Історія Йоана — яскравий приклад того, як Бог може використати літніх працівників. Коли Йоана було заслано на острів Патмос, багато хто гадав, що його служіння залишилося в минулому, що він, як стара зламана очеретина, впаде будь-якої хвилини. Але Господь вважав за потрібне і далі використовувати його. Перебуваючи далеко від місця своєї колишньої праці, він не переставав свідчити про істину. Навіть на Патмосі він знаходив собі друзів і навертав їх до Христа. Він сповіщав їм Радісну вістку про воскреслого Спасителя, Котрий на Небі заступається за Свій народ, а потім повернеться на землю узяти їх до Себе. І саме тоді, коли Йоан постарів, здійснюючи служіння для свого Господа, він одержав більше одкровень з Неба, ніж за всі попередні роки свого життя.
Необхідно виявляти найніжніше піклування про тих, хто пов'язав своє життя з Божою роботою. Ці престарілі працівники залишалися вірними серед бурі та випробування. Вони можуть мати немочі, але їхні таланти дозволяють їм залишатися на своєму місці у справі Божій. Хоч вони втомилися і їм не під силу важкі тягарі, котрі може і повинна нести молодь, їхні поради дорогоцінні.
Вони, можливо, припускалися помилок, проте на власних невдачах навчилися, як їх уникати й уберегтися від небезпек. То ж чи не здатні вони дати мудру пораду? Вони витримали перевірку й випробування, і хоч уже не такі енергійні, Господь не усуває їх від праці. Він посилає їм особливі благодать і мудрість.
Ті, хто служив своєму Господеві у важкі часи, терпів бідність і залишився вірним, тоді як мало хто стояв за істину, повинні користуватися повагою й пошаною. Господь бажає, щоб молоді працівники набували мудрості, сили та зрілості у спілкуванні з цими вірними мужами. Нехай молоді люди усвідомлять, яка це велика перевага — мати їх у своєму середовищі. Нехай вони надають їм почесне місце у своїх радах.
Наближаючись до завершення свого земного шляху, люди, які усе своє життя служили Богові, будуть спонукувані Святим Духом ділитися досвідами щодо їхньої праці для Господа. Літопис чудового Божого Провидіння для Його народу та Його великої милості, що визволяла їх від лиха, потрібно повторювати для тих, хто нещодавно приєднався до віри. Бог бажає, аби перестарілі випробувані працівники стояли на своєму місці, виконуючи певну роль у справі спасіння людей від усе поглинаючого могутнього потоку зла. Він бажає, щоб вони не знімали свого обладунку, доки Він не звелить їм це зробити.
Досвід апостола Йоана під час гоніння містить чудовий за своєю силою й розрадою урок для християн. Бог не перешкоджає змові нечестивих, натомість Він обертає їхні задуми на добро для тих, хто у випробуваннях і боротьбі зберігає свою віру та вірність. Часто служителеві Євангелія доводиться виконувати свою справу серед бурі переслідувань, запеклого опору і несправедливих дорікань. У такі хвилини нехай він пам'ятає, що набутий у горнилі випробування й горя досвід вартий перенесених мук. Так Бог наближає Своїх дітей до Себе і показує їм їхню слабкість та Свою силу. Він навчає їх покладатися на Нього. Цим Він готує їх до зустрічі із критичними ситуаціями, для того щоб вони зайняли відповідальні місця і виконали великий задум, задля котрого вони наділені здібностями.
У всі віки вибрані Богом свідки зазнавали ганьби й гоніння за істину. Йосипа лихословили й переслідували за те, що він зберігав цнотливість і непорочність. За Давидом, вибраним Божим вісником, вороги полювали, як за диким звіром. Даниїла вкинули до лев'ячої ями за його вірність Небу. Йов втратив земне майно та був уражений такою тілесною недугою, що викликав огиду в родичів і друзів, однак не зрікся своєї непорочності. Єремію не могли залякати, щоб він не звіщав Божі слова; його свідчення викликало у царя та князів таку лють, що вони вкинули його до бридкої ями. Степана каменували за те, що він проповідував Христа, і притому розп'ятого. Павла кидали до в'язниці, били палицями, каменували і, врешті-решт, віддали на смерть, бо він був вірним Божим вісником для язичників. А Йоан був засланий на острів Патмос за “Боже Слово і свідчення Ісуса Христа”.
Ці приклади людської стійкості свідчать про вірність Божих обітниць — про незмінну присутність і підкріплюючу благодать Господа. Вони свідчать про те, що віра здатна протистояти силам світу. Вона дає можливість покладатися на Бога в найпохмуріші хвилини і відчувати у час найсуворішого випробування й життєвих бур, що подіями керує наш Отець. Тільки очима віри можна зазирнути за межі сьогодення і правильно оцінити вічні скарби.
Ісус не дає Своїм послідовникам приводу сподіватися земної слави й багатства, вільного від випробувань життя. Навпаки, Він закликає їх іти шляхом самозречення й ганьби. Той, Хто прийшов викупити світ, зустрівся з протидією об'єднаних сил зла. Князь миру зазнавав немилосердних нападок злих людей, які діяли в союзі зі злими ангелами. Кожне Його слово й учинок були виявом Божественного співчуття, але Його неподібність до світу викликала найлютішу ненависть.
Так буде з усіма, хто бажає благочестиво жити в Ісусі Христі. Усіх, хто має Дух Христів, чекають гоніння й ганьба. Характер переслідувань із часом змінюється, але принцип — дух, що їх підбурює, — той самий, що вбивав Господніх вибранців від днів Авеля.
У всі віки сатана переслідував Божих дітей. Він мучив їх, убивав, але, помираючи, вони перемагали. Вони свідчили про силу Того, Хто могутніший за сатану. Нечестиві можуть катувати й убивати тіло, проте не можуть торкнутися життя, схованого з Христом у Богові. Вони можуть ув'язнити людину, однак не можуть поневолити дух.
Через випробування й гоніння слава Бога — Його характер — відкривається в Його вибраних. Віруючі в Христа, яких світ ненавидить і переслідує, виховуються й гартуються у школі Христа. На землі вони ідуть вузьким шляхом та очищуються в горнилі страждання. Вони прямують за Христом, незважаючи на жорстоку боротьбу; виявляють самозречення, зазнають гірких розчарувань, але саме так пізнають вину й горе гріха і дивляться на нього з огидою. Ставши спільниками Христових страждань, вони крізь морок можуть споглядати славу, говорячи: “Бо я вважаю, що страждання теперішнього часу нічого не варті в порівнянні з майбутньою славою, що має з'явитися нам” (Римлянам 8:18).
Розділ 57. Об'явлення
За днів апостолів християни були сповнені горливості та ентузіазму. Вони так невтомно працювали для свого Господа, що за порівняно короткий час, незважаючи на лютий опір, Євангеліє Царства проповідувалося в усіх населених куточках Землі. Для підбадьорення віруючих усіх часів богонатхненне перо описує той запал, який виявляли тоді послідовники Ісуса. Про Ефеську церкву, котру Господь Ісус використав як символ християнської Церкви апостольських часів, вірний і правдивий Свідок сказав: “Я знаю твої діла, твою працю і твою терпеливість; і що не можеш терпіти злих, і що випробував тих, які називають себе апостолами, але ними не є, і виявив їхню неправдомовність, і маєш терпеливість, і постраждав за Моє ім'я, але не знемігся” (Об'явлення 2:2-3).
Спочатку Ефеська церква відзначалася дитячою простотою й запалом. Віруючі щиро намагалися слухатися кожного Божого слова, їхнє життя свідчило про щиру любов до Христа. Вони з радістю чинили Божу волю, бо Спаситель постійно перебував у їхніх серцях. Сповнені любов'ю до свого Викупителя, вони вважали за найвищу мету навертати душі до Нього. Вони й гадки не мали приховувати дорогоцінний скарб Христової благодаті. Вони розуміли важливість свого покликання і, проголошуючи звістку: “На землі мир в людях доброї волі!” — палали бажанням донести радісну новину про спасіння у найвіддаленіші куточки Землі. І світ пізнавав їх, що вони були з Ісусом. Грішні люди, розкаяні, прощені, очищені й освячені, прилучалися до тісного спілкування з Богом через Його Сина.