Френк не міг більше підслуховувати і гучно постукав. — Агов, тренере?
Голоси замовкли.
Френк порахував до шести. Двері відчинилися.
Визирнув тренер Хедж, очі в нього були червоними, наче після надмірного перегляду телевізора. На тренері були спортивні шорти, звична бейсболка, а зверх футболки — шкіряна кіраса. На шиї висів свисток (мабуть, на випадок, якщо якесь чудовисько порушуватиме правила).
— Чжане, що тобі треба?
— Ну, ми готуємось до бою. Ви потрібні на палубі.
Тренерова борідка затремтіла.
— Так. Авжеж потрібний. — Він здавався напрочуд засмученим перспективою битви.
— Я не хотів... але я... я чув, як ви говорили, — запинаючись вимовив Френк. — Ви надіслали Іридо-повідомлення?
Здавалося, Хедж зараз трісне Френка в обличчя або принаймні щосили дмухне у свій свисток. Але раптом його плечі опустились. Він важко зітхнув і пішов назад у каюту, залишивши Френка ніяково стовбичити у дверях.
Тренер плюхнувся на койку, підпер руками підборіддя і похмуро оглянув каюту. Усередині було наче після бурі в кімнаті студентського гуртожитку: Усюди на підлозі валялася білизна (можливо, для носіння, можливо, для перекусів; із сатирами важко сказати напевно). Навколо комода з телевізором скупчилися DVD-диски та брудні тарілки. Щоразу, коли корабель хитався, підлогою котилося спортивне знаряддя: футбольні, баскетбольні, бейсбольні м’ячі та, невідомо чому, одна більярдна куля. У повітрі кружляли жмути козлячого хутра і збирались у грудки під меблями.
На шафці біля ліжка стояли миска з водою, стіс золотих драхм, ручний ліхтарик і скляна призма — усе необхідне для створення веселки. Було очевидно, що тренер добряче підготувався до надсилання великої кількості Іридо-повідомлень.
Френк пригадав, що розповідала Пайпер про дівчину тренера — хмарну німфу, яка працювала на її тата. Як її звали... Мелінда? Мілісент? Ні, Меллі.
— Е... з вашою дівчиною Меллі все гаразд? — наважився Френк.
— Не твого носа діло! — гаркнув тренер.
— Гаразд.
Хедж пустив очі під лоба.
— Добре! Якщо так хочеш знати — так, я розмовляв з Меллі. Але вона мені більше не дівчина.
— О... — серце Френка обірвалось. — Ви розійшлись?
— Ні, йолопе! Ми одружились! Вона моя дружина!
Френк здивувався би менше, якби тренер дав йому стусана.
— Тренере, це ж... це чудово! Коли... як?
— Не твого носа діло! — знову заволав сатир.
— Ну... гаразд.
— Наприкінці травня. Саме перед відплиттям «Арго II». Ми не хотіли робити шуму.
Френкові здалося, що корабель знову похитнувся, але, мабуть, це було тільки в його голові, бо м’ячі біля дальньої стіни не зрушилися з місця.
Отже, весь цей час тренер був одруженим? І замість того, аби насолоджуватися статусом нареченого, він погодився вирушити в похід. Не дивно, що Хедж так часто телефонував додому. Не дивно, що він був таким дратівливим та агресивним.
І все ж... Френк відчував, що це ще не все. Тон тренера під час розмови з Меллі був таким, наче вони обговорювали якусь проблему.
— Я не хотів підслуховувати, — промовив Френк. — Але... з нею все гаразд?
— Це була приватна розмова!
— Так. Вибачте.
— Добре! Я розповім тобі. — Хедж вищипнув хутро зі стегна й пустив його в повітря. — Вона взяла перерву на роботі в Лос-Анджелесі, вирушила у Табір Напівкровок на літо, тому що ми вирішили... — його голос обірвався. — Вирішили, що так буде безпечніше. А тепер вона застрягла там, бо римляни збираються напасти. Вона... вона дуже налякана.
Френкові раптом стало ніяково за значок центуріона на своїй футболці та літери «SPQR» на передпліччі.
— Мені шкода, — пробурмотів він. — Але якщо вона — хмарний дух, хіба вона не може просто... ну, відлетіти?
Тренер стиснув пальці на бейсбольній битці.
— За звичних обставин — може. Але розумієш... вона в делікатному стані. Це було б небезпечно.
— У делікатному... — Френкові очі округлились. — У неї буде дитина? Ви станете татом?
— Покричи ще гучніше, — буркнув Хедж. — Сумніваюся, що тебе почули в Хорватії.
Френк не втримався від усмішки.
— Але, тренере, це круто! Маленький сатирчик? Або німфочка? Ви будете фантастичним татусем.
Френк не знав, звідки така впевненість, ураховуючи тренерську любов до бейсбольних биток та копняків з розвороту, але справді вважав так.
Тренер Хедж нахмурився ще дужче.
— Наближається війна, Чжане. Зараз небезпечно всюди. Я мав би бути з нею. Якщо я помру...
— Агов, ніхто не помре, — промовив Френк.