Майструвати щось під час падіння було майже неможливо. Вітер ревів у вухах і виривав з рук інструменти, гвинти та полотнище, але, врешті-решт, Лео збудував каркас. Він зняв кришку на сфері, витягнув два дроти й приєднав їх до поперечини.
Скільки ще до удару об воду? Хвилина?
Він повернув контрольний диск на сфері — вона із шумом запрацювала. Додаткові дроти повискакували з кулі, ніби швидко зрозуміли, що потрібно Лео. Мотузки просунулись крізь дірки фіранки. Каркас почав розширюватися сам собою. Лео дістав каністру з керосином і гумову трубку та приєднав їх до новенького двигуна, що сфера вже зібрала для нього.
Зрештою він зробив собі кріплення і змінив положення тіла так, щоб хрестовина каркасу була приєднана до його спини. Море було дедалі ближче — блискуча широчінь, готова дати йому смертельного ляпаса.
Лео з викликом заволав і вдарив по перемикачу.
Двигун захрипів. Саморобний гвинт почав обертатися. Полотняні лопаті завертілися, але занадто повільно. Голова Лео була спрямована просто в море — до зіткнення залишалось приблизно тридцять секунд.
«Принаймні нікого поряд, — гірко подумав він, — інакше на все життя залишився б посміховиськом серед напівбогів». І яка остання думка спала Лео на розум? Середземне море.
Раптом сфера відізвалась теплом на його грудях. Лопаті заоберталися швидше. Двигун закашлявся. Лео боком понісся крізь повітря.
— ТАК! — заволав він.
Йому вдалось створити найнебезпечніший у світі власний гелікоптер.
Він летів у напрямку острова вдалечині, але й досі занадто швидко знижувався. Лопаті тряслись. Полотнище свистіло.
До берега залишалось усього кілька сотень ярдів, коли сфера стала пекельно-гарячою. Гелікоптер вибухнув. Полум’я було всюди. Якби не імунітет до вогню, Лео вже перетворився б на вугілля. Хай там як, вибух урятував йому життя. Ударна хвиля відкинула Лео вбік, тоді як більша частина палаючих залишків його винаходу з оглушливим «БАБАХ!» розбилась об берег.
Лео розплющив очі. Дивовижно, але він вцілів і сидів у піщаному кратері розміром із ванну. За кілька ярдів від нього, над значно більшим кратером здіймалися клуби густого чорного диму. Весь пляж навколо був усипаний невеликими палаючими уламками.
— Сфера. — Лео поплескав себе по грудях. Сфери там не було. Скотч та мотузка розчепились на молекули.
Хлопець насилу підвівся. Кістки були цілими, що, звісно, тішило, але значно більше його непокоїла сфера. Якщо він знищив безцінний артефакт, щоб збудувати тридцятисекундний палаючий гелікоптер, то знайде цю тупу снігову богиню Хіону та трісне її гайковим ключем.
Він почовгав уздовж берега, гадаючи, чому не бачить ані туристів, ані готелів, ані човнів. Блакитна вода та м’який білий пісок робили цей острів ідеальним місцем для курорту. Можливо, він був недосліджений. У світі ще існують недосліджені острови? Може, Хіона викинула його далеко за межі Середземного моря. Бо за відчуттями він був десь на Бора-Бора.
Більший кратер був близько восьми футів завглибшки. На дні досі намагались обертатися лопаті гелікоптера. Двигун вивергав клуби диму. Гвинт хрипів, як хвора жаба. І все ж таки, трясця, Лео вдалося створити вражаючу річ, як на ту, що зроблена наспіх.
Гелікоптер, судячи з усього, розбився не просто об землю. Кратер був усипаний зламаними дерев’яними меблями, розбитими китайськими тарілками, напівпоплавленими олов’яними кубками та палаючими лляними серветками. Лео навіть гадки не мав, чому вся ця розкіш була на пляжі, але тепер, принаймні, було зрозуміло, що місце населене.
Урешті-решт він побачив сферу Архімеда. Обвуглена та повита димом, але досі неушкоджена, вона невдоволено поклацувала посеред сміття.
— Сферо! — заволав Лео. — Ходи до татка!
Він зісковзнув на дно кратера і схопив сферу, а потім упав навколішки, сів, схрестивши ноги, і загойдав пристрій у руках. Бронзова поверхня була пекельно гарячою, але Лео на. це не зважав. Сфера була неушкодженою, а отже, нею досі можна було скористатись.
З’ясувати б тепер, де він, і як повернутись до друзів...
Він подумки складав перелік необхідних інструментів, раптом його перервав дівочий голос: — Що ти накоїв? Ти підірвав мій обідній стіл!