Це здавалось гідним приводом для святкування, але замість привітальної комісії корабель зустріла зграя диких, голодних гарпій. Френк почувався поганцем, стріляючи в них із лука. Він усе думав про Еллу, дивакувату, але дуже розумну гарпію з Портленда. Але ці гарпії були не Еллою. Вони охоче відкусили б від Френка шматок. Тож він без вагань перетворював їх стрілами на клуби пилу та пір’я.
Грецький пейзаж унизу був не менш непривітним. Пагорби, усипані валунами та хирлявими кедрами, що мерехтіли в тумані. Сонце палило так, наче намагалось спопелити всю місцевість. Навіть з висоти в сотню футів Френк чув монотонне дзижчання цикад у деревах — сонливий потойбічний звук, від якого важчали повіки. Навіть докучливі голоси богів війни в голові заспокоїлись. Вони майже не турбували Френка після того, як команда перетнула грецький кордон.
Краплі поту стікали його шиєю. Коли Френк вибрався із замороженого трюму, він встиг подумати, що більше ніколи не відчує тепла, але зараз його футболка наскрізь промокла.
— Спекота й задуха! — усміхнувся Лео за штурвалом. — Я аж затужив за рідним Г’юстоном! А ти що скажеш, Хейзел? Тепер потрібні тільки велетенські москіти, і буде точнісінько як у Мексиканській затоці!
— Дуже тобі дякую, Лео, — буркнула Хейзел. — Тепер через тебе ще нападуть чудовиськомоскіти.
Френк дивився на цих двох і подумки дивувався тому, куди зникло напруження між ними. Що б не сталося з Лео протягом цих п’яти днів заслання, воно змінило його. Лео так само продовжував весь час клеїти дурня, але Френк відчував у ньому щось незвичне — наче новий кіль у кораблі. Ти можеш і не бачити цей кіль, але розумієш, що він є, з того, як корабель розсікає хвилі.
Лео тепер рідше глузував з Френка. Вільніше розмовляв з Хейзел — не кидав на неї задумливих журливих поглядів, які завжди бентежили Френка.
Якось Хейзел пошепки діагностувала проблему:
— У нього хтось з’явився.
Френк недовірливо на неї поглянув.
— Як? Де? Звідки ти знаєш?
Хейзел посміхнулась.
— Просто знаю.
Наче вона була дочкою Венери, а не Плутона. Френк її не розумів.
Авжеж, він відчув полегшення від того, що Лео більше не зацікавлений у його дівчині, і все ж трохи хвилювався за друга. Звісно, між ними точилися суперечки, але після всього, що вони витримали разом, Френк не хотів, щоб хтось розбивав Лео серце.
— Туди! — голос Ніко висмикнув Френка з думок. Як завжди ді Анжело сидів на верхівці фок-щогли. Він вказував на блискучу зелену річку, що звивалась поміж пагорбами в кілометрі від них. — Спрямуйте корабель туди. Храм уже близько. Дуже близько.
Наче на підтвердження його слів, небо пронизала чорна блискавка, від якої у Френка з’явились плями перед очима, а волосся на руках стало дибки.
Джейсон затягнув пояс із мечем.
— Усім озброїтись. Лео, підлети ближче, але не саджай корабель! Ми спробуємо триматися подалі від землі, поки це можливо. Пайпер, Хейзел, на вас швартови!
— Несемо! — вигукнула Пайпер.
Хейзел клюнула Френка в щоку й побігла допомагати.
— Френку, — покликав Джейсон, — біжи вниз і поклич тренера.
— Так!
Френк пірнув у трюм і побіг до каюти Хеджа, але ближче до дверей вповільнився. Він не хотів сполохнути тренера шумом, бо у того була звичка вистрибувати в коридор з биткою, якщо йому здавалось, що на корабель напали. Френк кілька разів ледве не позбувся голови на шляху до вбиральні.
Він підняв руку, аби постукати, але потім помітив, що двері нещільно причинені. Зсередини доносився голос тренера.
— Та годі тобі, любонько! — промовив сатир. — Ти ж знаєш, що це не так!
Френк заціпенів. Він не хотів підслуховувати, але не знав, що робити. Хейзел, здається, казала, що хвилюється за тренера. Наполягала, що Хеджа щось непокоїть, але до цієї миті Френк не замислювався над її словами.
Він ніколи не чув, щоб тренер говорив так лагідно. Зазвичай, з кабіни лунали звуки спортивних трансляцій або фільмів про бойові мистецтва, а ще крики самого Хеджа: «Так! Так йому!» Френк був певен, що тренер не називав би Чака Норріса «любонькою».
Заговорив ще один голос — жіночий, але ледве чутний, наче лунав звідкись здалеку.
— Гаразд, — пообіцяв тренер Хедж. — Але ми, ну, ідемо в бій, — він прокашлявся, — і справи можуть піти кепсько. Найголовніше — дбай про себе. Я повернусь. Чесно.