Коли Божий Дух керує розумом і серцем, навернена душа співає нову пісню, бо вона усвідомлює: у її житті виконалася Божа обітниця, її беззаконня прощене, а гріх покритий. Вона розкаялася перед Богом за порушення Божественного Закону та повірила в Христа, Котрий помер задля виправдання людини. “Виправдавшись вірою”, вона “має мир з Богом через нашого Господа Ісуса Христа” (Римлянам 5:1).
Але зазнавши такого досвіду, християнин не може скласти руки, задовольняючись здійсненим для нього. Хто твердо вирішив увійти в духовне царство, той побачить, що проти нього повстали всі сили і пристрасті невідродженої природи, підтримувані царством темряви. Щодня він має заново посвячувати себе; щодня провадити боротьбу зі злом. Старі звички, успадковані нахили до зла намагатимуться заволодіти ним, але він повинен завжди пильнувати, отримуючи перемогу силою Христа.
“Тому умертвіть ваші земні члени”, — писав Павло до колосян, — “...між якими й ви колись ходили, як жили між ними. Нині ж і ви відкиньте оте все: гнів, лють, злобу, богозневагу, безсоромні слова з ваших уст... Отож, зодягніться, як обрані Богом, святі й улюблені, у щире милосердя, доброту, покірність, лагідність, довготерпіння, вибачаючи і прощаючи одне одному, коли хто проти кого має якусь скаргу. Як Христос простив вам, так само й ви робіть. А понад усе — любов; вона — зв'язок досконалості. Нехай перебуває у ваших серцях мир Христа, до якого ви були покликані в одному тілі, і будьте вдячні”.
У Посланні до колосян міститься багато цінних уроків для всіх, хто служить Христу; уроків, які показують цілеспрямованість і високу мету в житті людини, котра правильно представляє Спасителя. Відмовляючись від усього, що заважає удосконалюватися або зводить ближнього з вузького шляху, віруючий виявлятиме в щоденному житті милість, доброту, покірність, лагідність, великодушність і любов Христа.
Нам вкрай необхідна сила для більш високого, чистого, благородного життя. Ми надто багато думаємо про світське і надто мало — про Небесне Царство.
Намагаючись досягти Божественного ідеалу, християнин не повинен впадати у відчай. Моральна й духовна досконалість через благодать і силу Христа обіцяна всім. Ісус — Джерело сили і життя. Він приводить нас до Свого Слова і дає листя з дерева життя для зцілення ураженої гріхом душі. Він приводить нас до престолу Бога і вкладає в наші уста молитву, через яку ми налагоджуємо тісний зв'язок з Ним. Задля нас Він приводить в дію всемогутні небесні сили. На кожному кроці ми зустрічаємося з Його життєдайною силою.
Бог не встановлює межі для вдосконалення тих, хто бажає “сповнитися пізнанням Його волі в усякій мудрості й духовному розумінні”. Через молитву, пильнування, знання та розуміння вони повинні “зміцнюватись усякою силою за могутністю Його слави”. Так вони готуються працювати для інших. Спаситель бажає, щоб очищені й освячені люди стали Його помічниками. За цю велику перевагу подякуємо Тому, Хто “знайшов нас гідними частки у спадщині святих у світлі. Він визволив нас від влади темряви та переніс до Царства Свого улюбленого Сина”.
Послання до филип'ян, як і Послання до колосян, було написане Павлом із римської в'язниці. Церква у Филипах надіслала Павлові дари через Епафродита, — “мого брата, помічника і співвоїна, а вашого посланця і служителя в моїй потребі”, — як говорить про нього Павло. У Римі Епафродит захворів і “був при смерті, але Бог помилував його, — писав Павло, — і не тільки його, а й мене, щоб я не мав смутку за смутком”. Почувши про хворобу Епафродита, віруючі у Филипах захвилювалися, і він вирішив повернутися до них. “Він побивався за всіма вами й був дуже стривожений, оскільки ви почули, що він захворів... Тому я швидко послав його, аби, побачивши його, ви знову зраділи, та щоб і я не страждав. Прийміть же його в Господі з повною радістю і шануйте таких, бо він за справу Христа був близько до смерті, наражаючи своє життя на небезпеку, аби доповнити недостаток вашого служіння для мене”.
Через Епафродита Павло передав віруючим у Филипах листа, у котрому висловив подяку за надіслані йому дари. З-поміж усіх церков громада у Филипах була найбільш щедрою у задоволенні Павлових потреб. “Знайте ж ви, филип'яни, — писав апостол у своєму листі, — що на початку поширення Євангелії, коли я вийшов з Македонії, жодна церква не взяла участі в праві давання і приймання, — тільки ви одні; так що аж двічі посилали ви до Солуня на мої потреби. Не тому, що я шукаю дарів; ні, я шукаю плоду, який примножує вашу славу. Я одержав усе і повністю забезпечений. Мені вистачає всього, відколи я одержав від Епафродита те, що ви послали, — ніжні пахощі, приємна жертва, яка до вподоби Богові”.
“Благодать вам і мир від Бога, нашого Отця, і Господа Ісуса Христа. При кожній згадці про вас я дякую моєму Богові; завжди, в кожній моїй молитві за всіх вас, з радістю молюся за вашу участь у поширенні Доброї вістки — від першого дня і аж дотепер. Я впевнений у тому, що Той, Хто розпочав у вас добре діло, завершить його до дня Ісуса Христа. Справедливо мені думати так про всіх вас, адже ви — в моєму серці; всі ви є в моїх кайданах, і в обороні, і в утвердженні Євангелії: мої спільники в благодаті. Бог мені свідок, що ...я тужу за всіма вами. Молюся про те, щоб ваша любов все більше й більше зростала в пізнанні і в усякому досвіді, щоб ви досліджували все краще та були чисті й бездоганні в день Христа, сповнені плодами праведності через Ісуса Христа — для Божої слави та похвали”.
Божа благодать підтримувала Павла в ув'язненні, допомагаючи йому радіти в час скорботи. З вірою й упевненістю він писав своїм братам-филип'янам, що його ув'язнення посприяло поширенню Євангелія. “Хочу, брати, щоб ви знали, — писав він, — те, що зі мною сталося, ще більше пішло на користь Євангелії. Бо мої кайдани за Христа стали відомі всім іншим та в усьому Преторію. Багатьом братам у Господі мої кайдани додали сміливості, і вони набралися відваги безстрашно звіщати Слово”.
У цьому досвіді Павла міститься для нас повчання, бо ми бачимо, як діє Бог. Господь може перетворити на перемогу те, що здається нам поразкою. Ми перебуваємо в небезпеці забути Бога, дивитися на видиме, замість того щоб очима віри споглядати невидиме. Коли трапляється невдача чи лихо, ми готові звинувачувати Бога в байдужості і жорстокості. Коли Він вважає за потрібне припинити нашу працю в певній галузі, ми сумуємо, не думаючи, що таким чином Бог може діяти для нашого добра. Ми повинні засвоїти, що покарання — це частина Його великого плану, і в горнилі страждання християнин може часом зробити для Господа більше, ніж активно працюючи.
Павло вказував филип'янам на Христа як приклад у їхньому християнському житті. “Він, маючи Божу природу, не вважав посяганням бути рівним Богові, але понизив Самого Себе, прийнявши образ раба, поставу подобі людини, і з вигляду був як людина; Він упокорив Себе, був слухняним аж до смерті, і до смерті хресної”.
“Тому, мої любі, — продовжував він, — так як ви завжди були слухняні, не тільки коли я був присутній, але значно більше тепер, коли я відсутній, зі страхом і трепетом звершуйте своє спасіння. Адже то Бог за Своєю доброю волею викликає у вас і бажання, і дію. Усе робіть без нарікань і сумніву, щоб ви, непорочні та чисті, були бездоганними Божими дітьми серед лукавого й розбещеного роду, серед якого ви сяєте, мов світила у світі, дотримуючи слово життя мені для похвали в день Христа, що я недаремно біг, недаремно трудився”.
Ці слова записані для підтримки кожної душі, яка бореться. Павло відкриває ідеал досконалості та показує, як його досягнути. “Звершуйте своє спасіння, — говорить він, — адже Бог діє у вас”.
Спасіння досягається шляхом співпраці та взаємодії. Бог і покаяний грішник мають співпрацювати. Це необхідно для формування в характері правильних принципів. Людині необхідно докладати серйозних зусиль, аби подолати те, що заважає їй досягти досконалості. Проте її успіх цілковито залежить від Бога. Людських зусиль недостатньо; без допомоги Божественної сили вони даремні. Бог діє і людина діє. Опір спокусі має виходити від людини, котра черпає сили від Бога. З одного боку — безмежна мудрість, співчуття і сила; з іншого — слабкість, гріховність, абсолютна безпорадність.