Лео жбурнув у неї плоскогубці. На жаль, богиня не була щільною, тому вони пролетіли просто крізь неї. Її очі були заплющені, але не можна було сказати, що вона спить. На диявольському обличчі з пилу розпливлася посмішка, нібито Гея уважно слухала свою улюблену пісню. Піщані одежі коливалися та утворювали згини, нагадуючи хвилясті плавці дурнуватої креветкозили, з якою Лео бився в Атлантиці. Хоча, на його думку, Гея була значно бридкішою.
— Ти хочеш жити, — промовила Гея. — Хочеш приєднатись до друзів. Але тобі це не потрібно, бідолашний мій хлопчику! Це нічого не змінить. Твої друзі помруть, як би ти не намагався цьому зарадити.
Ноги Лео підломилися. Він ненавидів себе за це, але щоразу, коли з’являлась ця відьма, знову почувався восьмирічним хлопчиком. От він знов ув’язнений у прохідній машинобудівного заводу, слухає заспокійливий, лиховісний голос Геї, а тим часом його мати, замкнена в цеху, вмирає від жару та диму.
— Що мені НЕ потрібно, — заревів він, — так це чергова брехня від тебе, Брудолика. Ти сказала мені, що мій прадід помер у шістдесятих. Неправда! Ти сказала мені, що я не врятую друзів у Римі. Неправда! Чого ти тільки не казала мені.
У Геї був м’який та шиплячий сміх, він нагадував звук мулу та уламків гірських порід, що течуть схилом у перші миті селі.
— Я намагалась допомогти тобі зробити кращий вибір. Ти міг урятуватись. Але щоразу не корився мені. Збудував свій корабель. Приєднався до цього безглуздого походу. А тепер — безпорадний і ув’язнений тут, тоді як смертний світ вмирає.
Руки Лео спалахнули полум’ям. Йому хотілось розплавити піщане обличчя Геї на скло. Але тоді він відчув руку Каліпсо на своєму плечі.
— Геє, — її голос був суворим та твердим. — Ти небажаний гість на цьому острові.
Лео подумав: і чому він не може говорити так упевнено, як вона? Але тоді пригадав, що ця п’ятнадцятирічна дівчина, яка його дратувала, насправді безсмертна дочка титана.
— А, Каліпсо! — Гея здійняла руки наче для обіймів. — Бачу, ти досі тут, попри обіцянки богів. Чому, гадаєш, так сталось, люба моя онучко? Олімпійці такі злопам’ятні, що позбавили тебе всіх близьких і залишили на милість цього дурня-недоростка? Чи просто забули про тебе,. адже ти не варта їхньої уваги?
Каліпсо втупила погляд у вируюче Геїне обличчя, але очі її нічого не виражали.
— Так, — співчутливо промуркотіла Гея. — Олімпійці віроломні. Вони не дають другого шансу. Чому ти залишаєш надії? Ти підтримала свого батька, Атласа, у великій війні. Ти знала, що богів треба знищити. Чому ти вагаєшся тепер? Я пропоную тобі шанс, що ніколи не дасть Зевс.
— Де ти була останні три тисячі років? — запитала Каліпсо. — Якщо тебе так хвилює моя доля, чому ти прийшла тільки тепер?
Гея розвела руками.
— Земля довго прокидається. Але війна має свій час. Тільки не думай, що вона омине Огігію. Коли я перебудую світ, ця в’язниця теж буде знищена.
— Знищиш Огігію? — Каліпсо похитала головою, наче не могла уявити ці два слова разом.
— Тобі не обов’язково бути тут, коли це станеться, — пообіцяла Гея. — Приєднуйся до мене. Убий цього хлопця. Окропи землю його кров’ю і допоможи мені пробудитись. Я звільню тебе і виконаю будь-яке твоє бажання. Свобода. Помста богам. Будь-який приз. Тобі досі потрібен той напівбог Персі Джексон? Я пощаджу його заради тебе. Поверну його з Тартару. Він стане твоїм. Карай його або кохай — твоя воля. Просто вбий цього незваного гостя. Доведи свою відданість.
Численні варіанти розвитку подій промайнули в голові Лео — жодний з них не був приємним. Він майже не сумнівався, що Каліпсо вдавить його тут, на місці, або накаже невидимим вітряним слугам порубати його на Лео-пюре.
А чому б ні? Гея пропонувала їй першокласну угоду — убий того, хто тебе дратує, й отримай того, кого кохаєш у подарунок!
Каліпсо простягнула руку до Геї. Її пальці утворили знак, знайомий Лео з Табору Напівкровок, — давньогрецький оберіг від лиха.
— Це не тільки в’язниця, бабусю. Це мій дім. І незваний гість тут — ти.
Вітер розірвав Гею і розсіяв пісок у небесній блакиті.
Лео важко глитнув.
— Е... зрозумій мене правильно, але ти не вбила мене. Ти що божевільна?
Очі Каліпсо жевріли люттю, але вперше за весь час, вона, здавалось, була спрямована не на Лео.
— Ти потрібен друзям, інакше Гея не просила б твоєї смерті.
— Я... Ну, так. Мабуть.
— Тоді за справу. Слід повернути тебе на твій корабель.