Бог бажає, щоб ми володіли собою. Але Він не може допомогти нам без нашої згоди і співробітництва. Божественний Дух діє через дані людині здібності й можливості. Самі по собі ми не можемо узгодити свої наміри, бажання і нахили з Божою волею, але якщо ми бажаємо віддати себе Спасителеві, Він учинить це для нас, “руйнуючи задуми та всяку гордість, що повстає проти Божого пізнання, та підпорядковуючи кожну думку на послух Христові” (2 Коринтянам 10:4, 5).
Хто бажає розвинути міцний гармонійний характер, хто хоче бути врівноваженим християнином, той має віддати все і робити все для Христа, бо Викупитель не прийме половинчатого служіння. Така людина щодня повинна пізнавати, що означає підкорення Божій волі. Вона має вивчати Боже Слово, пізнавати його значення та коритися його настановам. Так вона зможе досягти християнської досконалості. День у день Бог працює для неї, удосконалюючи характер, який мусить витримати остаточне випробування. День у день віруючий звершує перед людьми й ангелами найвеличніший експеримент, показуючи, що може зробити Євангеліє для грішних істот. “Я не вважаю себе тим, що осягнув, — писав Павло. — Але забуваючи те, що позаду, і прямуючи до того, що попереду, я відчайдушно біжу до мети — до нагороди високого Божого покликання в Ісусі Христі”.
Павло зробив багато. Відколи він віддав себе Христові, його життя стало життям невтомного служіння. Він переходив від міста до міста, від країни до країни, звіщаючи про хрест, навертаючи душі до Євангелія та засновуючи церкви. Він постійно піклувався про ці громади і написав до них багато повчальних послань Часом він займався своїм ремеслом, аби заробити на хліб щоденний. Але в усіх життєвих заняттях Павло ніколи не випускав з поля зору одну велику мету — прагнути вперед до нагороди свого високого покликання. Одну ціль він завжди бачив перед собою: бути вірним Тому, Хто відкрився йому біля воріт Дамаска. Ніщо не могло відвернути його від цієї мети. Звеличення Голгофського хреста стало всеосяжним бажанням, яке надихало його слова і вчинки.
Велика мета, що спонукувала Павла прямувати вперед, незважаючи на труднощі й важкі випробування, має надихати кожного християнського працівника на повне посвячення служінню Богові. Світські принади намагатимуться відвернути його увагу від Спасителя, але він повинен невпинно йти до мети, свідкуючи світові, ангелам і людям, що надія бачити Боже лице гідна всіх зусиль і жертов.
Хоч Павло був в'язнем, він не падав духом. Навпаки, у всіх його посланнях церквам, написаних із Рима, звучить переможна нота. “Радійте завжди в Господі, — писав він до филип'ян, — і ще раз кажу: радійте!... Нічим не журіться, але в усьому молитвою та благаннями з подякою висловлюйте ваші прохання Богові. І мир Божий, що перевищує всяке розуміння, нехай береже ваші серця і ваші думки в Христі Ісусі. Наостанку, брати: те, що істинне, що чесне, що справедливе, що чисте, що любе, що гідне хвали, — коли яка чеснота або коли яка похвала, — про це роздумуйте”.
“А мій Бог, згідно зі Своїм багатством, нехай задовольнить усяку вашу потребу, у славі, в Ісусі Христі... Благодать Господа Ісуса Христа з усіма вами”.
Розділ 46. На волі
У той час як благословенна праця Павла в Римі привела до навернення багатьох душ, до зміцнення й підбадьорення віруючих, почали збиратися хмари, які загрожували не тільки його безпеці, а й процвітанню Церкви. Після прибуття до Рима Павло був переданий під нагляд начальника імператорської варти, людини справедливої та чесної, з милості котрої він користувався відносною свободою у проповіді Євангелія. Але наприкінці дворічного ув'язнення апостола на зміну цій людині прийшов чиновник, від якого апостол не міг очікувати особливої прихильності.
Тепер юдеї активніше, ніж будь-коли раніше, діяли проти Павла. Вони знайшли підтримку розпусної жінки, котра стала другою дружиною Нерона і котра, бувши навернена в юдейську віру, використала весь свій вплив для сприяння їхнім кривавим задумам щодо поборника християнства.
Павло мав малу надію на справедливість кесаря, якому подав апеляційну скаргу. З усіх своїх попередників Нерон був найбільш аморальним, легковажним, кровожерним і жорстоким. Ніколи ще кермо влади не перебувало в руках більш деспотичного правителя. Перший рік царювання він відзначив отруєнням свого молодшого зведеного брата, законного спадкоємця трону. Усе більше занурюючись у пороки і злочини, Нерон дійшов до того, що вбив власну матір, а згодом і дружину. Не було такого звірства, якого б він не вчинив, такого злодіяння, до котрого б не вдався. У кожної благородної душі він викликав тільки огиду та презирство.
Подробиці беззаконня, що чинилося при дворі Нерона, є надто аморальними й жахливими, щоб їх описувати. Його надзвичайна нечестивість викликала огиду і ненависть навіть у багатьох з тих, які змушені були брати участь у його злочинах. Вони відчували постійний страх, не відаючи, яким буде наступний страхітливий злочин. Однак навіть злочини Нерона не могли похитнути вірності його підданих. Він був визнаний абсолютним правителем усього цивілізованого світу. Більше того, йому віддавалися божественні почесті і поклонялися як богові.
З людської точки зору, засудження Павла таким суддею було неминучим. Але апостол знав: доки він вірний Богові, йому немає чого боятися. Той, Хто охороняв його в минулому, міг і тепер захистити його від злоби юдеїв і влади кесаря.
І Бог заступився за Свого слугу. Під час розслідування справи Павла висунуті проти нього обвинувачення не підтвердилися, і, всупереч загальному очікуванню, Нерон виявив справедливість, що аж ніяк не узгоджувалося з його характером, оголосивши в'язня невинним. З Павла було знято кайдани, він знову був вільним.
Безперечно, якби суд над ним тривав довше або з якоїсь іншої причини Павло затримався в Римі до наступного року, він загинув би під час гонінь, які мали тут місце. За час перебування Павла у в'язниці кількість навернених у християнство настільки зросла, що це привернуло увагу властей, викликаючи в них ворожість. Імператор був особливо розгніваний наверненням членів його власного дому і незабаром знайшов привід для жорстокої, немилосердної розправи з християнами.
Приблизно в цей час у Римі сталася жахлива пожежа, яка знищила майже половину міста. Ходили чутки, що Нерон сам підпалив його. Аби відвести від себе підозру, імператор прикинувся вельми щедрою людиною, допомагаючи безпритульним і нужденним. Проте його звинуватили в злочині. Народ був схвильований та розлючений. Щоб виправдати себе і водночас звільнити місто від людей, яких він боявся й ненавидів, Нерон переклав звинувачення на християн. Його задум мав успіх, і тисячі послідовників Христа — чоловіків, жінок, дітей — були віддані на жорстоку смерть.
Павло уникнув цього жахливого гоніння, оскільки скоро після свого звільнення залишив Рим. Упродовж цього останнього періоду перебування на волі він старанно працював у церквах. Апостол намагався встановити тісніший зв'язок між грецькими і східними церквами, укріпити віруючих у боротьбі з фальшивими вченнями, що закрадалися вгромади та руйнували віру.
Випробування і тривоги, яких зазнав Павло, відбилися на його здоров'ї. Давали про себе знати й старечі немочі. Він розумів, що його робота завершується, і чим менше в нього залишалося часу, тим більших докладав зусиль. Здавалося, його запалові не було меж. Рішучий, енергійний, сильний у вірі, він відвідував церкви в багатьох країнах, намагаючись зробити все можливе, аби зміцнити руки віруючих, щоб вони старанно працювали для навернення душ до Ісуса. Щоб у важкий час, який уже навіть тоді починався, вони могли залишатися непохитними в євангельській справі, вірно свідкуючи про Христа.
Розділ 47. Останній арешт
Працю Павла в громадах після його виправдання в Римі не могли не помітити його вороги. Від початку гонінь при Нероні християни всюди стали забороненою сектою. Згодом невіруючі юдеї задумали звинуватити Павла у підбурюванні до підпалу Рима. Хоч їм і на думку не спадало, що він був винний у цьому, однак вони розуміли: якщо їм вдасться зробити це звинувачення хоч трохи правдоподібним, його доля буде вирішена. Їхніми зусиллями Павло знову був заарештований і з поспіхом доставлений на місце свого останнього ув'язнення.