Служитель, який співпрацює із Христом, глибоко усвідомлюватиме святість своєї справи, розуміючи, що для її успішного виконання необхідні важка праця і жертовність. Він не намагається створити собі легке, зручне життя, а забуває про себе. У пошуку загублених овець такий пастир не відчуває втоми, холоду й голоду. Він бачить перед собою лише одну мету — спасіння загиблих.
Від того, хто служить під закривавленим прапором Емануїла, вимагаються героїчні зусилля і терпеливість. Але воїн хреста твердо стоїть на передовій лінії. Якщо ворог наступає, він звертається по допомогу до твердині і, представляючи Господеві обітниці Слова, зміцнюється для виконання своїх обов'язків. Він усвідомлює потребу в силі згори. Отримані перемоги не приводять його до самозвеличення, а спонукують усе більше покладатися на Всемогутнього. Уповаючи на цю Силу, він так переконливо звіщає вістку спасіння, що вона знаходить відгук у серцях людей.
Учитель Слова і сам має постійно пильнувати, спілкуючись із Богом через молитву та вивчення Його Слова, бо в цьому — джерело сили. Спілкування з Богом наділяє служителя силою, котра перевершує вплив його проповідей. Він не повинен дозволяти собі залишитись без цієї сили. Із серйозністю, він має просити Бога зміцнити його для виконання обов'язку та перенесення випробування і торкнутися його уст живим вогнем. Часто посланці Христа надто слабко тримаються вічних реалій. Якби люди ходили з Богом, Він сховав би їх в ущелині Скелі. Сховані таким чином, вони змогли б побачити Бога, як бачив Його Мойсей. З допомогою посланих Богом сили та світла вони зможуть зрозуміти й здійснити більше, ніж їхнє обмежене судження вважає можливим.
Найбільш успішно сатана застосовує свою майстерність проти тих, хто відчуває пригніченість. Коли служителеві загрожує розчарування, нехай він розповість Богові про свої потреби. Уповання Павла на Бога найчастіше виявлялося саме тоді, коли небо над його головою було подібним до міді. Більше за інших він знав, що таке скорбота і страждання; але прислухайтесь до його переможного поклику, коли всупереч спокусам і нападкам він прямував до Неба: “Бо наше тимчасове легке терпіння готує нам понад міру вічну славу, адже ми не дивимося на видиме, а на те, що невидиме, бо видиме — тимчасове, а невидиме — вічне” (2 Коринтянам 4:17-18).
Погляд Павла завжди був прикутий до невидимого й вічного. Розуміючи, що провадить боротьбу з надприродними силами, він покладався на Бога, і в цьому була його сила. Споглядаючи Невидимого, ми отримуємо силу й бадьорість душі, а наш розум і характер звільняються від влади земного.
Пастор має вільно спілкуватися з людьми, для котрих працює, аби, познайомившись із ними, знати, як пристосувати своє вчення до їхніх потреб. Виголошення проповіді — це тільки початок роботи служителя. На нього чекає індивідуальна робота з людьми. Він повинен відвідувати їх удома, розмовляти й молитися з ними з усією серйозністю і смиренням. Деякі родини не приймуть істин Божого Слова, поки доморядники Його благодаті не увійдуть до їхніх домівок і не вкажуть на кращий шлях. Але серця цих служителів мають битися в унісон із серцем Христа.
Великий зміст вкладено в повеління: “Вийди на шляхи, на загороди і змушуй увійти, щоб наповнився мій дім” (Луки 14:23). Нехай служителі навчають істини в сім'ях, зближаючись із тими, для кого трудяться; співпрацюючи таким чином з Богом, вони здобудуть духовну силу. Христос буде їхнім Порадником у роботі; Він пошле слова, які глибоко зворушуватимуть серця слухачів. Кожний служитель має перевагу сказати разом із Павлом: “Бо я не ухилявся від того, щоб об'явити вам усю Божу волю”. “Я не ухилявся ні від чого, що вам корисне, аби говорити вам і навчати вас прилюдно і по домах, засвідчуючи покаяння перед Богом і віру в Господа нашого Ісуса” (Дії 20:27, 20-21).
Спаситель ходив від дому до дому, зціляючи хворих, потішаючи зажурених, заспокоюючи страждальців, умиротворяючи безутішних. Він брав на руки і благословляв малих діток. Він говорив слова надії й розради втомленим матерям. З незмінною ніжністю й лагідністю Він гоїв людське горе та страждання. Він працював не для Себе, а для інших. Він був слугою усім. Його поживою та питтям було нести надію й силу всім, хто зустрічався на Його шляху. Коли люди слухали виголошені Ним істини, які так різнилися від традицій і догм рабинів, у їхніх серцях пробуджувалася надія. У Його вченні була щирість, котра переконувала слухачів у Правді.
Служителі Христа мають навчатися від Нього методів роботи, щоб виносити зі скарбниці Його Слова те, що може задовольнити духовні потреби людей, для яких вони працюють. Тільки так вони зможуть виконати дане їм доручення. Той самий Дух, Який перебував у Христі, коли Він передавав постійно отримувані Ним наставляння, має стати джерелом їхнього знання і секретом їхньої сили у виконанні справи Спасителя у світі.
Не всі учасники служіння досягли успіху, бо не віддали себе повністю справі Господа. Служителі не можуть бути поглинуті жодними іншими інтересами, окрім великої справи навернення душ до Спасителя. Покликані Христом рибалки відразу залишили свої сіті й пішли за Ним. Робота служителів не може отримати Божого схвалення, якщо вони поєднуватимуть її з підприємницькою діяльністю. Таке розділення інтересів притупить їхнє духовне сприйняття. Якщо розум і серце зайняті земним, служіння Христові відходить на другий план. Такі служителі починають пристосовувати Божу справу до своїх обставин, замість того аби впливати на обставини відповідно до вимог Божих.
Служитель повинен віддавати всі сили виконанню свого високого покликання. Усі його здібності належать Богові. Він не може займатися комерційною або якоюсь іншою діяльністю, яка б відволікала його від великої справи. “Жодний воїн, щоб догодити тому, хто найняв його, не зв'язує себе життєвими справами” (2 Тимофію 2:4). Цими словами апостол наголошує, що кожний служитель має цілковито присвятити себе на служіння Господу та відмовити від участі у справах, які заважатимуть йому повністю віддатися своєму священному покликанню. Він не шукає земної слави чи багатства; його єдина мета — розповісти іншим про Спасителя, Котрий пожертвував Собою, щоб дарувати людям скарби вічного життя. Найбільше бажання служителя — не накопичувати земне багатство, а привертати увагу байдужих і непокірних до вічних цінностей. Йому можуть пропонувати участь у прибуткових справах, але на такі спокуси він повинен відповідати: “Яка користь людині, якщо придбає весь світ, але занапастить душу свою?” (Марка 8:36).
Сатана намагався спокусити цим Христа, бо знав: якщо Він прийме його пропозицію, світ ніколи не буде викуплений. Під різними личинами він і сьогодні пропонує цю спокусу Божим служителям, знаючи, що зведені таким чином, вони виявляться невірними своєму покликанню.
Немає Божої волі на те, аби Його служителі намагалися збагатитися. З цього приводу Павло писав до Тимофія: “Бо коренем усього зла є грошолюбство, віддавшись якому деякі ухилилися від віри й самі наштовхнулися на великі страждання. А ти, людино Божа, уникай цього. Шукай праведності, побожності, віри, любові, терпеливості та лагідності”. Через проповідь і власний приклад посол Христа повинен нагадувати “багатим нинішнього часу... аби не носилися високо й не покладали надії на непевне багатство, але на Бога, Який нам усе дає щедро, для насолоди, щоб ми чинили добро, збагачувалися в добрих ділах, були щедрі, радо ділилися, збираючи собі скарб — добру основу на майбутнє, аби осягнути справжнє життя” (1 Тимофію 6:10-11, 17-19).
Досвіди апостола Павла та його настанови щодо святості служіння є джерелом допомоги і натхнення для тих, хто бере участь у євангельському служінні. Серце Павла палало любов'ю до грішників і він робив усе для придбання душ. Історія не знала більш самовідданого стійкого працівника. Отримані благословення він розцінював як великі переваги, які необхідно використати для благословення інших. Він не втрачав жодної можливості розповідати про Спасителя і допомагати нужденним. Апостол переходив від одного місця до іншого, проповідуючи Євангеліє Христа та засновуючи церкви. Усюди, де знаходив слухачів, він намагався протидіяти омані та спрямувати людей на дорогу праведності.