XLVIII Персі
Ахліс кинулась на Персі. На мить він подумав: «Гей, але ж я просто дим. Вона не може мене торкнулися, так?»
Він уявив Мойр на Олімпі, як вони регочуть з його наївності: «ЛОЛ, НУБ!»
Кігті богині пройшлись по його грудях, обпікаючи, наче окріп.
Персі хотів відскочити, але димне тіло було незвичним для нього. Ноги рухались занадто повільно. Руки скидалися на розм’яклий папір. У розпачі він жбурнув у богиню торбу, гадаючи, що та затвердіє, коли опиниться в повітрі, але дзуськи. Сумка м’яко приземлилась на землю.
Ахліс заричала і присіла, готуючись стрибнути. Вона б відкусила Персі обличчя, якби Аннабет не кинулась вперед і не заволала просто у вухо богині.
— ГЕЙ!
Ахліс здригнулась і повернулась на звук.
Вона метнулась до Аннабет, але та рухалась вправніше за Персі. Можливо, не почувалась такою безтілесною, а, може, просто мала кращу бойову форму. Вона жила в Таборі Напівкровок з семи років. Напевно відвідувала заняття, про які Персі навіть ніколи не чув, наприклад «Як битись, коли ти наполовину дим».
Аннабет стрибнула просто богині поміж ніг і з перекидом підвелась. Ахліс повернулась і атакувала, але Аннабет знову ухилилась, наче матадор.
Персі був настільки приголомшений, що втратив кілька дорогоцінних секунд. Він витріщався на труп Аннабет, що попри дим рухався так само швидко і впевнено, як завжди. І тоді він збагнув, навіщо вона це робить: щоб виграти їм час. Це означало, що Персі мусить допомогти.
Він запекло намагався придумати, як перемогти Горе. Як йому битись, якщо він не може ні до чого доторкнутись?
Під час третьої атаки Аннабет пощастило значно менше. Вона спробувала метнутись убік, але богиня схопила її за зап’ястя і одним махом повалила на землю.
Перш ніж богиня встигла вдарити, Персі, волаючи та розмахуючи мечем, кинувся в напад. Він досі почувався не твердішим за вологу серветку, але гнів, здавалось, пришвидшив його рухи.
— Агов, Веселко! — заволав він.
Ахліс розвернулась і випустила руку Аннабет.
— Веселка? — випалила вона.
— Так! — Він нагнувся, і кігті богині пройшли просто над його головою. — Ти просто ходяча радість!
— Гр-р-р! — Богиня напала знову, але втратила рівновагу. Персі метнувся вбік, а потім назад, уводячи її від Аннабет.
— Гарнюня! — покликав він. — Симпатюня!
Богиня заричала і зморщилась. Вона почовгала за Персі. Кожний комплімент дратував її, наче пісок, кинутий в обличчя.
— Я вб’ю тебе болісно! — заревіла вона, сльози котилися з її очей, з носа текло, а щоки кровоточили. — Я поріжу тебе на шматки в жертву Ночі!
Аннабет важко підвелась. Вона порпалася у торбі, безсумнівно шукаючи щось, що стане в пригоді.
Персі хотів дати їй більше часу. Вона була їхнім мозком. Поки на нього нападають, вона придумує блискучий план.
— Апетитна! — кричав Персі. — Пухнаста, тепла, так і хочеться обійняти!
Ахліс ледве не задихалась від власного гарчання, наче кішка під час серцевого нападу.
— Повільна смерть! — заверещала вона. — Смерть від тисячі отрут!
Навколо неї, наче гриби після дощу, вискакували квіти. Краплі біло-зеленої живиці збирались у калюжі й текли до Персі по землі. Від солодкого аромату в нього паморочилась голова.
— Персі! — голос Аннабет, здавалось, лунав здалеку. — Е... гей, Пані Диво! Бадьорість! Міс Усмішка! Сюди!
Але богиню горя тепер цікавив тільки Персі. Він знову спробував відступити. На жаль, отруйний іхор оточував його зусібіч, здіймаючи над землею дим і запалюючи повітря. Незабаром Персі опинився на не значно більшому за щит курному острівку. Його торба, що лежала за кілька ярдів, задимилась і розчинилась у калюжі слизу. Відступати було нікуди.
Персі впав на одне коліно. Йому хотілось сказати Аннабет, щоб тікала, але він не міг нічого промовити. Горло стало сухим, наче пожухле листя.
Якби ж у Тартарі була вода — один гарний ставочок, у який можна було б застрибнути та зцілитись, чи, може, річка, якою він зміг би керувати. Персі вдовольнився би навіть мінералкою.
— Ти станеш їжею для вічної пітьми, — промовила Ахліс. — Ти помреш в обіймах Ночі!
Десь далеко кричала Аннабет і, здається, жбурляла в богиню в’ялену драгонятину. Біло-зелена отрута не припиняла надходити. Стікаючи тоненькими цівками з рослин, вона дедалі більше розширювала смертоносне озеро навколо Персі.
«Озеро, — подумав він. — Струмені. Вода».
Швидше за все, від отруйних випаровувань його мозок почав плавитися, але Персі видав хрипкий смішок. Отрута — це рідина. Якщо вона рухається, як вода, то мусить бути частково водою.