Християни не повинні звертатися до цивільних судів для залагодження конфліктів між членами Церкви. Такі суперечки повинні вирішуватися між ними або через Церкву, згідно з настановою Христа. Навіть якщо має місце несправедливість, послідовник лагідного й покірливого Ісуса волітиме радше “зазнати втрати”, аніж відкрити перед світом гріхи своїх братів.
Судові позови між братами — це ганьба для справи істини. Християни, які судяться одне з одним, виставляють Церкву на посміховище перед її ворогами, викликаючи тріумф сил темряви. Вони знову завдають ран Христові, віддаючи Його на відкриту ганьбу. Ігноруючи авторитет Церкви, вони виявляють презирство до Бога, Котрий наділив Церкву авторитетом і владою.
У Першому посланні до коринтян Павло намагався показати їм, що Христос сильний уберегти їх від зла. Апостол знав: якщо вони виконають зазначені умови, то зміцняться силою Всемогутнього. Аби допомогти їм звільнитися від рабства гріха і творити святиню у страху Господньому, Павло намагався переконати їх, що Той, Кому вони присвятили своє життя під час навернення, має на них право.
“Ви — Христові, — писав він, — ви не свої... Бо ви викуплені за ціну. Отож прославляйте Бога у вашому тілі та у вашому дусі, що належать Богові”.
Апостол ясно вказав на наслідки повернення від чистого, святого життя до розпусних звичаїв язичества. “Не обманюйте себе, — писав він, — ні розпусники, ні ідолопоклонники, ні перелюбники, ні блудники, ні мужоложники, ні злодії, ні користолюбці, ні п'яниці, ні наклепники, ні розбійники Божого Царства не успадкують”. Автор Послання благав їх приборкувати низькі пристрасті й бажання. “Хіба ви не знаєте, — запитує він, — що ваші тіла — то храм Святого Духа, Який є у вас і Якого ви маєте від Бога?”
Павло був наділений неабиякими інтелектуальними здібностями, його життя свідчило про виняткову мудрість, завдяки якій він володів гострою інтуїцією і співчутливим серцем. Це дозволяло йому зближуватися з людьми, пробуджуючи в них кращі природні нахили та заохочуючи їх до святого життя. Його серце було переповнене щирою любов'ю до коринтських віруючих. Він палко бажав бачити в них внутрішнє благочестя, котре зміцнило б їх у боротьбі зі спокусами. Він знав, що на кожному кроці їхнього християнського життя їм протидіятиме сатанинське зборище і вони змушені будуть провадити з ним щоденну боротьбу. Їм доведеться стояти на варті проти підступів ворога, перемагаючи старі звички та природні нахили, завжди пильнуючи в молитві. Павло знав, що тільки постійно молячись і пильнуючи можна досягти високих християнських ідеалів, і цю істину він намагався закарбувати у свідомості віруючих. Але знав він і те, що в розп'ятому Христі їм була запропонована достатня сила, аби навернути душу до Бога і зробити її здатною опиратися всім спокусам. Озброївшись вірою в Бога та мечем Його Слова, вони володітимуть внутрішньою силою для подолання ворога.
Коринтські віруючі мали потребу в більш глибоких досвідах із Богом. Вони ще не володіли повним уявленням про те, що означає споглядати Його славу, перетворюючись на той самий образ. Вони бачили тільки перші промені славного світанку. Павло бажав, щоб вони сповнилися усією повнотою Божою, пізнаючи Того, з'явлення Котрого буде немов зірниця, доки не досягнуть повноти зрілості досконалої євангельської віри.
Розділ 30. Покликані досягати високих моральних стандартів
(На підставі Першого послання до коринтян)
Бажаючи закарбувати у свідомості коринтських віруючих важливе значення самовладання, суворої стриманості і неослабної горливості в служінні Христу, Павло у своєму листі використовує чудову аналогію, порівнюючи боротьбу християнина із славнозвісними змаганнями з бігу, які періодично проводилися поблизу Коринту. З усіх видів змагань у Греції та Римі найбільш стародавніми й улюбленими були змагання з бігу. Їх відвідували царі, вельможі, державні діячі. У них брали участь юнаки з аристократичних заможних родин, які не цуралися праці та дисципліни, без яких неможливо отримати нагороду.
Змагання відбувалися відповідно до правил, які не передбачали винятку ні для кого. Атлети, котрі бажали, щоб їхні імена були включені до списку претендентів на нагороди, мусили спершу пройти сувору підготовку. Шкідливе потурання апетитові та інші задоволення, які послаблюють людину розумово й фізично, були суворо заборонені. Щоб мати надію на успіх у цих випробуваннях на силу і швидкість, необхідно було володіти міцними гнучкими м'язами та здоровою нервовою системою. Кожний рух мав бути розрахований, кожний крок — швидкий і певний; потрібно було зберігати найкращу фізичну форму.
Коли учасники забігу з'являлися перед глядачами, оголошувалися їхні імена та зачитувалися правила змагань. Потім спортсмени стартували, а напружене чекання глядачів надихало їх рішучістю отримати перемогу. Судді знаходилися поблизу фінішної лінії, щоб мати змогу спостерігати забіг від початку до кінця і правильно визначити переможця. Якщо хтось фінішував першим, але при цьому порушував правила забігу, він не отримував нагороди.
Учасники таких змагань ішли на великий ризик. Декотрі вже ніколи не могли оправитися після величезного фізичного напруження. Нерідко під час забігу атлети падали на землю: у них відкривалася носова чи горлова кровотеча; а часом і помирали в ту мить, коли ось-ось мали перемогти. Але небезпека отримати травму на все життя, а то й померти, не розцінювалася бігунами як надто великий ризик у порівнянні з великою честю отримати перший приз.
Переможець досягав фінішу під гучні аплодисменти безлічі глядачів; тріумфальні вітання луною відбивалися серед навколишніх пагорбів і гір. На очах у всіх глядачів суддя вручав йому символи перемоги — лавровий вінок і пальмову гілку, котру він мав нести у правій руці. Слава про нього ширилася по цілому краю, його батьки також були вшановані, і навіть місто, у котрому він жив, користувалося великою повагою за те, що було батьківщиною такого видатного атлета.
Указуючи на цей забіг як на символ боротьби християнина, Павло наголошував на необхідності підготовки для досягнення успіху в таких змаганнях: дотриманні дисципліни, помірності в їжі та стриманості в усьому. “Кожний, хто змагається, стримується від усього”, — писав він. Бігуни відмовлялися від потурання своїм бажанням, бо це могло послабити їхні фізичні сили. З допомогою суворої постійної дисципліни вони тренували свої м'язи, щоб зробити їх міцними й витривалими на день змагань, коли вони зазнають найбільшого навантаження. Наскільки ж важливіше християнинові, для котрого вирішується його вічна доля, підкорити свої бажання й пристрасті розумові та волі Бога! Він ніколи не повинен дозволяти розвагам, розкоші або бездіяльності відволікати свою увагу. Усі його звички та пристрасті повинні перебувати під найсуворішим контролем розуму, просвіченого вченням Божого Слова та керованого Його Духом.
Виконавши ці умови, християнин повинен докласти максимум зусиль, аби здобути перемогу. Коринтські бігуни докладали відчайдушних зусиль, щоб, не зменшуючи швидкості, подолати останні метри дистанції. Так і християнин, у міру наближення до мети, повинен прямувати вперед ще з більшим завзяттям і рішучістю, аніж на початку свого шляху.
Павло порівнює в'янучий лавровий вінок переможця змагань із вінцем безсмертної слави, котрий буде вручений християнам-переможцям. “Ті... біжать, — писав він, — ...щоб одержати тлінний вінець, ми — щоб нетлінний”. Грецькі бігуни отримували тлінну нагороду ціною наполегливої праці та самодисципліни. Ми ж боремося за нагороду незрівнянно ціннішу — за вінець вічного життя. Тож наскільки більш старанними повинні бути наші зусилля, наскільки більш охоче ми повинні йти на жертву та самозречення!
У Посланні до євреїв апостол указує на ту цілеспрямованість, якою має вирізнятися змагання християнина за вічне життя. “Відкиньмо всяку гордість та гріх, що нас легко обплутує, з терпінням прямуймо до тієї боротьби, що перед нами, дивлячись на Проводиря і Вершителя віри, на Ісуса” (Євреям 12:1-2). Заздрість, лють, злі думки, лихослів'я, зажерливість — це тягар, котрий християнин повинен відкинути, якщо бажає мати успіх у перегонах, нагородою яких є безсмертя, Він повинен будь що звільнитися від кожної звички та дії, які призводять до гріха і безчестять Христа. Небесне благословення не може бути дане людині, котра порушує вічні принципи правди. Достатньо одного виплеканого гріха, аби зіпсувати характер людини, зробити її поганим прикладом для інших.