Настанови, викладені в Божому Слові, не залишають місця для компромісу зі злом. Божий Син з'явився, аби навернути до Себе всіх людей. Він не прийшов заколисувати світ, а вказати на вузький шлях, яким мають іти всі, хто бажає досягти воріт Божого міста. Його діти повинні прямувати прокладеною Ним стежкою і провадити постійну боротьбу із собою, жертвуючи вигодами, відмовляючись потурати своїм егоїстичним примхам, не лякаючись праці і страждань.
Бог найбільше прославлений тоді, коли люди стають Його освяченими каналами, через які Він може діяти. Час швидко спливає у вічність. Не будемо ж забирати в Бога те, що належить Йому. Не будемо відмовляти Йому в служінні, котрого не можна зректися, не ризикуючи при цьому вічністю, і котре буде винагороджене. Він бажає володіти всім вашим серцем; віддайте його Йому, воно належить Йому за правом творіння й викуплення. Він претендує на ваш розум; віддайте його Йому, це — Його власність. Він просить у вас гроші, віддайте їх, вони належать Йому. “Ви не належите самим собі, бо ви викуплені за ціну” (1 Коринтянам 6:19-20). Бог бажає бути шанованим освяченою душею, приготовленою на служіння через віру, керовану любов'ю. Він відкриває нам найвищий ідеал, саму досконалість. Він просить нас цілковито і рішуче віддати себе Йому в цьому світі, в той час як Він заступається за нас у присутності Бога.
“Це ж воля Божа — ваше освячення” (1 Солунянам 4:3). Чи саме в цьому полягає і ваша воля? Ваші гріхи можуть стояти перед вами, як гори, але якщо ви упокорите серце й визнаєте свої гріхи, покладаючись на заслуги розп'ятого та воскреслого Спасителя, Він простить і очистить вас від усякої неправди. Бог вимагає від вас цілковитого узгодження з Його Законом. Цей Закон — відлуння Його голосу, котрий закликає вас: Освячуйтеся, більше освячуйтеся. Жадайте повноти Христової благодаті. Нехай ваше серце постійно прагне Його праведності, плодом якої, згідно з Божим Словом, є мир, спокій і впевненість.
Якщо ваша душа прагне Бога, ви будете знаходити все більше і більше незбагненних багатств Його благодаті. Якщо ви будете роздумувати про ці багатства, то станете володіти ними й відкриєте заслуги жертви Спасителя, захист Його праведності, повноту Його мудрості та Його силу представити вас перед Отцем “чистими й незаплямованими” (2 Петра 3:14).
Розділ 56. Патмос
Минуло понад півстоліття від часу заснування християнської Церкви. У цей період євангельська вістка постійно зустрічала опір. Її вороги ніколи не послаблювали своїх зусиль, і, врешті-решт, їм удалося залучити до боротьби проти християн владу римського імператора.
Почалося жахливе гоніння, під час якого апостол Йоан зробив багато для утвердження і зміцнення віри учнів. Він ніс свідчення, яке не здатні були спростувати його противники і котре допомагало його братам мужньо та стійко зустрічати випробування. Коли віра християн, здавалося, починала хитатися під натиском лютих переслідувань, престарілий випробуваний слуга Ісуса із силою та красномовністю розповідав про розп'ятого й воскреслого Спасителя. Він твердо тримався своєї віри, і його вуста постійно сповіщали радісну вістку: “Про те, що було від початку, що ми почули, що побачили на власні очі, що ми оглядали і до чого доторкнулися наші руки, — про Слово життя... що ми побачили й почули, сповіщаємо й вам” (1 Івана 1:1-3).
Йоан дожив до глибокої старості. Він став свідком зруйнування Єрусалима та величного храму. Він був останній живий з-посеред учнів, тісно пов'язаних зі Спасителем, його свідчення мало велику вагу в утвердженні істини про те, що Ісус — Месія, Викупитель світу. Ніхто не міг сумніватися в його щирості, і завдяки його проповіді багато людей навернулося до віри.
Юдейські правителі сповнилися лютою ненавистю до Йоана через його непохитну вірність справі Христа. Вони заявили, що їхні заходи проти християн будуть даремними, доки народ чутиме свідчення Йоана. Аби чудеса і вчення Ісуса пішли в забуття, голос сміливого свідка мав замовкнути.
Тому Йоана викликали до Рима, щоб судити за його віру. Тут, перед представниками влади, учення апостола було подане у фальшивому світлі. Лжесвідки звинувачували його в поширенні бунтівних єресей. За допомогою цих звинувачень його вороги сподівалися домогтися винесення смертного вироку.
Йоан захищав себе ясно й переконливо, з такою простотою і щирістю, що його слова справили на слухачів сильне враження. Вони дивувалися його мудрості й красномовству. Але чим переконливіше звучало його свідчення, тим сильніше розпалювалася ненависть його ворогів. Імператор Доміціан сповнився люті. Він не міг ані спростувати докази вірного захисника Христа, ані протистати силі, з якою він сповіщав Істину. Однак він вирішив примусити його замовкнути.
Йоана було вкинуто в котел з киплячою оливою, але Господь зберіг життя Свого вірного слуги, як зберіг колись трьох єврейських юнаків у вогняній печі. Коли було проголошено: “Так загинуть усі, хто вірить в того ошуканця Ісуса Христа з Назарета”, — Йоан відповів: “Мій Господь терпляче зносив усе, що тільки могли вигадати сатана та його ангели, аби принизити й мучити Його. Він віддав Своє життя задля спасіння світу. Мені виявлена честь страждати за Нього. Я — слабка, грішна людина. Христос — святий, невинний і непорочний. Він не вчинив гріха і не знайдено підступу в устах Його”.
Ці слова справили належне враження, і Йоана витягли з котла ті самі люди, що вкинули його туди.
Незабаром апостол знову відчув на собі важкий тягар гоніння. Згідно з імператорським указом, Йоана було заслано на острів Патмос “за Слово Боже і за свідчення Ісуса Христа” (Об'явлення 1:9). Звідси, гадали його вороги, його вплив не буде поширюватися, і він врешті-решт помре від труднощів і горя.
Патмос, пустинний скелястий острів у Егейському морі, був вибраний римською владою як місце заслання злочинців, але для Божого слуги ця похмура оселя стала ворітьми Неба. Тут, ізольований від суєтного життя, не маючи можливості активно працювати, він спілкувався з Богом, Христом і небесним ангелами, отримуючи від них повчання для Церкви на всі прийдешні віки. Йому були показані події, що матимуть місце наприкінці історії нашої землі; тут він записав отримані від Бога видіння. Коли замовк його голос свідчення про Того, Кого він любив і Кому служив, отримані ним на цьому пустинному острові вістки світили у світі як сяючий світильник, розкриваючи плани Господа щодо всіх народів на Землі.
Серед скель і урвищ Патмоса Йоан спілкувався зі своїм Творцем. Він переглядав своє минуле, і при думці про отримані благословення мир наповнював його серце. Він провадив християнське життя і міг з вірою сказати: “Ми знаємо, що ми перейшли від смерті до життя” (1 Івана 3:14). Цього не міг сказати імператор, який засудив його на заслання. Він міг, оглядаючись назад, бачити лише сцени бою та кривавої різанини, спустошені оселі, ридаючих вдів і сиріт — плоди його честолюбного прагнення до вищості.
У вигнанні Йоан міг уважніше, ніж будь-коли раніше, дослідити прояви Божественної сили в книзі природи та на богонатхненних сторінках. Для нього було насолодою роздумувати про діла творіння і захоплюватися Божественним Зодчим. Колись у минулому він милувався вкритими лісами горами, зеленими долинами та родючими рівнинами; споглядаючи красу природи, він із захопленням бачив у ній докази мудрості й майстерності Творця. Тепер же його оточували пейзажі, котрі багатьом могли б видатися похмурими і непривабливими, але Йоан сприймав їх інакше. Хоч оточуюча його природа була безплідною та вбогою, синє небо, що схилилося над ним, було таким же яскравим і прекрасним, як і над його улюбленим Єрусалимом. У диких стрімких скелях, у таємницях морської безодні, у красі і славі небозводу він читав важливі уроки. Усе несло вістку про Божу силу і славу.
Усюди апостол знаходив свідчення про потоп, який знищив мешканців Землі, що наважилися порушити Божий Закон. Кам'яні брили, викинуті з морської пучини та з надр Землі водами, що пробилися назовні, красномовно нагадували про жахливе злиття Божого гніву. У шумі багатьох вод, коли прикликає безодня безодню, пророк чув голос Творця. Розлючене море, збурене безжалісними вітрами, нагадувало гнів зневаженого Бога. Могутні хвилі, що страшенно хвилювалися, не сміючи перейти накреслену невидимою Рукою межу, говорили про те, що всім управляє безмежна Сила. На противагу цьому апостол бачив слабкість і безумство смертних, які, бувши лише черв'яками з пороху земного, хизуються своєю уявною мудрістю й силою і повстають проти Правителя Всесвіту, ніби Бог подібний до них. Скелі нагадували йому про Христа, Скелю його сили, де він міг знайти безпечне сховище. Апостол, засланий на скелястий Патмос, душею щиро прагнув Бога, підносячи до Нього палкі молитви.