— Ні, можемо відкрити власну майстерню, — промовив Лео і здивувався своїм словам. Відкрити майстерню завжди було його мрією, але він ніколи нікому про це не говорив. — СТО «Лео та Каліпсо: авторемонт і механічні чудовиська».
— Свіжі фрукти та овочі, — запропонувала Каліпсо.
— Сидр і тушковане м’ясо, — додав Лео. — Можемо навіть розважати клієнтів. Ти співатимеш, а я можу, ну, спалахувати вогнем.
Каліпсо розсміялась — дзвінким щасливим сміхом, від. якого серце Лео аж підстрибнуло.
— Бачиш, — промовив він. — Я смішний.
Вона насилу придушила усмішку.
— Ти НЕ смішний. А тепер повертайся до роботи, інакше ані сидру, ані тушкованого м’яса.
— Так, пані!
Вони працювали мовчки, одне біля одного, до самого заходу.
* * *
Через дві ночі Лео з Каліпсо завершили навігаційну консоль.
Вони сиділи на пляжі поряд із тим місцем, де Лео розтрощив обідній стіл, і вечеряли разом. Повний місяць перетворював хвилі на срібло. Багаття здіймало помаранчеві іскри в небо. Каліпсо була у свіжій білій футболці та джинсах, які, вочевидь, вирішила не знімати.
Позаду них у піску лежали ретельно упаковані та готові до подорожі припаси.
— Тепер тільки човен — і ми готові плисти, — промовила Каліпсо.
Лео кивнув. Важко було не зважати на слово «ми», але він промовчав. Каліпсо чітко дала зрозуміти, що залишається.
— Завтра я можу почати рубати дерево на дошки, — промовив Лео. — Кілька днів — і вистачить на маленький каркас.
— Ти вже будував корабель, — пригадала Каліпсо. — Твій «Арго II».
Лео кивнув. Він подумав про всі ті місяці, витрачені на будування «Арго II». Хтозна чому, але будувати човен для порятунку з Огігії видавалося значно важчим завданням.
— То коли ти відпливаєш? — Каліпсо казала легким тоном, але уникала поглядом його очей.
— Ну, точно не знаю. За тиждень? — невідомо чому, ці слова його засмутили. Опинившись тут, він не міг дочекатись, коли забереться. Тепер.— охоче залишився б ще на кілька днів. Дивно.
Каліпсо провела пальцями по готовій електросхемі.
— На це знадобилося стільки часу.
— Досконалості не досягнеш поспіхом.
Куточки її губ видали ледь помітну усмішку.
— Так, але вона спрацює?
— Щоб забратись звідси, легко. Але щоб повернутись, мені знадобиться Фестус і...
— Що?
Лео кліпнув очима.
— Фестус. Мій бронзовий дракон. Коли я з’ясую, як його перебудувати, то...
— Ти розповідав мені про Фестуса. Я запитую, що означає «повернутися»?
Лео нервово посміхнувся.
— Ну... повернутися сюди. Я певен, що сказав саме це.
— Не міг ти такого сказати.
— Я не залишу тебе тут! Після того, як ти мені допомогла, і всього іншого. Авжеж, я повернусь! Щойно я перебудую Фестуса, то зможу вдосконалити навігаційну систему. Астролябія, яку... — він зупинився. Мабуть, не варто згадувати, що її змайстрував один з колишніх Каліпсо. — ...яку я знайшов у Болоньї. Хай там що, гадаю із цим кристалом, що ти мені дала...
— Не повертайся! — наполягла Каліпсо.
Серце Лео стиснулось.
— Тому що мені тут не раді?
— Тому що це неможливо. Огігію не знаходять двічі. Це правило.
Лео закотив очі.
— Ну, ти могла помітити, що я не дуже вмію дотримувати правил. Я повернусь сюди з драконом, тоді ми визволимо тебе. Заберемо туди, куди забажаєш. Ти не залишишся тут. Це несправедливо.
— Справедливо... — голос Каліпсо було ледве чутно.
У світлі вогню її очі здавалися такими сумними, що Лео ледве міг дивитися у них. Невже вона вважає, що він просто бреше, аби їй стало краще? Повернутись та забрати її з острова завжди було частиною його плану. Хіба він може вчинити інакше?
— Тільки не кажи, що думала, ніби я можу відкрити «Автомайстерню Лео та Каліпсо» без Каліпсо. Я не вмію готувати сидр та тушкувати м’ясо, і, вже напевне, не вмію співати.
Вона втупила очі в пісок.
— Ну, хай там що, — промовив Лео, — завтра візьмусь за дерево. А за кілька днів...
Він подивився на воду. Щось погойдувалось на хвилях. Лео не вірив власним очам: величезний дерев’яний пліт прибило хвилею до берега.
Лео був занадто ошелешений, щоб поворухнутись, але Каліпсо скочила на ноги.
— Поквапся! — вона кинулась через пляж, схопила торби з припасами та понесла їх до плота. — Невідомо, скільки він тут пробуде.
— Але... — Лео підвівся. Його ноги наче скам’яніли. Він щойно запевнив себе, що в нього є ще тиждень в Огігїї, а тепер не може навіть закінчити вечерю. — Це чарівний пліт?
— Боги милосердні! — заволала Каліпсо. — І, можливо, він доставить тебе туди, куди забажаєш. Але це не точно. Я помітила, що чари цього острова є нестабільними. Тож тобі доведеться скористатися своїм навігаційним пристроєм, аби повернутись у світ.