Павло знав: Церкву очікують дуже небезпечні часи, тому ті, кому доручено опікуватися громадами, повинні старанно, серйозно працювати. Він писав до Тимофія: “Свідчу перед Богом та Ісусом Христом, Який має судити живих і мертвих під час Свого приходу й у Своєму Царстві. Проповідуй Слово, утверджуй за сприятливих і несприятливих обставин, докоряй, потішай, закликай — з усякою терпеливістю і повчанням”.
Це урочисте напутнє слово ревному вірному Тимофієві — переконливе свідчення щодо важливості та відповідальності роботи євангельського служителя. Звертаючись до Тимофія, перед судом Божим, Павло наказує йому проповідувати Слово, а не байки та людські звичаї; бути готовим принагідно свідчити про Бога всюди: перед великим зібранням і в приватному колі, дорогою, біля домашнього вогнища, друзям і ворогам, у безпеці і небезпеці, у труднощах, зазнаючи ганьби і втрат.
Побоюючись, що через свою лагідність і поступливість Тимофій ухилятиметься від виконання важливої частини своєї роботи, Павло навчав його бути вірним, викриваючи беззаконня, і навіть строго докоряти тим, які завинили в тяжких гріхах. Проте робити це він має “з усякою терпеливістю і повчанням”. Він повинен був виявляти терпіння і любов Христа, пояснюючи та зміцнюючи свої докори істинами Слова.
Ненавидіти й викривати гріх, водночас виявляючи жалість і ніжність до грішника, — важка справа. Чим серйознішими будуть наші зусилля досягти святості серця й життя, тим гострішим буде наше сприйняття гріха і рішучішим несхвалення будь-якого відхилення від правди. Ми маємо остерігатися надмірної суворості щодо грішника, однак не забувати про надзвичайну гріховність гріха. Необхідно виявляти христоподібне терпіння й любов до заблудного, проте не бути надто толерантними до його гріха, інакше він вважатиме, що не заслуговує докорів, і відкине їх як зайві та несправедливі.
Служителі Євангелія іноді спричиняють велику шкоду, дозволяючи своїй вибачливості щодо грішника перетворюватися на толерантність до гріхів і навіть на участь у них. Таким чином, вони починають вибачати і покривати те, що засуджує Бог; а згодом вони стають настільки засліпленими, що схвалюють тих, кого Бог звелів викривати. Хто притупив своє духовне сприйняття гріховною терпимістю до тих, кого засуджує Бог, ті незабаром учинять ще більший гріх, виявляючи суворість та різкість до тих, кого Бог схвалює.
Гордість людського розуму, зневага до впливу Святого Духа, неприязнь до істин Божого Слова призводять до того, що багато так званих християн, які вважають себе компетентними, щоб навчати інших, відвертаються від Божих вимог. Павло писав до Тимофія: “Бо настане час, коли не слухатимуть здорового вчення, а виберуть собі вчителів за своїми пожадливостями, щоб лестили слух, аби відвернути вуха від істини та схилитися до небилиць”.
Апостол говорить тут не про відвертих безбожників, але тих, які визнають себе християнами, проте, керуючись природними нахилами, стають рабами власного “я”. Вони хочуть слухати лише такі вчення, які не докоряють за гріх і не засуджують любов до задоволень. Їх ображають відверті слова вірних Божих слуг, тому вони обирають собі вчителів, які хвалили б їх та лестили їм. І серед так званих служителів зустрічаються такі, що проповідують думки людей замість Божого Слова. Невірні своєму обов'язкові, вони зводять тих, хто шукає в них духовного керівництва.
У Заповідях Свого святого Закону Бог дав досконале правило життя. Він об'явив, що до кінця часу цей Закон, в якому не зазнає зміни жодна риска або йота, залишатиметься обов'язковим для всіх людей. Христос прийшов прославити і звеличити Закон. Він показав, що Закон утверджений на широкій основі любові до Бога та людини, і послух Його Заповідям — обов'язок людини. Ісус власним життям дав приклад послуху Божому Законові. У Нагірній проповіді Він показав, що його вимоги виходять за межі зовнішніх учинків, поширюючись на думки і наміри серця.
Послух Законові спонукує людей зректися “безбожності й світських пожадань” і “жити чесно, праведно і побожно в теперішньому світі” (Титові 2:12). Але ворог усякої правди поневолив світ і веде людей до непослуху Законові. Як Павло і передбачав, багато людей відвернулися від простих випробувальних істин Слова Божого й обрали вчителів, які пропонують їм приємні байки. Чимало як служителів, так і рядових віруючих топчуть ногами Божі Заповіді. Так вони зневажають Творця світу, і сатана сміється, тішачись успіхом своїх задумів.
Поряд із дедалі зростаючою зневагою до Божого Закону панують огида до релігії, зростаюча пиха, любов до задоволень, непослух батькам, самодогоджання. Мислячі люди стурбовано запитують: що можна зробити, аби виправити це жахливе зло? Відповідь знаходиться в пораді Павла Тимофієві: “Проповідуй Слово”. Тільки в Біблії можна знайти надійні принципи поведінки. У ній викладена Божа воля, виражена Божественна мудрість. Вона допомагає людині збагнути великі життєві проблеми. Для всіх, хто прислухається до її настанов, вона стане безпомилковим дороговказом; вона не дасть їм змарнувати життя на хибній дорозі.
Бог відкрив Свою волю, і нерозумно сумніватися в тому, що вийшло з Його вуст. Коли промовляє Безмежна Мудрість, тоді не може бути вагань або спірних нерозв'язних питань. Усе, що вимагається від людини, — щиро узгодити своє життя з явленою волею Бога. Послух є найвище втілення розуму й сумління.
Павло продовжував напучувати: “Ти ж будь тверезий у всьому, терпи злидні, виконуй діло благовісника, звершуй своє служіння”. Незабаром Павло мав закінчити свій шлях; він бажав, аби Тимофій зайняв його місце, охороняючи Церкву від байок і єресей, за допомогою яких ворог намагатиметься різноманітними способами відвести її від євангельської простоти. Він навчав його уникати світських справ і марноти, які могли б перешкодити йому цілковито віддати себе на служіння Богові. Тимофій з радістю має зносити протистояння, ганьбу, гоніння, на котрі наражатиметься через свою вірність. Він повинен виконувати своє служіння та використовувати всі доступні засоби для здійснення добра тим, за кого помер Христос.
Павло втілював у життя істини, котрих навчав, і в цьому була його сила. Він постійно глибоко усвідомлював свою відповідальність і працював у тісній сполуці із Джерелом справедливості, милості й істини. Він горнувся до хреста Христового як єдиної гарантії успіху. Любов Спасителя була для нього постійним стимулом, який підтримував його в боротьбі з власним “я” і злом, коли, працюючи для Христа, він наполегливо йшов уперед, всупереч неприязні світу та протидії ворогів.
У цей небезпечний час Церква потребує цілої армії працівників, які, подібно до Павла, виховали б себе для корисної праці, мали глибокий духовний досвід і були сповнені запалу й щирості. Існує потреба в освячених, самовідданих людях, які не злякаються випробувань і відповідальності; людей мужніх і правдивих, у серцях котрих живе Христос — “надія слави”. Вони “проповідують слово” вустами, яких торкнувся священний вогонь. Через брак таких працівників Божа справа втрачає силу, а фатальна омана, як смертоносна отрута, розкладає моральність та руйнує надії більшої частини людства.
Хто вийде вперед і займе місце вірних, утомлених важкою працею прапороносців, які віддають своє життя за істину? Чи прийме наша молодь святу відповідальність з рук своїх батьків? Чи готуються вони зайняти місця, що звільняться через смерть вірних служителів? Чи прислухаються вони до напутнього слова апостола, чи приймуть заклик до виконання обов'язку, незважаючи на егоїзм та честолюбство, котрі приваблюють молодь?
Павло закінчив свого листа особистими зверненнями до різних людей і ще раз висловив своє настійне прохання, щоб Тимофій прийшов до нього якомога швидше, до настання зими. Він говорив про свою самотність, спричинену дезертирством одних друзів і вимушеною відсутністю інших. Аби Тимофій не вагався, побоюючись, що церква в Ефесі потребуватиме його служіння, Павло повідомив, що він уже послав Тихика зайняти його місце.