— Але... де ти був? — запитала Хейзел. — Звідки цей одяг? Як...
— Трясця, жіночки! — випалив Лео. — Я вдячний за турботу, але мені не потрібні додаткові мамці!
Пайпер невпевнено усміхнулась.
— Гаразд, але...
— Треба полагодити корабель! — перервав Лео. — Перевірити Фестуса! Дати прочуханки земляній богині! Чого ми чекаємо? Лео повернувся!
Він розпростер руки й ошкірився.
Спроба була гідною, але Джейсон бачив сумний блиск в очах приятеля. З ним щось трапилось... щось, пов’язане з Каліпсо.
Джейсон намагався пригадати історію про неї. Вона була чаклункою, на кшталт Медеї або Цирцеї. Але якщо Лео врятувався від лихої чаклунки, чому він здається таким сумним? Треба було поговорити з ним пізніше, запевнитись, що з ним усе гаразд. Було очевидно, що зараз Лео не хоче, аби його допитували.
Джейсон підвівся і поплескав друга по плечу.
— Лео має рацію. Нам час.
Усі наслідували його приклад. Вони почали загортати в серветки залишки їжі та допивати напої.
Раптом Хейзел охнула.
— Народе...
Вона вказала на північний схід. Спочатку Джейсон не розгледів нічого, окрім моря. А тоді небо розітнула смуга темряви, схожа на чорну блискавку, — наче глибока ніч прорвалась у денний час.
— Нічого не бачу, — буркнув тренер Хедж.
— Я теж, — погодилась Пайпер.
Джейсон оглянув обличчя друзів. Більшість просто мали розгублений вигляд. Тільки Ніко, здавалось, так само помітив чорну блискавку.
— Не може... — пробурмотів він. — Греція досі за сотні миль -звідси.
На коротку мить темрява знову з’явилась і висмоктала з обрію всі барви.
— Гадаєте, це Епір? — тіло Джейсона закололо так, наче його вдарили струмом у тисячу вольт. Чому він бачить ці спалахи темряви? Він же не дитина Підземного царства. У будь-якому разі, він мав дуже погане передчуття з цього приводу.
Ніко кивнув.
— Дім Аїда приймає клієнтів.
Через кілька секунд до них долинув такий гуркіт, наче десь вдалечині запалили з гармат.
— Почалось, — промовила Хейзел.
— Що почалось? — поцікавився Лео.
Коли з’явився наступний спалах, золотаві очі Хейзел потемніли, як фольга у вогні.
— Вирішальний наступ Геї, — промовила вона. — Брама Смерті працює понаднормово. Її війська заходять у смертний світ.
Ми нізащо не встигнемо, — промовив Ніко. — Коли ми прибудемо, чудовиськ уже буде занадто багато.
Джейсон стиснув щелепи.
А ми переможемо їх. І дістанемось туди дуже швидко. Лео знову з нами. Він подбає про це. — Джейсон повернувся до друга. — Чи ти знаєшся тільки на гарячому повітрі?
Лео криво посміхнувся, а очима промовив: «Дякую».
— Час політати, хлопці та дівчата, — промовив він. — У дядечка Лео досі є кілька козирів у рукаві!
LXI Персі
Персі поки що не помер, але бути трупом уже втомився.
Поки вони човгали вперед у напрямку Тартарового серця, він постійно опускав очі на своє тіло й гадав, як воно може належати йому. Руки, як тростини, обтягнуті знебарвленою шкірою. Ноги, як у скелета, здавалось, розчинялись у димі з кожним кроком. Персі більш-менш призвичаївся нормально рухатись із Туманом Смерті, але відчуття, ніби ти всередині кульки з гелієм, нікуди не зникло.
Він боявся, що Туман Смерті причепиться до нього назавжди, навіть якщо вони дивом переживуть Тартар. Не дуже йому хотілось провести решту життя, маючи вигляд актора з масовки «Ходячих мерців».
Персі намагався зосередитись на чомусь іншому, але все, що він бачив навколо, зовсім не поліпшувало настрій.
Під ногами нудотним пурпуром поблискувала земля та пульсували сплетіння жил. Аннабет у тьмяному червоному світлі кривавих хмар була схожою на нещодавно виритого із землі мерця.
Картина попереду пригнічувала понад усе.
Від краю до краю, аж до самого обрію простиралось військо чудовиськ: зграї крилатих ерей, натовпи вайлуватих циклопів, скупчення летючих злих духів. Тисячі, можливо десятки тисяч, поганців совались на одному місці, штовхаючись, ревучи та б’ючись за простір. Це нагадувало переповнений шкільний гардероб, от тільки всі учні були розлюченими мутантами, від яких дуже сильно смерділо.
Боб повів їх до краю війська. Він зовсім не намагався ховатись, хоч і сенсу в цьому було небагато. Коли ти в десять футів заввишки та світишся сріблом, нелегко робити щось нишком.
Приблизно за тридцять футів від перших чудовиськ Боб повернувся до Персі.
— Поводьтесь тихо та тримайтесь позаду, — порадив він. — Вони вас не помітять.