Він почув шурхіт і озирнувся. У тіні сусідньої колони стояв Ніко ді Анжело. Хлопчина скинув куртку і тепер був тільки в чорних футболці та джинсах. Меч та скіпетр Діоклетіана висіли обабіч його пояса.
Дні під пекучим сонцем не залишили й сліду на його шкірі. Він, здається, став навіть більш блідим. Темне волосся спадало на очі. Обличчя досі було кощавим, але хлопець, безперечно, був у кращій формі, ніж коли залишив Хорватію. Він погладшав достатньо, щоб не здавалось, ніби він вмирає з голоду. Його руки стали напрочуд м’язистими, наче він весь минулий тиждень займався фехтуванням. Джейсон підозрював, що Ніко непомітно вислизає з палацу і практикується викликати духів скіпетром Діоклетіана, а потім б’ється з ними на мечах. Після вилазки в Спліті його нічого б не здивувало.
— Якісь новини від царя? — поцікавився Ніко.
Джейсон похитав головою.
— Щодня він посилає за мною дедалі пізніше.
— Нам час вирушати. І якомога швидше.
Джейсон був такої саме думки, але почувши це від Ніко, відчув тривогу.
— Ти щось відчуваєш?
— Персі майже дійшов до Брами. Він не зможе вижити без нашої допомоги.
— Зрозуміло. Але якщо ми не полагодимо корабель...
— Я пообіцяв, що приведу вас до Дому Аїда. Не знаю як, але приведу.
— Ти не зможеш провести всіх крізь світ тіней. А щоб дістатися Брами Смерті, потрібні ми всі.
Сфера на скіпетрі Діоклетіана запалала пурпуром. За останній тиждень вона, здавалось, синхронізувалась із настроєм Ніко, Джейсон не певен був, добре це чи погано.
— Тоді ти мусиш переконати царя Південного Вітру допомогти! — голос Ніко сповнився гніву. — Не для того я через усе це пройшов. Не для того витримав стільки принижень...
Джейсон ледь утримався, аби не потягнутися до меча. Його інстинкти кричали «Небезпека!» щоразу, коли Ніко злився.
— Послухай, Ніко, — промовив він. — Я завжди готовий поговорити про, ну, те, що сталось у Хорватії. Я розумію, як важко...
— Біса ти розумієш.
— Ніхто тебе не засуджуватиме.
Губи Ніко скривилися у глузливій посмішці.
— Невже? Сумніваюсь. Я син Аїда, Джейсоне! До мене ставляться так, наче я вкритий кров’ю та нечистотами. Я всюди чужий. Я навіть не з цього століття. Але й цього виявилося замало, щоб виділити мене поміж інших. Я ще й маю бути... бути...
— Чорт забирай! Ніхто не обирає, ким народитись. Ти — це ти, і все тут.
— Я — це я... — Балкон затремтів. Кам’яна підлога затремтіла так, наче на поверхню намагались вибратись кістки. — Тобі легко говорити. Ти для всіх золотий хлопчик, син Юпітера. А мене приймала тільки одна людина — Б’янка, але вона померла! Я не обирав усього цього. Свого батька, свої почуття...
Джейсон намагався придумати, що сказати. Він хотів бути другом для Ніко, розумів, що тільки так може допомогти. Але Ніко зовсім не прагнув допомоги.
— Гаразд, — промовив Джейсон і смиренно здійняв руки. — Але, Ніко, ти сам обираєш, що робити зі їм життям. Ти хочеш комусь довіритись? Ризикни, довірся мені. Я прийму тебе. Це краще, ніж ховатись.
Підлога під ними тріснула. Із розколини долинуло шипіння. Повітря навколо Ніко замерехтіло примарним світлом.
— Я ховаюсь? — голос Ніко був убивче тихим.
Пальці Джейсона так і поривались до меча. Він зустрічав багато грізних напівбогів, але починав розуміти, що Ніко ді Анжело, попри зовнішню блідість та кощавість, лякав його найбільше.
Незважаючи на це, він не відвів очей.
— Так, ховаєшся. Ти втік з обох таборів. Тебе так лякає осудження, що ти боїшся навіть спробувати заговорити з кимось. Можливо, час вийти із тіней.
Коли напруження між ними дійшло до межі, Ніко раптом опустив очі. Розколина в підлозі балкона зникла. Примарне світло згасло.
— Я дотримаю обіцянки, — промовив Ніко ледве не пошепки. — Я приведу вас до Епіру. Допоможу зачинити Браму Смерті. І на цьому все. Я піду... назавжди.
Двері позаду них з шумом розчинились. Із тронної зали подуло пекучим повітрям.
Безтілесне створіння промовило:
— Владика Австер готовий вас прийняти.
Як Джейсон не боявся цієї зустрічі, він усе ж таки відчув полегшення. Тієї миті сперечання з божевільним вітряним богом здавалось безпечнішим за спроби потоваришувати з розлюченим сином Аїда. Він повернувся, аби попрощатись з Ніко, але той уже зник — назад, в обійми темряви.