З бігом часу, у міру зростання кількості віруючих, Йоан трудився ще з більшою відданістю й наполегливістю для своїх братів. Це був небезпечний для Церкви час. Усюди поширювалася сатанинська омана. Вдаючись до обману та спотворення, слуги сатани намагалися викликати опір вченню Христа, і зрештою Церкві стали загрожувати розділення та єресь. Деякі християни стверджували, що Божа любов звільнила їх від послуху його Законові. Інші наполягали на необхідності дотримуватися юдейських звичаїв і церемоній, навчаючи, що самого дотримання Закону без віри у кров Христа достатньо для спасіння. Декотрі вважали, що Христос був доброю Людиною, і заперечували Його Божественність. А ще інші, запевняючи про свою вірність Божій справі, були обманщиками, котрі власним життям зреклися Христа і Його Євангелія. Живучи в гріхах і переступах, вони вносили єресі в Церкву. Через це багато душ опинилися в лабіринтах скептицизму й омани.
Із сумом Йоан спостерігав, як ці отруйні лжевчення закрадалися в Церкву. Він бачив небезпеки, які загрожували Церкві, і своєчасно й рішуче вказував на них. Послання Йоана дихають любов'ю. Складається враження, що він писав їх пером, вмочаючи його в любов. Однак порушників Божого Закону, котрі претендували на безгрішне життя, він, не вагаючись, застерігав від жахливої омани.
Звертаючись до помічниці в євангельській роботі, жінки бездоганної репутації й широкого впливу, він писав: “Бо багато ошуканців увійшло в світ, які не визнають, що Ісус Христос прийшов у тілі; такий є обманщик і антихрист. Стережіться, щоб ви не втратили того, над чим ми працювали, але щоб дістали повну нагороду. Кожний, хто робить переступ і не залишається у вченні Христа, Бога не має. Хто перебуває у вченні, той має і Отця, і Сина. Коли хто приходить до вас, але не приносить цього вчення, не приймайте його в дім і не вітайте його. Бо хто його вітає, той стає співучасником його злих вчинків” (2 Івана 7-11).
Ми уповноважені дотримуватися тієї ж самої оцінки, що й улюблений учень, — стосовно тих, які стверджують, що перебувають у Христі, однак порушують Божий Закон. У ці останні дні існує таке ж зло, яке загрожувало благополуччю першоапостольської Церкви, тому потрібно уважно дослідити вчення апостола Йоана з цього питання. “Ви повинні любити” — цей заклик можна почути всюди, особливо від тих, які вважають себе освяченими. Але справжня любов надто чиста, аби прикривати нею невизнаний гріх. Виявляючи любов до душ, за які помер Христос, ми не повинні йти на компроміс зі злом. Ми не повинні об'єднуватися з бунтівниками і називати це любов'ю. Бог вимагає, щоб Його народ у цей час стояв за правду так само непохитно, як протистояв згубній омані Йоан.
Апостол навчає, що, виявляючи християнську ввічливість, ми водночас уповноважені бути чесними і відвертими щодо гріха і грішників; і це не суперечить правдивій любові. “Кожний, хто робить гріх, — пише він, — робить і беззаконня, бо гріх є беззаконням. І ви знаєте, що Він з'явився, аби взяти наші гріхи, а в Ньому гріха немає. Кожний, хто в Ньому перебуває, не грішить. Кожний, хто грішить, не бачив Його і не пізнав Його” (1 Івана 3:4-6).
Як свідок Христа, Йоан не полемізував і не сперечався. Він говорив про те, що знав, бачив і чув. Він перебував у тісному спілкуванні із Христом, слухав Його вчення, був свідком Його могутніх чудес. Мало хто міг бачити красу Христового характеру так, як бачив її Йоан. Для нього темрява минула і засяяло істинне світло. Його свідчення про життя і смерть Спасителя було ясним і переконливим. Він говорив від серця, переповненого любов'ю до Спасителя, і жодна сила не могла зупини його.
“Про те, що було від початку, — писав він, — що ми почули, що побачили на власні очі, що ми оглядали і до чого доторкнулися наші руки, — про Слово життя... що ми по бачили й почули, сповіщаємо й вам, щоб і ви мали спільність з нами. А наша спільність — з Отцем і з Його Сином — Ісусом Христом” (1 Івана 1:1, 3).
Тому нехай кожний справді віруючий своїм життям “підтвердить, що Бог правдивий” (Івана 3:33). Він може свідчити про те, що бачив, чув і відчував завдяки силі Христа.
Розділ 55. Перетворений благодаттю
Життя апостола Йоана — приклад правдивого освячення. За роки близького спілкування із Христом він часто отримував застереження від Спасителя і приймав ці докори. Коли Йоанові відкрився характер Божественного Вчителя, він побачив власні вади; це відкриття упокорило його. День у день апостол споглядав ніжність і милосердя Ісуса, чув Його повчання про покірливість і терпіння, що так суперечило неприборканій вдачі Йоана. День у день його серце горнулося до Христа, аж поки власне “я” не розчинилося в любові до Господа. Сила й ніжність, велич і лагідність, могутність і терпіння, побачені ним у щоденному житті Божого Сина, наповнювали його душу захопленням. Він підкорив свою образливу честолюбну вдачу перетворювальній силі Христа, і Божественна любов змінила його характер.
Життя іншого учня, Юди, разюче відрізнялося від життя Йоана, котрий пережив досвід освячення. Як і його товариш, Юда називався учнем Христа, однак мав тільки вигляд благочестя. Він не був байдужим до краси характеру Христа і часто, слухаючи Спасителя, відчував докори сумління, проте не бажав упокоритися серцем та визнати свої гріхи. Опираючись Божественній силі, він ганьбив Господа, Котрого на словах любив. Йоан щиро боровся зі своїми вадами, натомість Юда чинив опір сумлінню і поступався спокусі, усе більше закорінюючись у гріховних звичках. Втілення в життя істин, яких навчав Христос, суперечило його бажанням і намірам, він не міг примусити себе зректися власних поглядів задля небесної мудрості. Замість того щоб ходити у світлі, він обрав темряву. Він плекав гріховні бажання, зажерливість, дух помсти, похмурі, гнітючі думки, доки сатана не отримав над ним повної влади.
Йоан і Юда представляють тих, хто називає себе послідовниками Христа. Обидва учні мали однакові можливості вивчати Божественний Взірець і наслідувати його. Обидва були тісно пов'язані з Ісусом і мали перевагу слухати Його вчення. У кожного були серйозні вади характеру, і обидва мали доступ до Божественної перетворювальної благодаті. Але, якщо один покірно навчався від Ісуса, то другий залишався лише слухачем, а не виконавцем слова. Один, щоденно помираючи для свого “я” та перемагаючи гріх, освячувався істиною; інший, опираючись перетворювальній силі благодаті й потураючи егоїстичним бажанням, опинився в рабстві сатани.
Перетворення характеру, яке ми бачимо в житті Йоана,є завжди наслідком спілкування з Христом. У характері людини можуть бути помітні вади, але коли вона стає справжнім учнем Христа, сила Божественної благодаті перетворює й освячує її. Споглядаючи, як у дзеркалі, славу Господа, вона змінюється від слави в славу, доки не уподібниться до Того, Кого вона любить.
Йоан був учителем святості; у своїх посланнях до Церкви він виклав непомильні правила поведінки християн. “І кожний, хто має цю надію на Нього, очищає себе, так як Він чистий”. “Хто каже, що в Ньому перебуває, той має жити так само, як жив Він” (1 Івана 3:3; 2:6). Він навчав, що християнинові необхідно мати чисте серце і непорочне життя, ніколи не задовольнятися формальним визнанням релігії. Подібно до того, як Бог святий на небесах, так і грішна людина через віру в Христа має досягти святості у своєму житті.
“Це ж воля Божа, — писав апостол Павло, — ваше освячення” (1 Солунянам 4:3). Освячення Церкви — це мета Бога у всіх стосунках з Його народом. Він обрав їх від вічності, щоб вони були святими. Він віддав Свого Сина на смерть за них, щоб вони освятилися через послух істині та звільнилися від кайданів самолюбства. Він вимагає від них зусиль і самовіддачі. Бог лише тоді може бути прославлений віруючими, коли в них відображається Його образ і вони перебувають під керівництвом Його Духа. Тоді, свідкуючи про Спасителя, вони своїм життям являють людям, що Божественна благодать зробила для них.