Її голос обірвався.
Повітря попереду розсікли зиґзаґи темряви — схожі на блискавку, але абсолютно чорні.
— Брама, — промовив Боб. — Крізь неї проходить дуже велика група.
Персі наче скуштував горянської крові. Навіть якщо його друзі з «Арго II» знайдуть іншу сторону Брами Смерті, як вони переможуть таке сонмище чудовиськ? А тим паче, якщо велетні вже чекають на них?
— Усі чудовиська проходять через Дім Аїда? — запитав він. — Наскільки велике це місце?
Боб знизав плечима.
— Можливо, їх потім посилають у якесь інше місце. Дім Аїда під землею, так? Це володіння Геї. Вона може відсилати своїх слуг, куди забажає.
Персі охопив відчай. Сонмища чудовиськ проходили крізь Браму Смерті та загрожували його друзям в Епірі — тільки цього вже було достатньо, щоб занепасти духом. Тепер він ще й уявив землю на смертній стороні як єдину величезну систему тунелів, яка доставляла велетнів та інших поганців туди, куди хотіла Гея: у Табір Напівкровок, у Табір Юпітера, або назустріч «Арго II» перш ніж той дістанеться до Епіру.
— Якщо Гея має таку силу, — промовила Аннабет, — хіба вона не зможе вплинути на те, куди потрапимо ми?
От треба було таке запитати. Іноді Персі шкодував, що Аннабет така розумна.
Боб почухав підборіддя.
— Ви не чудовиська. З вами може бути інакше.
«Приголомшливо», — подумав Персі.
Думка про те, що Гея чекає їх на іншому боці, щоб відразу перемістити всередину якоїсь гори, зовсім не тішила; і все ж Брама була хоч якоюсь можливістю вибратися з Тартару. Кращого вибору вони однаково не мають.
Боб допоміг їм піднятись на вершину чергового хребта. Браму Смерті раптом стало видно як на долоні — величезний прямокутник темряви, що здіймався над вершиною наступного м’яза-пагорба приблизно за чверть милі від них. Чудовиська навколо стояли так щільно, що Персі міг би весь шлях пройти по головах.
Брама досі була занадто далеко, щоб розгледіти деталі, але Персі швидко впізнав титанів, які стояли обабіч неї. Лівий страж був одягнений у блискучу золоту броню, що мерехтіла від жару.
— Гіперіон, — пробурмотів Персі. — Ну от треба йому завжди повертатися з мертвих.
Правий страж був у темно-синій броні, а на його шоломі звивались баранячі роги. Персі бачив його тільки уві снах, але це беззаперечно був Кріос — титан, якого вбив Джейсон у битві за гору Тем.
— Ще двоє братів Боба, — промовила Аннабет. Туман Смерті замерехтів навколо неї та перетворив її обличчя на усміхнений череп. — Бобе, якщо доведеться битися, ти зможеш піти проти них?
Боб зважив у руці швабру, наче готуючись до прибирання в дуже брудному місці.
— Треба поспішати, — відповів він, хоч це й важко було назвати відповіддю на саме запитання. — Ходіть за мною.
LXIII Персі
План з Туманом Смерті досі діяв. Тож Персі за звичкою очікував на грандіозний провал останньої миті.
За п’ятдесят футів від Брами вони з Аннабет застигли на місці.
— О боги, — пробурмотіла Аннабет. — Вони однакові.
Персі зрозумів, що вона має на увазі. Обрамлений стигійським залізом портал мав вигляд дверей ліфту — дві чорно-срібні панелі прикрашені візерунками в стилі ар-деко. За винятком різниці кольорів, двері на вигляд були точнісінько такі самі, як вхід до Олімпу в Емпайер-Стейт-Білдінг.
Побачивши їх, Персі так затужив за домівкою, що забув, як дихати. Він сумував не лише за Олімпом. Він сумував за всім, що залишив позаду: за Нью-Йорком, за Табором Напівкровок, за мамою і вітчимом. В очах пекло. Він не наважувався сказати бодай щось.
Брама Смерті сприймалася, як особиста образа, створена такою спеціально, аби нагадати йому про все, що він втратив.
Коли Персі зрештою опанував себе, то зміг помітити інші деталі: павутиння паморозі біля підніжжя дверей, пурпурне сяйво в повітрі навколо і ланцюги, що надійно тримали конструкцію.
Обабіч рами тягнулися канати з чорного заліза, що нагадували троси на підвісних мостах. Вони приєднувалися до гаків, забитих у землю. Двоє титанів, Кріос та Гіперіон, вартували саме біля цих гаків.
Поки Персі розглядав Браму, вона здригнулася. Небо пронизала чорна блискавка. Ланцюги задрижали. Титани поставили на гаки ноги, щоб утримати їх на місці. Двері розчинились та показали позолочені стінки кабіни ліфту.
Персі напружився, ладний ринути вперед, але Боб поклав на його плече руку.
— Чекай, — застеріг він.
Гіперіон гукнув у натовп навколо:
— Група «А-22»! Покваптесь, лежні!
Дюжина циклопів з криками схвилювання ринулись уперед та замахали маленькими червоними квитками. Вони були занадто великими, щоб пройти в двері ліфту, але коли наблизилися, їхні тіла дивним чином спотворилися та стиснулися. Брама Смерті засмоктала їх усередину.