить”, і “моровиці, що нищить опівдні” (Псалми 90:6). Знову й знову ангели розмовляли з людьми, подібно до того, як людина розмовляє з другом, і провадили їх до безпечного місця. Знову й знову підбадьорливі слова ангелів підкріпляли знемагаючий дух вірних, піднімаючи їхні думки над усім земним та допомагаючи побачити очима віри білі одежі, вінці та пальмове віття перемоги, котрі отримають переможці, коли стануть навколо великого білого престолу.
Робота ангелів полягає в тому, щоби бути поряд із тими, хто зазнає випробувань, страждань і спокус. Вони невтомно працюють для добра всіх, за кого помер Христос. Коли грішники відчувають спонукання присвятити своє життя Спасителеві, ангели несуть цю вістку на Небо, що справляє велику радість серед небожителів. “На небесах буде більше радості за одного грішника, який покаявся, ніж за дев'яносто дев'ять праведників, які не потребують покаяння” (Луки 15:7). До Неба надходить кожна звістка про наші спроби розігнати темряву й понести світові знання про Христа. Коли ця справа представляється перед Отцем, радість охоплює усі небесні сонми.
Начальства і влади на Небесах спостерігають за боротьбою, котру провадять Божі слуги за явно несприятливих обставин. Християни, згуртовані навколо прапора свого Викупителя, звершують добрий подвиг віри й отримують нові перемоги. Усі небесні ангели служать покірному віруючому Божому народові, і, коли військо слуг Господніх співає на землі пісню хвали, її підхоплює небесний хор, виславляючи Бога та Його Сина.
Ми повинні краще зрозуміти місію ангелів. Важливо пам'ятати, що кожна правдива Божа дитина може розраховувати на співпрацю з небесними істотами. Невидимі воїнства світла й сили супроводжують лагідних і покірних, які вірять Божим обітницям і покладають на них свої надії. Херувими, серафими, ангели, які силою і міццю набагато переважають людей, стоять по правиці Бога, “усі вони є службовими духами, що посилаються на служіння задля тих, які мають успадкувати спасіння” (Євреям 1:14).
Розділ 16. Євангеліє в Антіохії
(Підставою цього розділу є Дії 11:19-26; 13:1-3)
Після того як гоніння змусили учнів залишити Єрусалим, вістка Євангелія стала швидко поширюватися за межами Палестини, і в найбільш важливих центрах утворилися невеликі групи віруючих. Деякі з учнів “пішли до Фінікії і Кіпру й Антіохії, не проголошуючи слова нікому, крім юдеїв”. Вони працювали переважно для юдеїв та євреїв грецького походження, великі поселення котрих у той час можна було знайти майже в усіх містах світу.
Серед міст, які з радістю прийняли Євангеліє, згадується й Антіохія, тогочасна столиця Сирії. Обширна торгівля в цьому густонаселеному місті приваблювала до нього багатьох людей різних національностей. Окрім того, Антіохія, завдяки здоровому кліматові й мальовничій місцевості, користувалася репутацією курортного міста в любителів задоволень та легкого життя. Тут можна було знайти і багатство, і культуру, і вишуканість. За днів апостолів вона стала містом розкоші й пороку.
В Антіохії деякі учні з Кіпру та Кірінії публічно проповідували “Євангеліє Господа Ісуса”. “Господня рука була з ними” і їхня ревна праця принесла рясні плоди. “Велика кількість тих, що повірили, навернулися до Господа”.
“Вістка про них донеслася до Єрусалимської Церкви. І вони послали Варнаву, щоб пішов до Антіохії”. Прибувши на нове поле діяльності і побачивши, яку роботу здійснила Божественна благодать, Варнава “зрадів і заохочував усіх рішучістю серця триматися Господа”.
Праця Варнави в Антіохії отримала велике благословення, і багато людей приєдналися до віруючих. У міру того як робота просувалася вперед, Варнава дедалі більше став відчувати потребу у відповідній допомозі, аби повніше використати відкриті Богом можливості. Він вирушив до Тарса шукати Павла, котрий після відходу з Єрусалима працював “у землях Сирії та Кілікії”, проголошуючи “віру, яку раніше нищив” (Галатам 1:21, 23). Варнаві вдалося знайти Павла й переконати його повернутися з ним і стати його співпрацівником.
У багатолюдній Антіохії Павло знайшов для себе чудове поле діяльності. Його вченість, мудрість і запал справляли могутній вплив на мешканців та відвідувачів цього культурного центру; він виявився саме тим помічником, якого потребував Варнава. Упродовж року двоє учнів спільними зусиллями вірно здійснювали служіння, свідкуючи багатьом про Спасителя світу — Ісуса з Назарета.
Саме в Антіохії учні вперше почали називатися християнами. Таке ім'я вони отримали тому, що Христос був головною темою їхніх проповіді, учення та розмов. Знову й знову вони розповідали про події, що мали місце за днів земного служіння Господа, коли Його учні отримували благословення від Його присутності. Вони невтомно звіщали Його вчення і чудеса зцілення. Тремтячими вустами, зі слізьми на очах, вони згадували про Його страждання в Гефсиманії, зраду, суд і розп'яття, про довготерпіння й покору, з якими Він зносив образи й катування від Своїх ворогів; про Його богоподібну жалість, з якою молився за Своїх гонителів. Його воскресіння і вознесіння, Його посередницьке служіння на Небі за грішника — теми, на яких вони з радістю зупинялися. Тож не дивно, що язичники називали їх християнами, адже вони проповідували Христа і через Нього зверталися в молитві до Бога.
Бог Сам назвав їх християнами. Це царське ім'я дається всім, хто прилучається до Христа. Про це ім'я Яків пізніше писав так: “Хіба не багаті гнітять вас і хіба не вони тягнуть вас на суди? Хіба не вони ганьблять добре ім'я, яким вас названо?” (Якова 2:67). А Петро писав: “А коли як християнин, то хай не соромиться, але нехай прославляє Бога цим ім'ям,.. Ви блаженні, коли вас зневажають за Христове Ім'я, бо з вами перебуває Божий Дух слави. [Отже, ними зневажається, а вами прославляється]” (1 Петра 4:16, 14).
Віруючі в Антіохії розуміли, що Бог бажає викликати в них за Своєю доброю волею “і бажання, і дію” (Филип'янам 2:13). Проживаючи серед людей, які, здавалося, мало цікавилися вічними цінностями, вони намагалися привернути увагу чесних серцем, свідкуючи на користь Того, Кого любили і Кому служили. У своєму смиренному служінні вони навчилися покладатися на силу Святого Духа, Який може зробити Слово життя дійовим. Так щодня вони свідчили про свою віру в Христа людям різних професій та суспільного стану.
Приклад послідовників Христа в Антіохії повинен надихати сучасних віруючих — мешканців великих міст світу. Божий план передбачає: вибрані, посвячені й талановиті працівники мають оселятися у важливих густонаселених центрах з метою їх євангелізації. Разом з тим, Він бажає, щоб члени Церкви, котрі проживають у цих містах, використовували дані їм Богом таланти в роботі спасіння душ. Багаті благословення очікують тих, хто щиро відгукнеться на заклик Бога. Коли такі працівники почнуть докладати зусилля для навернення душ до Ісуса, вони побачать, що багато з тих, кого не можна було б навернути жодним іншим чином, готові прийти до Нього внаслідок проведення з ними добре спланованої індивідуальної роботи.
Сьогодні Божа справа на землі має потребу в живих представниках біблійної істини. Одні лише служителі, посвячені через покладання рук, не здатні виконати завдання проголосити вістку перестороги великим містам. Бог закликає не тільки служителів, але й лікарів, медсестер, книгонош, біблійних працівників та інших посвячених членів Церкви з різноманітними талантами, котрі знають Слово Боже і силу Його благодаті, щоб вони прийняли до уваги потреби міст, які не чули застережливої вістки. Час швидко спливає, а зробити потрібно ще чимало. Тому необхідно використати всі засоби, щоб мудро застосувати наявні можливості.
Праця, котру Павло виконував разом з Варнавою в Антіохії, зміцнила його переконаність у тому, що Господь покликав його здійснювати особливе служіння для язичників. Під час навернення Павла Господь оголосив, що той мав стати служителем для язичників: “відкрити їм очі, щоб вони навернулися від темряви до світла та від влади сатани до Бога, щоб одержали вони прощення гріхів і спадок між освяченими вірою в Мене” (Дії 26:18). Ангел, який з'явився Ананії, сказав про Павла: “Для Мене він є вибрана посудина, щоб понести Моє ім'я до народів, до царів і до синів Ізраїля” (Дії 9:15). А пізніше ангел небесний відвідав і самого Павла, коли він став християнином і молився в Єрусалимському храмі, та наказав йому: “Іди, тому що Я пошлю тебе далеко — до народів!” (Дії 22:21).