Серед тих, хто ретельно вивчав ці коштовні книги, було багато чарівників, які справляли могутній вплив на уми забобонних шанувальників храмового ідола.
Під час праці в Ефесі апостолові Павлу були дані особливі знаки Божественної прихильності. Його діяльність супроводжувала Божа сила, і багато людей отримували зцілення від фізичних недугів. “Бог чинив надзвичайні чудеса руками Павла, так що на хворих клали хусточки й пояси з його тіла, і вони оздоровлялися від недуг, а злі духи виходили”. Прояви цієї надприродної сили не можна було порівняти з тим, що досі бачили ефесяни. Їх не могли відтворити ані майстерність і спритність фокусників, ані чаклунські чари. Оскільки ці чудеса здійснювалися в ім'я Ісуса з Назарета, народ мав можливість бачити, що Небесний Бог могутніший за чарівників, поклонників богині Діані. Так Господь звеличив Свого слугу перед ідолопоклонниками, наділивши силою, незрівнянно більшою за силу найбільш могутніх і привілейованих чарівників.
Але Той, Хто сильніший за всі сили зла і Хто дав Своїм рабам владу над ними, незабаром завдав ще більшої ганьби та поразки тим, які зневажали й ганьбили Його святе Ім'я. Чарівництво було заборонене законом Мойсея під страхом смерті, однак деколи євреї — відступники від віри — займалися ним. Під час відвідин Павлом Ефесу в місті перебували “деякі з мандруючих юдейських заклиначів”, які, дивлячись на здійснювані апостолом чудеса, “почали закликати Ім'я Господа Ісуса на тих, що мали злих духів”. До такої спроби вдалися “семеро синів одного юдейського первосвященика Скеви”. Знайшовши чоловіка, одержимого нечистим духом, вони сказали йому: “Заклинаємо... Ісусом, Якого проповідує Павло!” Але “злий дух у відповідь сказав їм: Ісуса я знаю і Павла знаю, а ви хто такі? І накинувся на них чоловік, у якому був злий дух, і перемігши обох, подужав їх, так що втекли з того дому нагі та побиті”.
Так був даний ще один незаперечний доказ святості Імені Христа і тієї небезпеки, на яку наражалися люди, котрі використовували це Ім'я без віри в Божественну місію Спасителя. “І страх напав на них усіх, і величалося ім'я Господа Ісуса”.
Згодом почали виявлятися факти, котрі досі залишалися прихованими. Прийнявши християнство, деякі віруючі не відмовилися повністю від забобонів, продовжуючи потроху займатися магією. Тепер, зрозумівши свою помилку, “чимало хто з тих, які повірили, приходили, визнаючи й розповідаючи про свої вчинки”. Цей добрий вплив позначився і на деяких чарівниках: “А багато ворожбитів, зібравши книги, спалили в усіх на очах. І підрахували їхню ціну, та знайшли, що це п'ятдесят тисяч срібняків”.
Спаленням своїх магічних книг навернені в Ефесі довели, що відчувають огиду до того, у чому колись знаходили насолоду, бо, займаючись магією, вони завдали особливої образи Богові та наражали на небезпеку власні душі. Саме проти магії було спрямоване тепер їхнє обурення. Цим вони засвідчили правдивість свого навернення.
Ці трактати по чарівництву описували правила і форми спілкування зі злими духами, принципи поклоніння сатані, вказівки, як отримати від нього допомогу й інформацію. Залишивши в себе ці книги, учні наразили б себе на спокусу; продавши їх, вони піддали б спокусі інших. Вони відкинули царство темряви, щоб вирватися з-під його влади, були готові не вагаючись піти на будь-яку жертву. Так істина узяла гору над людськими упередженістю і грошолюбством.
Завдяки цьому прояву сили Ісуса християнство здобуло величезну перемогу в тій твердині релігійних забобонів. Наслідки цих подій мали більше значення, ніж Павло усвідомлював. Вістка про те, що сталося в Ефесі, поширилася далеко за межі міста, і справа Христа стала розвиватися з новою силою. І навіть після того, як апостол закінчив свою працю, ці події ще довго жили в пам'яті людей, навертаючи душі до Бога.
Наївно припускати, що язичеські забобони зникли задовго до розвитку цивілізації XX століття. Боже Слово і факти дійсності із суворою правдивістю свідчать про те, що нині чарівництво практикується так само, як і за днів древніх чаклунів. Стародавнє мистецтво магії і сучасний спіритизм, фактично, одне й те саме. Сатана знаходить доступ до тисяч людей, представляючись під маскою їхніх покійних друзів. У Писанні говориться, що “мертві нічого не знають” (Екклезіяста 9:5). Їхні думки, любов, ненависть — усе зникло. Мертві не спілкуються із живими. Але сатана залишається вірний своїм давнім хитрощам, аби заволодіти умами людей.
За допомогою спіритизму багато людей, які страждають від хвороби або пережили втрату рідних і близьких, а часом і просто цікавих, установлюють зв'язок зі злими духами. Усі, хто наважується на це, ступають на небезпечний шлях. Слово Правди відкриває, як на це дивиться Бог. У давнину Він виніс суворий вирок цареві, котрий послав слуг шукати поради в язичеського віщуна: “Хіба в Ізраїлі нема Бога, що ви йдете питати Ваал-Зевува, екронського бога? Тому ось як говорить Господь: Ти не встанеш з ліжка, на яке ліг, ти мусиш умерти” (2 Царів 1:3-4).
У наш час на зміну язичеським чарівникам прийшли медіуми-спіритисти, ясновидці і ворожбити. Таємничі голоси, що промовляли в Ен-Дорі та Ефесі, продовжують ошукувати людей. Якби з наших очей було зняте покривало, ми побачили б злих ангелів, які використовують усю свою майстерність, щоб обманювати й губити. Де тільки люди забувають про Бога, там сатана виявляє свою чаклунську силу. Коли вони піддаються його впливу, їхній розум затьмарюється, а душа занечищується. Сьогодні Божий народ повинен прислухатися до поради, котру дав апостол ефеській церкві: “І не ставайте спільниками в неплідних ділах темряви, а краще їх викривайте” (Ефесянам 5:11).
Розділ 28. Дні праці і випробувань
(Підставою цього розділу є Дії 19:21-41; 20:1)
Понад три роки Ефес був центром діяльності Павла. Там утворилася швидко зростаюча церква, і з цього міста Євангеліє поширилося серед євреїв і язичників по всій Азії.
Тепер апостол виношував плани підготовки наступної місіонерської подорожі. Він “задумав, пройшовши через Македонію і Ахаю, попрямувати до Єрусалима, говорячи: Як побуваю там, то потрібно мені й Рим побачити!” Відповідно до цього плану, він “послав до Македонії двох із тих, що прислуговували йому, Тимофія й Ераста”. Але розуміючи, що Божа справа в Ефесі все ще вимагала його присутності, апостол вирішив залишитися до П'ятидесятниці. Однак незабаром трапилася подія, яка прискорила його відхід.
Раз на рік в Ефесі відбувалися особливі урочистості на честь богині Діани. Вони приваблювали безліч народу з усіх частин провінції. Ці урочистості проходили з надзвичайною пишністю.
Час проведення свят був важким випробуванням для новонавернених у віру. Група віруючих, які збиралися у школі Тирана, вносила дисонанс у святковий хор, тому на них посипалися насмішки, ганьба й образи. Праця Павла завдала язичеству відчутного удару, внаслідок чого помітно зменшилися як кількість відвідувачів народного свята, так і ентузіазм ідолопоклонників. Вплив його вчення вийшов далеко за межі кола навернених. Багато людей, хоч і не прийняли відкрито нове вчення, усе ж отримали достатньо світла, аби втратити довіру до своїх язичеських богів.
Проте була ще одна причина для незадоволення. Художники і ремісники Ефеса широко розгорнули прибуткову справу, пов'язану з виготовленням та продажем мініатюр місцевого храму та образків Діани. Коли зацікавлені в цьому підприємці виявили, що їхні прибутки зменшилися, вони однодушно вирішили: причиною таких небажаних для них змін було вчення Павла.
Дмитро, котрий виготовляв мініатюрні срібні храми, скликавши своїх товаришів по ремеслу, сказав: “Мужі, ви знаєте, що наш прибуток — від цієї роботи; і бачите й чуєте, що не тільки в Ефесі, а майже по всій Азії цей Павло переконав і відвернув багатьох людей, говорячи, що те, що зроблене руками, — то не боги. Є небезпека, що не тільки наше ремесло прийде в занепад, але й храм великої богині Артеміди вважатимуть за ніщо. І буде знищена велич тієї, якій поклоняється вся Азія та цілий світ!” Ці слова схвилювали народ. “Почувши це й переповнившись гнівом, вони кричали, вигукуючи: Велика Артеміда Ефеська!”