Гіперіон лайнувся собі під ніс.
— Просто приголомшливої Весь розклад кобилі під хвіст. — Він презирливо подивився на Боба. — Вирішуй, брате! З нами ти чи проти нас. У мене немає часу на твої лекції.
Боб глянув на Персі з Аннабет. Персі подумав, що титан почне бійку, але той натомість здійняв вістря списа.
— Гаразд. Я повартую. Хто з вас хоче відпочити першим?
— Авжеж я, — промовив Гіперіон.
— Я! — гаркнув Кріос. — Я стільки тиснув на цю кнопку, що палець занімів.
— А я стояв тут довше, — буркнув Гіперіон. — Ви двоє охороняйте Браму, поки я сходжу в смертний світ. Треба провчити деяких грецьких героїв!
— О, ні! — поскаржився Кріос. — Той римський малий, який убив мене на Отрісі, зараз на шляху до Епіру. Більше йому так не пощастить. Тож я піду..
— Ба! — Гіперіон дістав меча. — Я тебе на шматки порубаю, бараняча макітро!
Кріос здійняв свій меч.
— Можеш спробувати, але я не збираюсь більше стирчати в цій смердючій дірі!
Аннабет зустрілась очима з Персі. Вона промовила одними губами: «Раз, два...»
Але не встиг Персі вдарити по ланцюгу, його вуха пронизало оглушливе виття, схоже на звук під час запуску ракети. Хлопець устиг лише подумати: «Ой-йой», а тоді весь пагорб здригнувся від вибуху. Вибухова хвиля відкинула Персі назад. На Кріоса та Гіперіона налетіла чорна шрапнель і розірвала їх на частини, як садовий подрібнювач деревину.
— СМЕРДЮЧА ДІРА! — глухий голос прокотився пагорбами, здригаючи теплу живу «землю».
Боб важко підвівся. Якимсь дивом вибух його не зачепив. Він змахнув списом перед собою у спробі виявити власника голосу. Малий Боб заповз під його одяг.
Аннабет приземлилась за десять футів від Брами. Коли вона встала, Персі полегшено зітхнув, від радості він не одразу помітив зміни: Аннабет знову була схожа на саму себе. Туман Смерті розтанув.
Персі подивився на свої руки. Його камуфляж теж зник.
— ТИТАНИ, — презирливо промовив голос. — ЖАЛЮГІДНІ ІСТОТИ. НЕДОСКОНАЛІ ТА СЛАБКІ.
Повітря перед Брамою згустилось та потемнішало. Створіння, що з’явилось там, було таким величезним і виділяло настільки чисту ворожість, що Персі захотілось поповзти геть і сховатись.
Натомість він змусив себе роздивитися постать бога. Його ноги були взуті в чорні залізні черевики, кожний розміром не менший за труну. М’язисті пурпурні гомілки захищали темні наголінники. Латна юбка складалася з тисяч почорнілих викривлених кісток, з’єднаних між собою наче ланки кольчуги; її притримував пояс з переплетених лап чудовиськ.
На нагруднику з’являлись та зникали повиті туманом обличчя різних монстрів — велетнів, циклопів, горгон, драгонів, — усі вони притискались до латів так, наче намагались звільнитись.
Непокриті пурпурні руки бога були м’язистими та блискучими. Долоні — не меншими за ківш екскаватора.
Та найгіршою була голова: шолом із каменю та металу не мав жодної форми — просто зазубрені шпилі та пульсуюча магма. А замість обличчя був вир — спрямована всередину спіраль темряви. Поки Персі роздивлявся бога, залишки Гіперіона та Кріоса засмоктало в нагрудник.
Якимсь дивом до Персі повернувся дар мови:
— Тартар.
Воїн чи то заревів, чи то засміявся, але звук був таким, наче неподалік розкололась навпіл гора.
— Ця форма лише малий прояв моєї сили, — промовив бог. — Але її вистачить, щоб дати прочуханки тобі. Зазвичай, я не втручаюсь у мізерні справи, напівбожку. Це нижче моєї гідності — розправлятись з такими комахами, як ви.
— Е-е... — у Персі підкошувались ноги. — Ну... тоді... не обтяжуйте себе цим.
— Ти виявився навдивовижу стійким, — промовив Тартар. — Зайшов занадто далеко. Мені набридло триматись осторонь та спостерігати за твоїми успіхами.
Тартар розпростер руки. Тисячі чудовиськ по всій долині з переможним ревом забряжчали обладунками. Брама Смерті здригнулась у своїх путах.
— Вам випала висока честь, напівбожки, — промовив владика безодні. — Навіть олімпійці ніколи не вшановувалися моєю увагою. Але вас знищить сам Тартар!
LXV Френк
Френк сподівався на салют.
Або принаймні на велику вивіску з написом: «ЛАСКАВО ПРОСИМО ДОДОМУ!»
Понад три тисячі років тому його грецький пращур — старина Періклемен, такий саме перевертень, як і Френк, — відплив на схід з аргонавтами. Багато століть по тому нащадки Періклемена служили в східних римських легіонах. Потім, унаслідок цілої низки випадковостей, родина опинилась у Китаї, а зрештою — у двадцятому столітті емігрувала до Канади. Тепер Френк повернувся до Греції, а це означало, що родина Чжанів закінчила свою навколосвітню подорож.