Але апостол не тільки бажав цього. Він постійно благав Бога зробити щось для ізраїльтян, які не визнали Ісуса з Назарета обіцяним Месією. “Істину кажу в Христі, — запевнив він віруючих у Римі, — не обманюю, як свідчить мені моя совість у Дусі Святому: я маю великий смуток і безупинний біль у своєму серці! Бо я бажав би сам бути відлученим від Христа задля моїх братів, моїх рідних за тілом, тобто ізраїльтян, яким належить синівство, слава, завіти, законодавство, служіння й обітниці. Їхніми є батьки, від них же тілом і Христос, Який є Бог над усіма, благословенний навіки”.
Євреї були вибраним Богом народом, через який Він мав намір благословити все людство. З-поміж них Бог поставив багатьох пророків. Вони провіщали прихід Викупи теля, Котрого відкинуть і вб'ють ті, кому належало першими визнати Його Обіцяним Месією.
Пророк Ісая бачив крізь віки, як Ізраїль відкидатиме пророка за пророком, а потім і Самого Сина Божого. Натхнений Святим Духом, він писав про прийняття Викупителя тими, котрі ніколи раніше не належали до дітей Ізраїлю. Посилаючись на це пророцтво, Павло говорить: “А Ісая сміливо говорить: ‘Мене знайшли ті, що не шукали Мене. Я відкрився тим, що не питали про Мене’. А відносно Ізраїлю говорить: ‘Цілий день Я простягав руки Мої до народу непокірливого і впертого’”.
Та хоч Ізраїль відкинув Його Сина, Бог не відкинув їх. “Отож, я запитую: Чи відкинув Бог Свій народ? Зовсім ні! Адже і я ізраїльтянин — з нащадків Авраама, з Веніаминового племені. Не відкинув Бог Свого народу, що його Він наперед знав. Хіба не знаєте, що Писання каже про Іллю, як він скаржиться Богові на Ізраїль: Господи, повбивали Твоїх пророків, порозбивали Твої жертовники, а я залишився сам; шукають і моєї душі! І що ж каже йому Бог у відповідь? — Залишив Я Собі сім тисяч чоловіків, які не схилили коліна перед Ваалом. Так само і тепер, за вибором благодаті, залишився останок”.
Ізраїль спіткнувся й упав, але це не означало, що він не зможе піднятися. У відповідь на запитання: “Чи спіткнулися вони, щоб упасти?” апостол відповідає: “Зовсім ні! Але через їхнє падіння прийде спасіння язичникам, щоб їх самих спонукати до ревнощів. Якщо ж їхнє падіння є багатством для світу, а їхня втрата є багатством для язичників, то наскільки більшою була б їхня повнота! Кажу вам, язичникам: оскільки я є апостол для язичників, то прославляю моє служіння; може, цим я викличу ревність своїх рідних за тілом і спасу декого з них. Бо коли їхнє відкинення є примиренням світу, то чим же є їхнє прийняття, як не життям із мертвих?”
Згідно з Божим наміром, Його благодать мала бути явлена як серед язичників, так і серед ізраїльтян. Про це ясно свідчать пророцтва Старого Завіту. Деякі з них апостол використовує як свої аргументи. “І чи немає влади гончар над глиною, щоб з тієї самої глини зробити одну посудину на честь, а іншу на нечесть? Тож Бог, бажаючи показати гнів і виявити Свою могутність, щадив з великим терпінням посудини гніву, приготовані для знищення, щоб показати багатство Своєї слави на посудинах милосердя, які заздалегідь приготував для слави, — нас, яких покликав не тільки з юдеїв, але і з язичників. Як і в Осії, каже: Назву не Мій народ — Моїм народом, і нелюбиму — улюбленою. І буде: на місці, де сказано їм: Ви не Мій народ, — там їх назвуть синами Живого Бога!” (див. Осії 1:10).
Незважаючи на падіння Ізраїлю як нації, серед них залишався благочестивий останок, котрий мав бути спасенний. За часів Спасителя багато вірних мужів та жінок із радістю прийняли вістку Йоана Хрестителя і почали заново досліджувати пророцтва про Месію. Перша християнська Церква складалася саме з цих вірних євреїв, котрі визнали в Ісусі з Назарета довгоочікуваного Месію. Саме про цей останок Павло писав: “Коли перший сніп святий, то й тісто святе; і коли корінь святий, то й гілля святе”.
Павло порівнює останок Ізраїлю з благородною маслиною, віття якої подекуди було обламане. Він порівнює язичників із гілками дикої маслини, прищепленими до головного стовбура. “Коли ж деякі з гілок відломилися, — пише він до віруючих із язичників, — а ти, будучи дикою оливкою, прищепився до них і живишся з кореня та соку оливкового дерева, то не хвалися перед гілками. Якщо ж хвалишся, то пам'ятай, що не ти корінь носиш, а корінь носить тебе. Скажеш: Галузки відломлено, щоб я прищепився. Гаразд. Вони відломилися через невірство, а ти тримаєшся вірою. Не величайся, але бійся. Бо коли Бог не пощадив природних галузок, то Він і тебе не пощадить. Отож, поглянь на Божу милість і суворість: на тих, що відпали, — суворість, а на тебе — Божу милість, якщо будеш залишатися в милості; якщо ж ні, то будеш відрубаний”.
Через невірство та відкинення Небесного Плану Ізраїль як народ втратив свій зв'язок із Богом. Але відломлені від маслини гілки Бог міг приєднати до істинного стовбура Ізраїлю — останку, який залишився вірним Богові своїх батьків. “Та й вони, — говорить апостол про ці відломлені гілки, — якщо не залишаться в невірстві, будуть прищеплені, бо Бог має силу їх знову прищепити. Бо коли ти, — звертається він до язичників, — відтятий від дикої за своєю природою оливки, був проти природи прищеплений до доброї оливки, — то наскільки легше будуть прищеплені до своєї ж оливки вони, природні? Бо не хочу, брати, щоб ви не знали цієї таємниці, аби не були високої думки про себе: Ізраїль залишатиметься частково запеклим, доки не ввійде повнота язичників.
Таким чином, весь Ізраїль спасеться, як написано: Визволитель прийде з Сіону, Він відверне безбожність від Якова. Ось їм від Мене Завіт, коли усуну їхні гріхи! Тож згідно з Євангелією, вони вороги задля вас, а згідно з обранням, — улюблені задля батьків. Адже Боже покликання та дари — непохитні. Бо як ви колись не корилися Богові, а тепер помилувані через їхній непослух, так і вони нині не покорилися задля милосердя над вами, щоб тепер і вони самі були помилувані. Тож Бог замкнув усіх у непокорі, щоб усіх помилувати.
О глибино багатства, премудрості й знання Божого! Які незбагненні Його суди і недослідимі Його дороги! Бо хто пізнав розум Господній? Або хто був порадником Йому? Чи хтось дав Йому щось наперед, щоб воно було повернуто йому назад? Адже все з Нього, через Нього і для Нього! Йому слава навіки”.
Так Павло показує, що Бог здатний змінити серце як євреїв, так і язичників, дарувавши кожному віруючому в Христа благословення, обіцяні Ізраїлеві. Він повторює слова Ісаї щодо Божого народу: “Ісая виголошує про Ізраїль: Хоч буде число синів Ізраїлю, як піску в морі, але спасеться останок! Бо Господь, завершуючи і остаточно вирішуючи, здійснить по справедливості справу на землі, — бо справа вирішена остаточно. Так, як про це провіщав Ісая: Якщо б Господь Саваот не залишив нам потомства, ми стали б як Содом і уподібнилися б до Гоморри!”
Коли Єрусалим був зруйнований, а храм лежав румовищем, багато тисяч євреїв були продані в рабство до язичеських країн. Подібно до уламків корабля на безлюдному березі, вони були розсіяні серед народів. Упродовж вісімнадцяти віків євреї блукали по світу і в жодному місці їм не було дозволено відновити свій давній національний престиж. Їх лихословили, ненавиділи і переслідували в усі часи; на їхню долю випало багато страждань.
Незважаючи на те, що євреї як нація прирекли себе на жахливу долю, відкинувши Ісуса з Назарета, у кожному столітті жили шляхетні, богобійні єврейські мужі та жінки — мовчазні страждальці. Бог потішав їхні серця в час горя і співчував їхньому жахливому становищу. Він чув скорботні молитви тих, хто шукав Його всім серцем і прагнув зрозуміти Його Слово. Декотрі побачили в покірному Назарянинові, відкинутому і розп'ятому їхніми прабатьками, істинного Месію Ізраїлю. Коли вони збагнули значення знайомих пророцтв, так довго закрите нашаруванням традицій і фальшивого тлумачення, їхні серця сповнилися вдячністю Богові за невимовний Дар, Яким Він наділяє кожну людину, що повірила в Христа як особистого Спасителя.
Саме про таких людей Ісая згадував у своєму пророцтві: “Спасеться останок”. Від днів Павла аж до сьогодні Бог Своїм Святим Духом закликав як єврея, так і язичника. “Бо не зважає Бог на обличчя”, — стверджував Павло. Апостол вважав себе боржником греків і варварів, а також євреїв, але ніколи не забував про особливі переваги євреїв у порівнянні з іншими, і “найперше те, що їм довірене Слово Боже”. Він писав: “Бо я не соромлюся Радісної вістки Христа; адже вона — Божа сила на спасіння кожному, хто вірить: перше — юдеєві, а тоді — грекові. Адже праведність Божа відкривається в ній з віри у віру, як написано: А праведний вірою житиме”. У Посланні до римлян Павло писав, що не соромиться саме такого Євангелія Христа, котре однаково дієве для єврея та язичника.