Юдейська княгиня добре розуміла священний характер Закону, котрий так безсоромно порушувала, але її упередженість проти Голгофського Мужа зробила її серце запеклим проти слова життя. Але Фелікс ще ніколи не чув істини, і коли Божий Дух докорив його, він був глибоко схвильований. Сумління прокинулося і заговорило; Фелікс відчував, що Павло говорить істину. У пам'яті воскресли картини гріховного минулого. Зі страхітливою чіткістю він пригадав таємні діла своєї молодості, позначеної розпустою і кровопролиттям, а також похмурий перелік учинків наступних років. Він побачив свою аморальність, жорстокість, жадібність. Ще ніколи істина не проникала так глибоко в його серце. Ще ніколи його душа не була охоплена таким страхом. Думка про те, що всі таємниці його злочинної діяльності відкриті перед очима Бога і що він буде суджений згідно зі своїми ділами, змушувала його тремтіти від жаху.
Але він не дозволив Духові Святому привести його до покаяння, натомість намагався позбутися цих небажаних спогадів. Розмову з Павлом було обірвано. “Тепер досить, іди, — сказав він, — а відповідного часу я покличу тебе!”
Як різко відрізнялася поведінка Фелікса від поведінки в'язничного сторожа у Филипах! Служителі Господа були приведені до в'язничного сторожа в кайданах, як і Павло до Фелікса. Божественна сила, що підтримувала їх, їхня радість у стражданні та ганьбі, безстрашність під час землетрусу, дух христоподібного прощення переконали серце в'язничного сторожа; із тремтінням він визнав свої гріхи і знайшов прощення. Фелікс тремтів, але не каявся. В'язничний сторож із радістю впустив Духа Божого до свого серця й домівки; Фелікс наказав Божому вісникові відійти. Один вирішив стати Божою дитиною, спадкоємцем Неба, інший розділив долю беззаконників.
Упродовж двох років відносно Павла не було прийнято жодного рішення, і він залишався в'язнем. Фелікс кілька разів відвідував його й уважно слухав. Але справжнім мотивом цієї удаваної дружелюбності було бажання наживи, і він натякав, що за велику суму грошей Павло може бути звільнений. Однак апостол був надто шляхетною людиною, аби домагатися волі за допомогою хабара. Він не скоїв жодного злочину і не міг опуститися до того, щоб отримати свободу ціною неправедного вчинку. Крім того, він був надто бідним, щоб заплатити такий викуп, навіть якби захотів, і він не бажав використовувати співчуття та щедрість своїх навернених задля власної користі. Він також розумів, що перебуває в Божих руках, і не бажав втручатися у Божественні наміри щодо себе.
Зрештою Фелікса було відкликано до Рима через грубі правопорушення, вчинені проти юдеїв. Перед тим як залишити Кесарію, він вирішив “догодити юдеям”, залишивши Павла ув'язненим. Проте Феліксові не вдалося зберегти довір'я юдеїв. Він був з ганьбою усунутий з посади, а на його місце був призначений Порцій Фест, ставка котрого розмістилася в Кесарії.
Бог дозволив, аби промінь небесного світла освітив Фелікса, коли Павло говорив з ним про праведність, стриманість і майбутній суд. Небо дарувало йому можливість усвідомити власні гріхи й залишити їх. Але він сказав Божому вісникові: “Тепер досить, іди, а відповідного часу я покличу тебе”. Він знехтував останнім Божим закликом милості, аби більше ніколи не почути його.
Розділ 40. Павло звертається до кесаря
(Підставою цього розділу є Дії 25:1-12)
“А Фест, перебравши владу, через три дні прийшов з Кесарії до Єрусалима. Первосвященики та провідники юдеїв поскаржилися йому на Павла і благали його, ласкаво просячи, щоб прислав його в Єрусалим”. Звертаючись із цим проханням, вони мали на меті влаштувати засідку дорогою до Єрусалима і вбити Павла. Але Фест з великою відповідальністю ставився до своєї посади, тому ввічливо відхилив це прохання. “У римлян немає звичаю, — сказав він, — видавати якусь людину на страту, поки обвинувачений не має перед собою тих, що його звинувачують, і не матиме змоги боронитися від звинувачень”. Він заявив, що й сам мав незабаром піти до Кесарії. “Ті з вас, хто може, хай ідуть зі мною, і якщо є якесь порушення в цьому чоловікові, нехай звинувачують його!”
Та не цього прагнули юдеї. Вони не забули своєї поразки в Кесарії. У порівнянні з витримкою і вагомими аргументами апостола їхній злобний дух та безпідставні звинувачення постали б у найнепривабливішому світлі. Вони знову почали вимагати, аби Павла привели на суд до Єрусалима, проте Фест залишався непохитним у своєму намірі справедливо судити Павла в Кесарії. Бог у Своєму провидінні керував рішенням Феста задля продовження життя апостола.
Зазнавши поразки, юдейські вожді відразу приготувалися свідчити проти Павла на суді прокуратора. Повернувшись до Кесарії після кількох днів перебування в Єрусалимі, Фест “наступного дня, сівши на місце судді, наказав привести Павла. Коли його привели, оточили його ті юдеї, що прийшли з Єрусалима, висуваючи багато тяжких звинувачень, яких не могли довести”. Цього разу юдеї не користувалися послугами ритора, а самі висували звинувачення. У ході цього судового процесу обвинувачений спокійно й ґрунтовно довів неправдивість їхніх заяв.
Фест зрозумів, що суперечка точиться винятково навколо юдейських доктрин. Крім того, звинувачення проти Павла, навіть якби їх вдалося довести, не містили нічого гідного смерті чи навіть ув'язнення. Однак він передбачав, яка здійметься буря гніву, якщо Павло не буде засуджений або відданий до їхніх рук. “Бажаючи догодити юдеям”, Фест запитав Павла, чи він не бажає під його захистом йти до Єрусалима і стати перед судом синедріона.
Апостол знав, що не може сподіватися справедливості від людей, котрі своїми злочинами накликали на себе Божий гнів. Він розумів: подібно до пророка Іллі, він буде в більшій безпеці серед язичників, аніж серед тих, які відкинули небесне світло і зробили серця запеклими проти Євангелія. Його діяльний дух, змучений боротьбою, тяжко зносив постійні відстрочення, нестерпне чекання суду, ув'язнення. Тому він вирішив скористатися своїм правом римського громадянина і звернутися до кесаря.
У відповідь на запитання правителя Павло сказав: “Я стою перед судом кесаря, де мені належить суд прийняти. Юдеїв я нічим не скривдив, і ти це добре знаєш. Якщо ж кривду або щось варте смерті я вчинив, то не відмовляюся вмерти. Якщо ж нема нічого того, в чому вони мене звинувачують, ніхто мене не може їм видати. Покликаюся на кесаря!”
Фест нічого не знав про задуми юдеїв убити Павла, тому був здивований, що він вимагає суда кесаря. Однак слова апостола поклали кінець судовому процесу. “Тоді Фест, порозмовлявши з радниками, відповів: Ти покликався на кесаря, то й підеш до кесаря!”
Таким чином, ненависть, породжена фанатизмом і впевненістю у власній праведності, ще раз примусила Божого слугу шукати захисту в язичників. Це була та ж ненависть, яка примусила пророка Іллю звернутися по допомогу до вдови із Сарепти, а вісників Євангелія залишати євреїв і проповідувати язичникам. Із цією ненавистю ще доведеться зустрітися Божому народові наших днів. У багатьох так званих послідовниках Христа живуть ті ж самі гордість, формалізм, егоїзм, той самий дух гноблення, котрими були сповнені серця юдеїв. У майбутньому люди, які називають себе представниками Христа, будуть поводитися так само, як священики й начальники із Христом та апостолами. У час великої кризи, через яку незабаром мають пройти вірні Божі слуги, вони зустрінуться з тими ж запеклими серцями, тією ж жорстокою рішучістю, непримиренною ненавистю.
Усі, котрі того лихого дня безстрашно служитимуть Богові згідно з велінням сумління, матимуть потребу в мужності, непохитності, знанні Бога та Його Слова. Бо вірні Богові зазнають гонінь, їхні мотиви і вчинки будуть фальшиво тлумачити, а імена лихословити. Сатана діятиме з усією своєю звабливою силою, впливаючи на серце, затуманюючи розум, щоб зло здавалося добром, а добро — злом. Чим більш міцною та чистою буде віра Божого народу і твердою рішучість слухатися Його, тим шаленіше сатана намагатиметься збудити проти них лють тих, хто, претендуючи на праведність, відкидають Божий Закон. Це вимагатиме найтвердішого уповання, найгероїчної відданості меті, щоб зберегти віру, колись передану святим.