Не проповідь Павла, а його кайдани привернули увагу двору до християнства. Саме в ув'язненні він звільнив вельми багато душ від кайданів, які втримували їх у рабстві гріха. Але це ще не все. Апостол писав: “Багатьом братам у Господі мої кайдани додали сміливості, і вони набралися відваги безстрашно звіщати Слово” (Филип'янам 1:14).
Терпіння й бадьорість Павла під час тривалого несправедливого ув'язнення, його мужність і віра були постійною проповіддю. Його дух, такий неподібний до духу світу, свідчив: у ньому перебувала неземна сила. Його приклад спонукував християн енергійніше захищати справу, від виконання котрої був усунутий Павло. Таким чином, кайдани апостола виявилися дуже дійовими, і коли здавалося, що він безсилий і не спроможний зробити багато, він зібрав снопи для Христа в тих місцях, до яких практично не мав доступу.
Наприкінці цього дворічного ув'язнення Павло міг сказати: “Бо мої кайдани за Христа стали відомі всім іншим та в усьому Преторію”. Серед тих, які вітали филип'ян, він особливим чином згадує віруючих “з дому кесаря” (Филип'янам 1:13; 4:22).
Терпіння, як і сміливість, отримує свої перемоги. Лагідність під час випробування здатна придбати душі для Христа не менше, ніж відвага, виявлена в ризикованій справі. Християнин, який зберігає терпіння й бадьорість під час тяжкої втрати чи страждання, який зустрічає навіть саму смерть з миром, спокоєм і непохитною вірою, може зробити для Євангелія більше, ніж за довге життя сумлінної праці. Часто, коли Божий слуга втрачає можливість активно виконувати свій обов'язок, таємниче Провидіння, на котре ми у своїй недалекоглядності здатні нарікати, відкриває шлях для роботи, котра інакше ніколи не була б виконана.
Якщо послідовник Христа вже не спроможний відкрито активно працювати для Бога та Його істини, нехай він не думає, що для нього не залишилося служіння і нагороди. Справжні свідки Христа ніколи не будуть знехтувані. У здоров'ї чи хворобі, житті чи смерті, Бог продовжує використовувати їх. Коли через сатанинську лють слуги Христа зазнають переживань, коли вони позбавлені можливості активно працювати, коли їх кидають у в'язницю або ведуть на ешафот чи вогнище, це допускається для того, щоб істина могла торжествувати ще з більшою силою. Коли ці вірні душі запечатували своє свідчення власною кров'ю, люди, котрі до цього часу відчували сумнів та невпевненість, переконувалися в справедливості Христової віри і сміливо приєднувалися до істини. З попелу мучеників зростало рясне жниво для Бога.
Запал і вірність Павла та його співпрацівників, не менше ніж віра та послух людей, навернених у християнство за таких несприятливих обставин, є докором лінивству та недовірству служителя Христа. Апостол та його помічники могли послатися на те, що, мовляв, даремно закликати до покаяння й віри в Христа слуг Нерона, які зазнавали лютих спокус, зустрічали величезні перешкоди та запеклий опір. Якщо навіть їх переконають в істині, то як вони зможуть дотримуватися її? Однак Павло так не думав; з вірою він проповідував Євангеліє цим душам, і декотрі з слухачів вирішили підкоритися за будь-яку ціну. Незважаючи на перешкоди й небезпеки, вони прийняли світло і вірили, що Бог допоможе їм освітити цим світлом інших.
Навернені з кесаревого дому не тільки були придбані для істини, але й залишилися в цьому ж домі після свого навернення. Вони вважали, що не мають права залишити свій пост і обов'язок через несприятливі для них обставини. Істина знайшла їх там, і там вони залишалися, свідкуючи своїм життям і характером про перетворювальну силу нової віри.
Чи спокушуваний хтось із вас виправдовувати несприятливими обставинами свою відмову свідчити про Христа? Подумайте про становище учнів у кесаревому домі — порочність імператора, розбещеність двору. Навряд чи можна собі уявити більш несприятливі обставити для релігійного життя, які б вимагали більшої жертовності і загрожували б більшою опозицією ніж ті, в яких опинилися ці навернені. Однак серед труднощів і небезпек вони зберегли вірність. Християнин може намагатися вибачити свій непослух істині, якою вона є в Ісусі, позірно нездоланними перешкодами, але ці виправдання не витримують критики. Якби людина могла виправдати себе обставинами, вона також довела б, що Бог несправедливий, бо створив для Своїх дітей такі умови спасіння, котрі неможливо виконати.
Людина, котра вирішила у своєму серці служити Богові, знайде можливість свідчити про Нього. Труднощі не зможуть перешкодити тому, хто вирішив шукати перш за все Божого Царства та Його праведності. Зміцнений силою, одержаною завдяки молитві та дослідженню Слова, він шукатиме доброчесності і залишить порок. Дивлячись на Ісуса, Засновника, і Проводиря, і Вершителя віри, Котрий від грішників перетерпів таку наругу над Собою, віруючий з готовністю зноситиме презирство і глузування. А Той, Слово Котрого — Істина, обіцяв дарувати допомогу і благодать, достатні для всіх обставин. Його руки обіймають душу, яка звертається до Нього по допомогу. У Його опіці ми можемо безпечно спочивати, говорячи: “Коли ж страх мене огорне, то на Тебе уповаю” (Псалми 55:4). Бог виконає Свою обітницю для тих, хто покладається на Нього.
Власним прикладом Спаситель показав, що Його послідовники можуть жити у світі і водночас бути не від світу. Він прийшов не для того, щоб зазнати його оманливих задоволень, стати рабом його звичаїв і дотримуватись їх, а щоб чинити волю Отця, знайти і спасти загибле. Маючи перед собою таку мету, християнин може зберегти себе неопоганеним за будь-яких обставин. Яке б становище він не займав — високе чи скромне — він доведе силу істинної релігії сумлінним виконанням обов'язку.
Характер християнина формується у горнилі випробування, а не в сприятливих обставинах. Неприйняття й опір спонукують послідовника Христа більше пильнувати та ревніше молитися до могутнього Помічника. Суворе випробування, перенесене завдяки Божій благодаті, розвиває терпіння, пильність, стійкість, а також глибоке постійне уповання на Бога. Тріумф християнської віри допомагає її послідовнику зносити страждання і залишатися сильним; упокорюватися і через це перемагати; бути вбитим, однак жити; нести хрест і таким чином здобути вінець слави.
Розділ 45. Листи з Рима
(Підставою цього розділу є Послання до колосян та филип'ян)
На самому початку християнського життя апостолові Павлу були дані особливі можливості пізнати Божу волю щодо послідовників Ісуса. Він був “підхоплений аж до третього неба”, “у рай, і почув невимовні слова, яких людина не може висловити”. Він сам засвідчив, що йому було дано багато “Господніх видінь та об'явлень”. Його розуміння принципів Євангельської Істини не поступалося розумінню “архиапостолів” (2 Коринтянам 12:2, 4, 1, 11). Він ясно, у всій повноті розумів “ширину й довжину, висоту й глибину Христової любові, яка сягає за межі пізнання” (Ефесянам 3:18-19).
Павло не міг переповісти все, що бачив у видінні, бо серед його слухачів були люди, котрі могли б зловживати його словами. Але те, що йому було відкрите, зробило його здібним керівником і мудрим учителем та знайшло своє вираження у посланнях, які пізніше він надіслав церквам. Враження від отриманих ним видінь завжди були присутні в його свідомості, даючи змогу правильно представляти християнський характер. Словами вуст і листами він передавав вістку, котра в усі часи була джерелом допомоги та сили для Божої Церкви. Сучасним віруючим ця вістка ясно говорить про небезпеки, що загрожуватимуть Церкві, та фальшиві вчення, з якими їм доведеться зустрітися.
Апостол бажав, щоб ті, до кого були звернені його листи з порадами та напучуваннями, “не були більше малими дітьми, які хитаються і захоплюються всяким вітром вчення”, але досягли “єдності віри й пізнання Божого Сина, досконалої змужнілості, міри зрілості повноти Христа!” Він благав послідовників Ісуса, які проживали серед язичників, не бути “як [ті] язичники, що ходять у марноті свого розуму, запаморочені своїм розумом, відчужені від Божого життя... через закам'янілість їхніх сердець”, а “уважно... поводитися не як немудрі, але як мудрі, цінуючи час” (Ефесянам 4:14, 13, 17-18; 5:15-16). Він спонукував віруючих дивитися у майбутнє, коли Христос, Який “полюбив Церкву і віддав Себе за неї”, поставить “її Собі славною Церквою, що не має ні плями, ні вади, і нічого такого подібного” (Ефесянам 5:25, 27).