Ворог праведності вдавався до всіх можливих засобів, аби зупинити роботу, доручену будівничим Господа. Але Бог “не переставав свідчити про Себе” (Дії 14:17). З'являлися працівники, котрі уміло захищали віру, колись передану святим. Історія свідчить про стійкість і героїзм цих мужів. Подібно до апостолів, багато з них загинули на своєму посту, але спорудження храму впевнено просувалося вперед. Працівників убивали, але робота продовжувалася. Вальденці, Джон Вікліф, Гус і Єронім, Мартин Лютер і Цвінглі, Кренмер, Латимер і Нокс, гугеноти, Джон і Чарльз Уеслі, а також багато інших клали на підвалину матеріал, який витримає вічність. І в наступні роки благородні сіячі Божого Слова, котрі своїм служінням у язичеських країнах приготували шлях для проповіді останньої великої вістки, також допомагали споруджувати будівлю.
Упродовж віків від днів апостолів спорудження Божого храму не припинялося. Ми можемо озирнутися в минуле і побачити, як живе каміння, з якого складалася будова, випромінювало потоки світла серед мороку омани й забобонів. Упродовж вічності це дорогоцінне каміння сяятиме все яскравіше, свідкуючи про силу Божої правди. Блиск цих відшліфованих каменів виявляє й великий контраст між світлом і темрявою, золотом істини й шлаком омани.
Павло й інші апостоли, усі наступні праведники відіграли свою роль у будівництві храму. Але споруда все ще не завершена. Ми, котрі живемо в цей час, маємо виконати свою частку роботи, відіграти свою роль. Ми повинні класти на підвалину матеріал, який витримає випробування вогнем: золото, срібло, дорогоцінні камені, “витесані на окрасу палацу” (Псалми 143:12). До тих, які будують так для Бога, Павло звертається зі словами підбадьорення і застереження: “Коли чиєсь діло, яке він збудував, устоїть, той одержить нагороду; а чиє діло згорить, той зазнає шкоди; втім, сам він спасеться, та наче через вогонь” (1 Коринтянам 3:14-15). Християнин, який вірно подає слова життя, провадячи людей на шлях святості й миру, кладе в основу тривкий матеріал, а в Божому Царстві він буде вшанований як мудрий будівничий.
Про апостолів написано: “Вони ж пішли і проповідували всюди, а Господь допомагав і стверджував слово чудесами, що його супроводжували” (Марка 16:20). Як Христос посилав учнів, так сьогодні Він посилає членів Своєї Церкви. Для них призначена та ж сила, якою володіли апостоли. Якщо вони зроблять Бога своєю силою, Він працюватиме з ними, і їхня праця не буде марною. Їм необхідно зрозуміти, що вони займаються роботою, на котрій Господь поставив Свою печатку. Бог сказав до Єремії: “Не кажи: я дитина — бо до всіх, до кого я пошлю тебе, ти підеш, і все, що накажу тобі, ти говоритимеш. Не страхайся перед ними, бо Я з тобою, щоб тебе врятувати”. Тоді Господь простягнув Свою руку і, торкнувшись уст Свого слуги, сказав: “Ось Я поклав Мої слова тобі в уста” (Єремії 1:7-9). Він наказує нам йти та сповіщати даровані Ним слова, відчуваючи Його святий дотик на наших устах.
Христос дав Церкві священне доручення. Кожний її член має бути каналом, через який Бог може передавати світові скарби Своєї благодаті, незбагненні Христові багатства. Спаситель нічого так не бажає, як помічників, котрі явили б світові Його Дух і Його характер. Світ нічого так не потребує, як любові Спасителя, відкритої в людях. Усе Небо чекає на чоловіків і жінок, через яких Бог може виявити силу християнства.
Церква — Боже знаряддя для проголошення істини; Він уповноважив її виконати особливу роботу. Якщо вона вірна Йому, слухняна всім Його Заповідям, то в ній перебуватиме повнота Божественної благодаті. Якщо вона буде вірною своєму обов'язкові, якщо шануватиме Господа Бога Ізраїлевого, то жодна сила не встоїть перед нею.
Горливість щодо Бога та Його справи спонукувала учнів нести свідчення Євангелія з великою силою. Чи ж не повинні наші серця горіти такими ж запалом і рішучістю, щоб розповідати людям про викупну любов, про Христа, і то розп'ятого? Перевагою кожного християнина є не тільки чекати, а й прискорювати Прихід Спасителя.
Якщо Церква зодягнеться в шати Христової праведності, відмовляючись від усіх зв'язків зі світом, то для неї настане світанок славного дня. Дана їй Божа обітниця стоятиме вічно. Він зробить її вічною величчю, радістю багатьох поколінь. Істина, пройшовши повз тих, хто зневажає й відкидає її, тріумфуватиме. Хоч часом її поширення, здавалось, уповільнювалося, однак воно ніколи не припинялося. Коли Божа вістка зустрічає опір, Він дає їй додаткову силу, щоб вона могла справляти більший вплив. Зодягнута в Божественну силу, вона прокладатиме дорогу крізь найміцніші бар'єри і тріумфуватиме над усіма перешкодами.
Що підтримувало Божого Сина в Його жертовному житті? Він бачив плоди мук Своєї душі і був задоволений. Дивлячись у вічність, Він споглядав щастя тих, які завдяки Його приниженню отримали прощення й вічне життя. До Його слуху долинали щасливі вигуки викуплених. Він чув, як вони співали пісню Мойсея та Агнця.
Ми можемо бачити майбутнє небесне блаженство. Біблія відкриває видіння майбутньої слави, дорогі для Церкви картини, написані Божою Рукою. Вірою ми можемо стати на порозі вічного міста і почути милостиве запрошення, звернене до тих, хто в цьому житті співпрацює із Христом, вважаючи за честь постраждати за Нього. Коли промовляються слова: “Увійдіть, благословенні Отця Мого”, вони складають свої вінці біля ніг Викупителя, вигукуючи: “Заколений Агнець достойний прийняти силу і багатство, мудрість, міць, честь, славу, благословення! І чув я, як кожне творіння, що на небі й на землі, під землею і на морі, і все те, що в них, говорило: Тому, Хто сидить на престолі, й Агнцеві — благословення, і честь, і слава, і влада на віки віків!” (Об'явлення 5:12-13).
Там викуплені вітають тих, котрі привели їх до Спасителя, і всі об'єднуються в прославленні Того, Хто помер, щоб люди могли жити життям, співмірним із життям Бога. Боротьба закінчена. Скорботам і ворожнечі покладено кінець. Пісні перемоги наповнюють усе небо, коли викуплені підхоплюють радісну пісню: Достойний, достойний Агнець, Який був заколений, і ось, живий, тріумфуючий Переможець!
“Після цього я поглянув — і ось, величезний натовп, якого злічити ніхто не може, з кожного народу, покоління, народності і племені. Вони стояли зодягнені в білий одяг перед престолом і перед Агнцем, і пальмове віття було в їхніх руках; і кличуть гучним голосом, промовляючи: Спасіння нашому Богові, Який сидить на престолі, і Агнцеві!” (Об'явлення 7:9-10).
“Це ті, що прийшли з великої скорботи й випрали свій одяг, і вибілили його в крові Агнця. Тому вони перебувають перед Божим престолом і служать Йому вдень і вночі в Його храмі. А Той, Хто сидить на престолі, буде жити з ними. Не будуть голодувати більше, і не будуть спрагнені, і не буде палити їх сонце, ні жодна спека, бо Агнець, Який посеред престолу, буде пасти їх і водитиме до джерел вод життя, і Бог зітре всяку сльозу з їхніх очей!” “І більше не буде смерті, ні страждань, ні голосіння, ні болю, — вже більше не буде, бо перше минулося” (Об'явлення 7:14-17; 21:4).