— Чого ти чекаєш? — спонукав бог.
Джейсон повернувся до полум’яних вітряних коней. Страх раптово залишив його.
Хлопець витягнув руку. Вир пилу понісся до найближчого коня і охопив його шию арканом з вітру, скрученим міцніше за будь-яке торнадо. За мить аркан змінився на недоуздок і спинив звіра.
Джейсон утворив ще одну вітряну мотузку, накинув її на іншого коня і підкорив його своїй волі. Менше ніж за хвилину всі чотири коні були заарканені. Хлопець потягнув їх до себе. Коні досі іржали та брикались, але не могли порвати його мотузок. Це було схоже на керування чотирма повітряними зміями під час сильного вітру — так, важко, але можливо.
— Дуже добре, Джейсоне Грейсе, — промовив Нот. — Ти син Юпітера, однак обрав свій власний шлях — як усі великі герої до тебе. Батьків не обирають, але обрати спадщину можливо. А тепер іди. Прив’яжи свою упряжку до носу корабля та веди їх до Мальти.
— До Мальти? — Джейсон намагався зосередитись, але від жару коней у нього паморочилось у голові. Він нічого не чув про Мальту, хіба що якусь розпливчасту історію про мальтійського сокола.
— Коли прибудеш до міста під назвою Валлетта, — продовжив Нот, — ці коні тобі більше не знадобляться.
— Тобто... ми знайдемо там Лео?
Бог замерехтів, повільно зникаючи в розпеченому повітрі.
— Твоя доля розвиднюється, Джейсоне Грейсе. Коли знову настане час обирати — буря чи полум’я, — пригадай мене. І не впадай у відчай.
Двері тронної зали з шумом розчинились. Коні, відчувши запах свободи, кинулись до виходу.
LIX Джейсон
У шістнадцять років більшість підлітків переймаються через те, як скласти тест з паралельного .паркування, отримати водійські права та взагалі дозволити собі автівку.
Джейсон переймався через те, як утримати упряжку вогняних коней вітряними мотузками.
Запевнившись у тому, що друзі на борту та сидять у безпечних каютах, він запряг вентусів до носу «Арго II» (чому Фестус не дуже зрадів), сам влаштувався на носовій фігурі та скрикнув: «Но!»
Вентуси понеслись по хвилях. Вони були не такими швидкими, як кінь Хейзел, Аріон, але значно більше пашіли. За ними здіймався такий слід пари, що Джейсон ледве міг бачити, куди вони мчать. Корабель кулею вилетів з гавані. Менш ніж за хвилину Африка перетворилась на розпливчасту лінію на обрії позаду.
Керування вітряними мотузками вимагало всієї зосередженості, властивої Джейсонові. Коні відчайдушно намагалися звільнитись. І тільки сила його волі тримала їх у шорах.
«Мальта, — наказав Джейсон. — Просто до Мальти».
Коли попереду нарешті з’явилась земля — горбистий острів, уставлений низькими кам’яними будівлями, — Джейсон уже стікав потом. Руки здавались гумовими, наче весь цей час він тримав на витягнутих руках велетенську рибу.
Джейсон сподівався, що вони дістались потрібного місця, бо більше тримати коней в упряжці не міг. Він відпустив вітряні віжки. Вентуси розлетілись на піщинки та клуби пари.
З останніх сил Джейсон зліз з носа корабля й оперся на шию Фестуса. Дракон повернувся і ткнувся в нього мордою.
— Дякую, старий, — промовив Джейсон. — Важкий видався день, еге?
Позаду нього заскрипіли дошки.
— Джейсоне? — покликала Пайпер. — О боги, твої руки...
Він тільки зараз помітив, що шкіра на його руках укрилася пухирями.
Пайпер розгорнула згорток амброзії.
— З’їж це.
Він почав жувати. Рот наповнився присмаком свіжо-спеченого шоколадного печива — його улюблених солодощів з пекарень Нового Рима. Пухирі на руках зникли. Сили відновилися, але амброзія на смак виявилася трохи гіркуватою, наче вона знала, що Джейсон відвернувся від Табору Юпітера. Це більше не був смак його домівки.
— Дякую, Пайпс, — пробурмотів він. — Скільки я?..
— Близько шести годин.
«Оце так, — подумав Джейсон. — Не дивно, що я так стомився і зголоднів».
— Як решта?
— Усе гаразд. Але їм набридло сидіти в трюмі. Сказати їм, що можна підніматись на палубу?
Джейсон облизав свої пересохлі губи. Навіть після амброзії він ледве тримався на ногах. Не можна, щоб друзі бачили його таким.
— Дай хвилину, — промовив він. — ...перевести дух.
Пайпер сперлась на поручні біля нього. У зеленій майці, бежевих шортах та похідних черевиках вона мала такий вигляд, наче збиралась лізти на гору... а потім битись на горі з цілим військом. На її поясі висів кинджал. Через плече був перекинутий ріг достатку. А ще вона тепер усюди носила із собою зазубрений бронзовий меч, який забрала у Зета, а той лякав не менше за автомат.