LII Лео
Лео вважав цілеспрямованим себе. Та Каліпсо, коли ставила собі щось за мету, ставала машиною.
За один день вона зібрала припасів на цілий тиждень: їжа, пляшки з водою, цілющі трави із саду. Зіткала таке велике вітрило, що його вистачило б на маленьку яхту, і наробила мотузок на цілий такелаж.
Вона встигла стільки всього, що наступного дня запитала в Лео, чи потрібна йому якась допомога у його проекті.
Він відвів очі від електросхеми, що потроху набувала належного стану.
— Якби я не був таким проникливим, то подумав би, що тобі кортить мене позбутися.
— Це бонус, — визнала Каліпсо.
Вона була одягнена в робочий одяг: джинси та поношену білу футболку. Коли хлопець запитав, чому вона змінила гардероб, Каліпсо заявила, що усвідомила зручність такого одягу після того, як зшила його для Лео.
У синіх джинсах Каліпсо зовсім не походила на богиню. Її футболка була у плямах від трави та бруду, наче вона щойно пробігла крізь вируючу Гею. Ноги були босими. Волосся — зав’язане у хвіст, через що її очі здавались ще більшими та сліпучими. Долоні вкривали мозолі та пухирі від роботи з мотузкою.
Дивлячись на неї, Лео відчував у животі дивне поколювання, яке не міг пояснити.
— Ну? — наполегливо запитала вона.
— Ну... що?
Вона кивнула на електросхему.
— Я можу допомогти? Як там справи?
— О, ну, добре. Гадаю. Якщо приєднаю цю штуку до човна, то, напевно, знайду шлях назад у реальний світ.
— Тепер тобі потрібен тільки човен.
Лео намагався прочитати вираз її обличчя: їй прикро, що він досі тут, чи вона тужить, що теж не може упливти? Тоді він подивився на всі припаси, зібрані нею, — їх цілком вистачило б на двох.
— Те, що сказала Гея... — він завагався. — Залишити цей острів. Ти хотіла б спробувати?
Вона сердито поглянула на нього.
— Що ти маєш на увазі?
— Ну... Не кажу, що був би радий твоєму товариству, постійним скаргам, гнівним поглядам і подібному. Але, мабуть, я це витримаю, якщо хочеш спробувати.
Її вираз обличчя трошки пом’якшав.
— Як шляхетно, — буркнула вона. — Але ні, Лео. Якщо я спробую піти з тобою, твій крихітний шанс на те, щоб звідси забратись, дорівнюватиме нулю. Герой може залишити острів. Я не можу. Найважливіше, щоб ти звільнився та зупинив Гею. Не те, щоб я непокоїлася через те, що з тобою станеться, — швидко додала вона. — Але на кін поставлена доля світу.
— Яке тобі до цього діло? Тобто після стількох років у вигнанні?
Вона вигнула брови, наче здивована тим, що він поставив таке розумне запитання.
— Гадаю, я просто не люблю, коли мені вказують — будь це Гея чи хтось інший. Як би я не ненавиділа богів, проте за минулі три тисячі років я зрозуміла, що вони кращі за титанів. І, безсумнівно, кращі за велетнів. Боги принаймні не забувають про мене. Гермес завжди був добрим. А твій батько Гефест часто мене навідував. Він хороший.
Лео не знав, як розуміти її задумливий тон. Вона наче віддавала належне йому, а не його батькові.
Каліпсо потягнулась до Лео і постукала його по підборіддю. Він усвідомив, що слухав її роззявивши рота.
— Ну, — промовила вона, — чим я можу допомогти?
— О... — він витріщився на свій винахід, але заговорив чогось про ідеї, що крутилися в його голові ще відтоді, як Каліпсо зшила йому новий одяг. — Ця твоя вогнестійка тканина... Чи не могла б ти зшити мені маленьку торбу?
Він описав розміри. Каліпсо нетерпляче махнула рукою.
— На це знадобиться кілька хвилин. Хіба це допоможе у твоїй подорожі?
— Так. Може врятувати життя. Можеш ще відколоти маленький уламок кристалу зі своєї печери? Багато не треба.
Вона нахмурилась.
— Це дивне прохання.
— Ну, будь ласка.
— Гаразд. Уважай, що зроблено. Я зшию вогнестійку сумку ввечері на верстаті, коли приберусь. Але що я можу зробити зараз, поки руки брудні?
Вона підняла свої замурзані мозолисті пальці. Лео тільки й міг, що думати, наскільки це привабливо, коли дівчина не боїться забруднити руки. Та, звісно, це був тільки загальний погляд. Каліпсо це не стосувалось. У жодному разі.
— Ну, — промовив він, — можеш завити ще бронзових витків. Але для цього потрібен деякий досвід...
Вона присунулась до нього на лаві й почала працювати. Її руки сплітали бронзові дроти навіть швидше, ніж міг би Лео.
— Зовсім як ткати, — промовила вона. — Не так уже й складно.
— Га. Що ж, якщо колись залишиш цей острів і шукатимеш роботу, дай мені знати. Ти не цілковита недотепа.
Вона лукаво посміхнулась.
— Робота, кажеш? Майструвати щось у твоїй кузні?