— Як? — поцікавився він.
Каліпсо поклала одяг біля його ніг і відійшла, так наче він був небезпечним звіром.
— Бач, я трохи знаюсь на чарах. Ти постійно спалюєш той одяг, що я тобі даю, тож я вирішила зшити щось менш займисте.
— Вони не горять? — він підняв джинси, але ті здавались абсолютно звичайними.
— Цілковито вогнестійкі, — запевнила Каліпсо. — Не забруднюються і збільшаться, якщо ти коли-небудь станеш менш худорлявим.
— Дякую! — Лео хотів, щоб це прозвучало уїдливо, але був щиро враженим. Він багато що міг змайструвати, але вогнестійкий одяг, що сам себе пере, був поза його здібностями. — То... ти зшила точні копії мого улюбленого одягу. Ти загуглила мене чи що?
Вона нахмурилась.
— Я не знаю такого слова.
— Знайшла мене в довіднику, — промовив він. — Таке враження, що ти зацікавилася мною.
Вона зморщила носа.
— Я зацікавлена в тому, аби не шити тобі новий одяг що кілька днів. І в тому, щоб від тебе так не смерділо. І в тому, щоб ти не вештався моїм островом у зотлілому ганчір’ї.
— О, так! — Лео ошкірився. — Я запав тобі в душу.
Вона зашарілася ще дужче.
— Ти найнестерпніша людина з-поміж усіх, кого я зустрічала! Я просто повертала борг. Ти полагодив мій фонтан.
— Це? — Лео розсміявся. Проблема видалася настільки простою, що він майже про неї забув. Одного з бронзових сатирів похилило вбік. Через це порушився тиск у трубі, а сам сатир почав докучливо дзижчати, хитатись вгору-вниз та розплескувати воду навколо фонтана. Лео дістав інструменти та полагодив усе хвилини за дві. — Пусте. Не люблю, коли щось працює не так, як треба.
— А фіранки над входом до печери?
— Жердина косо стояла.
— А садове знаряддя?
— Слухай, я просто загострив ножиці. Підрізати лози тупим лезом небезпечно. А секатори треба промаслювати, а...
— О, так, — промовила Каліпсо, досить непогано імітуючи його голос. — Я запала тобі в душу.
Уперше в житті Лео не знав, що відповісти. Очі Каліпсо блищали. Він знав, що вона кепкує з нього, але невідомо чому не відчував образи.
Вона вказала на верстак.
— Що ти майструєш?
— О! — він подивився на бронзове дзеркало, яке нещодавно приєднав до Архімедової сфери. Власне віддзеркалення в гладкій поверхні екрану його здивувало. Волосся стало довшим та кучерявішим. Обличчя схудло та загострилося, можливо тому, що він довго нічого не їв. Очі були темними та трохи дикими, особливо, коли він усміхався. Він походив на Тарзана — екстра-маленького Тарзана. Не дивно, що Каліпсо від нього відсахнулася.
— Ну, це пристрій для спостереження. Ми знайшли один такий у Римі, у майстерні Архімеда. Якщо я змушу його працювати, то, можливо, з’ясую, що зараз із моїми друзями.
Каліпсо похитала головою.
— Це неможливо. Цей острів прихований, відрізаний від світу могутніми чарами. Тут навіть час спливає інакше.
— Ну, але ж у тебе є якийсь зв’язок із зовнішнім світом. Як ти дізналась, що я носив армійську куртку?
Вона покрутила прядку волосся, ніби запитання її бентежило.
— Побачити минуле — легкі чари. Побачити теперішнє чи майбутнє — ні.
— Ну, гаразд. Дивись та вчись, сонечко! Треба тільки з єднати ці два дроти, і...
Бронзова пластина заіскрилась. Зі сфери повалив дим. Рукав Лео спалахнув. Хлопець стягнув із себе сорочку, кинув її додолу й затоптав вогонь.
Каліпсо не сміялась, але з того, як вона тряслась, було видно, що дається їй це нелегко.
— Жодного слова, — погрозив Лео.
Вона глянула на його оголені груди: спітнілі, кощаві та вкриті старими шрамами від нещасних випадків у кузні.
— Тут немає про що казати, — запевнила вона. — Якщо хочеш, щоб цей пристрій запрацював, можливо, варто спробувати музику.
— Справді. Я щоразу, коли ламається двигун, танцюю біля нього. Завжди спрацьовує.
Каліпсо глибоко вдихнула і заспівала.
Її голос подіяв на Лео як вітерець — як перша прохолода в Техасі, коли нарешті відступає літня спека, а ти починаєш вірити, що справи можуть поліпшитися. Лео не розумів слів, але пісня напоювала його серце одночасно і сумом, і теплом, наче Каліпсо співала про дім, до якого ніколи не зможе повернутися.
Її спів був чарами, безсумнівно. Але не таким як гіпнотичний голос Медеї чи навіть чаромовство Пайпер. Музика нічого не хотіла від нього. Вона просто нагадувала про найкращі хвилини його життя — як він майстрував щось разом з мамою, як насолоджувався сонячними днями з друзями в таборі. Вона викликала в нього тугу за домівкою.