Перед євангельськими працівниками, які перебувають на самозабезпеченні, відкрите широке поле діяльності. Багато хто можуть стати досвідченими служителями, присвячуючи частину часу фізичній праці. Таким чином можуть бути підготовлені сильні працівники для важливого служіння в місцях, де існує найбільша потреба.
Самовідданий Божий слуга, котрий невтомно трудиться у слові й ученні, несе важкий душевний тягар. Він не вимірює свою працю годинами. Платня не впливає на його роботу, і він не відмовиться від свого обов'язку, опинившись у несприятливих умовах. Він отримав доручення від Неба і від Неба чекає нагороди за виконану роботу.
Божий намір полягає в тому, щоб такі працівники були звільнені від зайвих турбот і мали можливість виконати повеління, дане Павлом Тимофієві: “Про це піклуйся, в цьому перебувай” (1 Тимофію 4:15). Хоч фізична праця і необхідна для підтримання фізичних і розумових сил, однак у Божий план не входить, аби більша частина часу була витрачена на роботу поза Церквою.
Ці вірні працівники, котрі охоче віддають своє майно і самих себе на євангельську справу, не вільні від спокус. Декотрі з них, обтяжені тривогою через відсутність належної фінансової підтримки від Церкви, зазнають лютих нападок ворога. Зауважуючи, як низько оцінюється їхня праця, вони засмучуються. Звичайно, вони сподіваються отримати нагороду судного дня, і це підбадьорює їх, а тим часом їхні сім'ї мають потребу в їжі й одязі. Якби вони вважали себе вільними від виконання Божественного доручення, то охоче почали б працювати своїми руками. Але вони розуміють, що їхній час належить Богові, незважаючи на короткозорість тих, котрі повинні забезпечувати їх належним чином. Вони перемагають спокусу обрати заняття, яке дозволило б їм швидко позбутися нужди, і продовжують працювати задля просування справи, дорожчої для них за власне життя. Однак для цього їм часом доводиться наслідувати приклад Павла і працювати власними руками, продовжуючи справу євангельського служіння. Вони роблять це не задля власних інтересів, а ради Божої справи на землі.
Часом Божому слузі здається, що він не може виконати необхідну роботу, бо йому бракує засобів. Декотрі побоюються, що їм забракне засобів, аби виконати все те, що вони вважають своїм обов'язком. Проте якщо вони зростають у вірі, то їм відкриється Боже спасіння і їхні зусилля матимуть успіх. Той, Хто звелів Своїм послідовникам іти по всьому світу, підтримає кожного працівника, котрий підкоряється наказові і прагне нести Божу вістку.
Господь не завжди відкриває все Своїм слугам, які виконують Його роботу. Іноді Він випробовує віру Свого народу, створюючи обставини, котрі змушують їх іти вперед з вірою. Часом Він приводить їх у тісні, скрутні місця та наказує прямувати вперед, хоч їм здається, що їхні ноги торкаються вод Йордану. Саме тоді молитви Його слуг підносяться до Нього зі щирою вірою в те, що Бог відкриє перед ними шлях і виведе їх на просторе місце.
Коли Божі вісники зрозуміють, що на них лежить обов'язок працювати на занедбаних ділянках Господнього виноградника і в дусі Господа жнив невтомно працюватимуть для навернення душ, тоді ангели Божі приготують перед ними шлях і необхідні засоби для виконання роботи. Просвічені люди охоче жертвуватимуть для підтримки справи, яка звершується задля них. Вони з готовністю відгукнуться на заклик про допомогу, і Божий Дух впливатиме на їхні серця, спонукуючи підтримувати справу Господа не тільки у своїй країні, але й за кордоном. Таким чином працівники в інших місцях укріпляться, і Господня справа просуватиметься вперед визначеним Ним шляхом.
Розділ 34. Посвячене служіння
Своїм життям і вченням Христос дав досконалий приклад безкорисливого служіння, яке бере свій початок у Богові. Бог живе не для Себе. Створивши світ та підтримуючи все в ньому, Він постійно служить іншим. “Він Своєму сонцю велить сходити над злими і над добрими та посилає дощ на праведних і на неправедних” (Матвія 5:45). Такий ідеал служіння Отець передав Своєму Синові. Ісусові дано було стати на чолі людства і Своїм прикладом навчати, що означає служити. Усе Його життя було підпорядковане законові служіння. Він служив і допомагав усім.
Знову і знову Ісус намагався утвердити цей принцип серед Своїх учнів. Коли Яків і Йоан почали домагатися першості, Він сказав: “Хто хоче між вами стати великим, той хай буде вашим слугою, і хто лише хоче між вами бути першим, хай буде вашим рабом; так само і Син Людський — прийшов Він не для того, щоб служили Йому, а щоб послужити й віддати Свою душу як викуп за багатьох!” (Матвія 20:26-28).
Від часу вознесіння Христос виконує Свою справу на землі з допомогою вибраних посланців, через яких промовляє до людських синів і піклується про їхні потреби. Великий Глава Церкви керує Своєю справою через людей, яким Бог доручає діяти як Своїм представникам.
На людях, покликаних Богом працювати в слові й ученні для збудови Його Церкви, лежить серйозна відповідальність. Від імені Христа вони повинні благати чоловіків і жінок примиритися з Богом; але цю місію вони можуть виконати, лише отримавши мудрість і силу згори.
Христові служителі — це духовна сторожа довіреного їм народу. Їхня праця схожа на працю вартових. У давнину вартові стояли на мурах міст; із цих вигідних позицій вони спостерігали за важливими об'єктами, що потребували охорони, попереджаючи про наближення ворога. Безпека усіх мешканців міста залежала від їхньої вірності своєму обов'язкові. Через певні проміжки часу вартові мали перегукуватися між собою, аби переконатися, що ніхто не заснув і не постраждав. Підбадьорливі або попереджувальні вигуки передавалися від одного сторожа до іншого, відбиваючись луною по цілому місту.
Господь звертається до кожного служителя: “Отже, й тебе, сину чоловічий, поставив Я вартовим над домом Ізраїля, щоб ти, як почуєш з Моїх уст слово, остеріг їх від Мене. Коли Я скажу безбожникові: Безбожнику, ти вмреш! — і ти не скажеш нічого, щоб відвернути безбожника від його поведінки, то він, безбожник, умре за свою провину, але кров його Я буду вимагати від тебе. Коли ж ти остеріг безбожника, щоб він відвернувсь від своєї поведінки, ти врятував свою душу” (Єзекіїля 33:7-9).
Слова пророка свідчать про серйозну відповідальність тих, хто поставлений бути вартовими Божої Церкви, управителями Божих таємниць. Вони мають стояти як сторожа на мурах Сіону, звіщаючи звуком сурми про наближення ворога. Душам загрожує небезпека впасти в спокусу і загинути, якщо Божі служителі не будуть вірно виконувати свій обов'язок. Якщо з якоїсь причини їхнє духовне сприйняття притупиться настільки, що вони не зможуть розпізнати небезпеку і через це загинуть люди, Бог спитає з їхніх рук кров цих загиблих.
Вартові на мурах Сіону мають привілей бути в таких близьких стосунках з Богом, стати настільки чутливими до впливу Його Духа, що Він зможе діяти через них, попереджаючи людей про небезпеку та вказуючи їм безпечне місце. Вони повинні сумлінно застерігати їх щодо неминучих результатів переступу і вірно дбати про інтереси Церкви. Вони не можуть послабити пильність ані на мить. Їхня праця вимагає використання усіх здібностей. Вони мають підносити свій голос як звук сурми, який ніколи не видаватиме непевних, нечітких, сумнівних нот. Вони працюють не задля винагороди, а тому, що не можуть інакше, розуміючи, що їх спіткає лихо, якщо вони не проповідуватимуть Євангеліє. Вибрані Богом, запечатані кров'ю посвячення, вони повинні спасати людей від прийдешньої загибелі.