Христос не говорив учням, що їхня праця буде легкою. Він вказував їм на велике об'єднання сил зла, що шикується проти них. їм доведеться провадити боротьбу з “началами, з владами, зі світовими правителями темряви цього віку, з піднебесними духами злоби” (Ефесянам 6:12). Однак вони не будуть вести боротьбу власними силами. Він запевнив, що перебуватиме з ними, якщо вони з вірою йтимуть уперед. Він закликав їх бути мужніми й незламними, бо в їхніх рядах перебуватиме Той, Хто могутніший за ангелів, — Вождь Небесного війська. Він подбав про все необхідне для виконання цієї роботи і взяв на Себе відповідальність за її успіх. Доки вони будуть слухняними Його Слову і працюватимуть разом із Ним, доти не зазнають поразки. Ідіть до всіх народів, — звелів Він. — Ідіть у найвіддаленіші куточки земної кулі з упевненістю, що Я перебуватиму з вами й там. Працюйте з вірою і довір'ям, бо Я ніколи не залишу вас. Я завжди перебуватиму з вами, допомагаючи виконувати ваш обов'язок, скеровуючи, потішаючи, освячуючи і підтримуючи вас. Я вкладу в ваші уста слова, які будуть спрямовувати погляд людей до неба.
Жертва Христа заради людини була повною і досконалою. Умову викуплення було виконано, справу, задля якої Він прийшов у цей світ, було здійснено. Він відвоював царство, відібравши його в сатани, і став Спадкоємцем усього . Він направлявся до Божого престолу, аби прийняти почесті від небесного воїнства. Наділений безмежною владою, Він дав учням доручення: “Отож, ідіть і навчіть усі народи, хрестячи їх в Ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа, навчаючи їх зберігати все, що Я заповів вам. І ось, Я з вами по всі дні аж до кінця віку!” (Матвія 28:19-20).
Залишаючи учнів, Христос зрозумілими словами знову виклав їм істину про природу Свого Царства. Він нагадав те, що вже говорив раніше: Він не має наміру встановлювати в цьому світі земне царство або посісти Давидів престол як земний монарх. Коли учні запитали: “Чи не в цей час Ти відновиш царство Ізраїля?” — Він сказав їм: “Не вам знати час і строки, котрі Отець встановив Своєю владою” (Дії 1:6-7). Їм не потрібно було бачити майбутнє далі, ніж було дано в одкровенні. Він не наділив їх такою здатністю, їхнім завданням було проголошувати євангельську вістку.
Невдовзі Христос мав залишити учнів. Позбавлені Його видимої присутності, вони, натомість, мали отримати новий дар сили. Дух Святий мав злитися на них повною мірою, запечатуючи їх для звершення їхньої роботи. “І ось, — сказав Спаситель, — Я посилаю на вас обітницю Мого Отця, а ви залишайтеся в місті [Єрусалимі], доки не зодягнетеся силою з висоти!” (Луки 24:49). “Бо Іван хрестив водою, ви ж за кілька тих днів будете хрещені Духом Святим... Ви приймете силу, коли Святий Дух зійде на вас, і будете Моїми свідками в Єрусалимі, по всій Юдеї та Самарії — і аж до краю землі!” (Дії 1:5, 8).
Спаситель знав, що жодні аргументи, якими б логічними вони не були, не зможуть пом'якшити запеклі серця або пробитися крізь товщу егоїзму і захоплення земними інтересами. Він знав, що Його учням необхідно прийняти небесний дар і що Євангеліє стане дійовим лише тоді, коли його проповідуватимуть люди, серця котрих будуть зігріті, а вуста помазані живим знанням Того, Котрий є Дорогою, і Правдою, і Життям. Робота, доручена учням, вимагатиме від них великої підготовленості й уміння, бо потік зла, з яким їм доведеться боротися, глибокий і сильний. Вождь сил темряви пильний та рішучий, і послідовники Христа зможуть відстоювати правду лише з допомогою, яку Бог посилатиме їм через Свого Духа.
Христос сказав учням, що вони повинні почати свою роботу в Єрусалимі. Єрусалим став місцем, де задля спасіння людства була принесена Його гідна подиву жертва. Тут, зодягнутий у людське єство, Він ходив, розмовляв з людьми, але мало-хто з них усвідомлював, як близько прихилилося Небо до землі. Тут Він був засуджений і розп'ятий. Жителі Єрусалима таємно вірили, що Ісус із Назарета — Месія; однак чимало було й ошуканих священиками та начальниками. Вони також повинні були почути євангельську вістку. Таких потрібно було закликати до покаяння і дати зрозуміти чудову істину про те, що тільки через Христа можна отримати прощення гріхів. Саме в той час, коли увесь Єрусалим сколихнули хвилюючі події кількох останніх тижнів, проповідь учнів мала справити найглибше враження.
Під час Свого служіння Ісус постійно нагадував учням, що вони повинні стати одне з Ним, аби виконати Його справу звільнення світу від рабства гріха. Посилаючи дванадцятьох, а згодом і сімдесятьох учнів проповідувати Царство Боже, Він вказав їм на обов'язок передати іншим те, що Він відкрив їм. Він готував їх до самостійної праці, масштаби якої повинні були розширюватися в міру того, як зростала їхня чисельність, і, врешті-решт, досягти найвіддаленіших куточків землі. Останній урок, який Він виклав Своїм послідовникам, полягав у тому, що їм довірена радісна Вістка спасіння, котру вони повинні проголосити світові.
Перед Своїм вознесінням Христос повів учнів до Віфанії. Зібравши їх навколо Себе і простягнувши руки в благословенні, немовби запевняючи їх у Своїй турботі й захисті, Він почав повільно підноситися вгору. “І сталося, що коли благословляв їх, Він віддалився від них і почав підійматися на небо” (Луки 24:51).
У той час як учні пильно дивилися вгору, щоб востаннє побачити свого Господа, Котрий возносився на небо, Він був з радістю прийнятий небесними ангелами. Супроводжуючи Його до небесних осель, вони тріумфально співали: “Царства землі, — співайте Богові, славте Господа, що верхи їздить небесами, небесами одвічними... Визнайте Божу силу, величність Його над Ізраїлем, а Його потуга в хмарах” (Псалми 67:33-35). Учні ще продовжували уважно вдивлятися в небо, як раптом “два мужі в білих одежах постали перед ними і сказали: Галилейські мужі, чого стоїте і вдивляєтеся в небо? Цей Ісус, що вознісся від вас на небо, прийде так само, як оце ви бачили, коли Він відходив на небо!” (Дії 1:10-11).
Обітниця Другого пришестя Христа завжди мала залишатися свіжою в пам'яті Його учнів. Той Самий Ісус, Який на їхніх очах вознісся на Небо, прийде знову, щоб узяти із Собою тих, хто тут, на землі, присвятив себе на служіння Йому. Той самий голос, який сказав їм: “І ось, Я з вами по всі дні аж до кінця віку!” — запросить їх увійти до Нього в Небесне Царство.
Як первосвященик у прообразному служінні здіймав свої первосвященицькі шати і звершував служіння в білому лляному одязі простого священика, так і Христос зняв із Себе Свою царську одежу, зодягнувся в людське єство і приніс Себе в жертву, ставши одночасно і священиком, і жертвою. Подібно до того, як первосвященик після завершення служіння у Святому святих виходив до очікуючого збору у своїх первосвященицьких шатах, так і Христос прийде вдруге, зодягнутий у таку білосніжну одежу, “що жодний білильник на землі не зміг би так вибілити!” (Марка 9:3). Він прийде у Своїй славі та славі Свого Отця, і все ангельське військо супроводжуватиме Його.
Так виконається обітниця Христа учням: “Я знову прийду і візьму вас до Себе” (Івана 14:3). Тих, котрі любили Його й чекали на Нього, Він увінчає славою, честю і безсмертям. Померлі праведники вийдуть зі своїх могил і разом з живими святими вознесуться назустріч Господеві в повітрі. Вони почують голос Ісуса, мелодійніший за будь-яку почуту смертною людиною музику. Він скаже їм: Ваша боротьба закінчена. “Прийдіть, благословенні Мого Отця, успадкуйте Царство, приготоване вам від сотворення світу!” (Матвія 25:34).
І учні тішилися в надії на повернення Свого Господа.
Розділ 4. П'ятидесятниця
(Підставою цього розділу є Дії 2:1-39)
Оливної гори до Єрусалима, люди сподівалися побачити на їхніх обличчях сум, збентеженість або розгубленість, натомість зауважили радість і торжество. Тепер учні не журилися з приводу несправджених надій. Вони бачили воскреслого Спасителя, а слова Його прощальної обітниці усе ще звучали у їхніх вухах.