Вона сумно похитала головою.
— Не розумієш, так? Боги сміються з нас обох. Якщо пліт не з’явився, це означає, що Огігія відрізана від світу. Ти застряг тут так само, як і я. Ти ніколи не залишиш цей острів.
LI Лео
Перші кілька днів були найгіршими.
Лео ночував просто неба на ліжку із фіранок.
Попри те, що було літо, уночі на пляжі ставало холодно, тож він складав багаття з уламків обіднього стола Каліпсо. Це дещо поліпшувало йому настрій.
Днями він блукав околицями острова, але не знайшов нічого цікавого — хіба що вам подобаються пляжі та безкрайнє море всюди, куди гляне око. Намагався надіслати Іридо-повідомлення через веселку, що з’являлась у бризках морської води, але марно. У нього не було жодної драхми, щоб запропонувати богині. Горіхи та болти Іриду, вочевидь, не цікавили.
Лео навіть нічого не снилося, що було незвичним для нього — та і для будь-якого іншого напівбога, — тож він гадки не мав, що коїться у зовнішньому світі. Чи позбулися його друзі Хіони? Шукають його чи пливуть до Епіру, щоб закінчити завдання?
Він навіть не знав, на що сподіватись.
Сон, побачений на «Арго II», нарешті став йому зрозумілим — та частина, коли лиха чаклунка поставила його перед вибором: стрибати зі скелі в хмари або спускатися в темний тунель, де шепотіли примарні голоси. Тунель символізував Дім Аїда, який Лео тепер ніколи не побачить. Він обрав урвище — падіння на цей дурнуватий острів. Але вві сні у нього був вибір. У житті — жодного. Хіона просто висмикнула його з корабля та жбурнула на орбіту. Дуже справедливо.
Та найгіршим було те, що, сидячи тут, Лео втрачав плин часу. Одного ранку хлопець прокинувся і не зміг пригадати, провів він в Огігії три чи чотири ночі.
Каліпсо не дуже йому із цим допомогла. Лео підійшов до неї в садку, але вона тільки похитала головою.
— З часом тут складно.
Чудово. Отже, у справжньому світі вже могло минути ціле століття, а війна з Геєю — уже скінчитись. Або, можливо, він пробув в Огігії п’ять хвилин. На цьому острові його життя могло минути за той час, поки друзі снідали на «Арго II».
Хай там що, а треба було звідси забиратись.
Каліпсо по-своєму виявляла жалість до нього. Вона відряджала своїх невидимих слуг, щоб ті залишали миски з тушкованим м’ясом та кубки з яблучним сидром біля саду. Навіть дала йому новий одяг — декілька простих штанів та сорочок з непофарбованої вовни, які, напевно, зшила на своєму ткацькому верстаті. Вони так добре йому пасували, що Лео замислився: як вона визначила його розмір. Можливо, просто скористалась стандартною викрійкою «для ХУДОРЛЯВОГО ХЛОПЦЯ».
Хай там як, Лео зрадів новому гардеробу, оскільки старий тхнув та був весь обгорілий. Зазвичай, Лео вдавалося не псувати свій одяг під час займання, але це потребувало зусиль. Іноді в таборі, захопившись роботою біля розпеченого горна, він ніяковіючи опускав очі й усвідомлював, що згорів весь його одяг, за винятком чарівного пояса та повитої димом спідньої білизни.
Незважаючи на подарунки, Каліпсо, вочевидь, не хотіла бачити Лео. Одного разу він зазирнув у печеру. Вона розсердилася так, що почала волати й жбурляти у його голову горщики.
Еге ж, і сліпому видно, вона — в «Команді Лео».
Зрештою Лео влаштував собі більш-менш постійний бівак неподалік від стежки, де дорога зустрічалася з пагорбами. Достатньо близько, щоб забирати їжу, але достатньо далеко, щоб не змушувати Каліпсо дивитися на нього та в гніві кидатись горщиками.
Він змайстрував собі піддашшя з палок та брезенту. Вирив яму для багаття. Навіть змайстрував лаву та верстак з колод і сухих кедрових гілок, що прибило до берега. Багато годин витратив на те, аби почистити Архімедову сферу та полагодити її електросхеми. Зробив собі компас, але стрілка оберталася як навіжена, попри всі намагання хлопця. Лео припускав, що від супутникового навігатора буде не більше користі. Цей острів таким і задумали: неможливо знайти, неможливо залишити.
Лео пригадав про старовинну бронзову астролябію, знайдену в Болоньї, — ту, яку, зі слів карликів, виготовив Одіссей. Передчуття підказувало хлопцю, що Одіссей думав про цей острів, коли майстрував її, але, на жаль, Лео залишив її на кораблі, у столі Буфорді. До того ж, карлики запевняли, що астролябія не працює. Щось про відсутній кристал...
Він тинявся пляжем, гадаючи, чому Хіона відрядила його сюди — якщо припустити, що це приземлення не випадкове. Хіба не легше було просто його вбити? Може, Хіона хотіла навіки його ув’язнити. Можливо, знала, що боги зараз занадто ослаблені, аби приділяти увагу Огігії, а острівні чари тепер не діють. Можливо, саме тому Каліпсо досі стирчала тут, а чарівний пліт не з’являвся по Лео.