Мертві легіонери розступились перед ним. Найближчі повернулись і втупили в нього свої порожні очі, ніби чекаючи подальших розпоряджень.
— О, чудово... — промимрив Френк.
У Венеції Марс попередив, що справжнє випробовування його лідерських якостей тільки попереду. Френків примарний пращур спонукав його стати головним. Але якщо ці римляни не слухають Джейсона, чому б їм слухати його? Тому що він дитина Марса або...
Правда буквально рухнула йому на голову: Джейсон вже не був римлянином. Місяці в Таборі Напівкровок змінили його. Рейна побачила це. Вочевидь, побачили і мертві легіонери. Якщо від Джейсона більше не випромінюється потрібна аура римського ватажка...
Френк дістався до друзів тієї миті, коли на них налетіла зграя циклопів. Він здійняв меч і відбив удар кийком, а потім простромив вістрям ногу чудовиська та відправив його назад у безодню. Інший циклоп кинувся в напад. Френкові вдалось заколоти ворога, але через втрату крові він сильно ослаб. В очах розпливалось. У вухах дзвеніло.
Крізь полуду в очах він бачив, як ліворуч від нього Джейсон відбиває снаряди вітром. Пайпер, праворуч, викрикувала зачаровані команди — підбурювала чудовиськ нападати одне на одного або стрибати в прірву.
— Буде весело! — запевняла вона.
Дехто корився, але емпуси на іншій половині печери протидіяли Пайпер. Вочевидь, вони теж володіли чаромовством. Чудовиська збились у таку густу масу навколо Френка, що він ледве бачив власний меч. Самого лише смороду від їхніх тіл та подихів було достатньо, аби хлопець знепритомнів навіть без пульсуючої рани у плечі.
І що робити?. У Френка був план, але думки починали затуманюватись.
— Тупі привиди! — крикнув Ніко.
— Вони не слухаються! — погодився Джейсон.
Зараз, або ніколи. Френк мав змусити привидів слухатись.
Він закликав усі свої сили й прогорланив:
— Когорти, зімкнути щити!
Зомбі заворушились. Вони вишикувались перед Френком та зімкнули щити в нерівному захисному строю. Але їхні рухи були дуже повільними, наче у сновид. Не всі відреагували на його голос.
— Френку, як тобі це вдалось? — прокричав Джейсон.
У Френка наморочилося в голові, але він насилу зберіг свідомість.
— Я римський офіцер, — відповів він. — А ти... Ну, тебе вони не визнають. Мені шкода.
Джейсон поморщився, але особливого здивування не виказав.
— Чим ми можемо допомогти?
Френк ледве щось тямив від болю. Над ним пронісся грифон і ледве не обезголовив своїми кігтями, але Ніко вдарив по ньому скіпетром. Чудовисько відлетіло у стіну.
— Orbem formate! — наказав Френк.
Приблизно дві дюжини зомбі послухались і почали незграбно утворювати оборонне кільце навколо Френка та його друзів. Цього було достатньо, аби перевести дихання, але попереду було забагато ворогів. Більшість примарних легіонерів досі блукали безцільно.
— Моє звання, — усвідомив Френк.
— Цим чудовиськам начхати на твоє звання! — закричала Пайпер і проколола дикого кентавра.
— Я лише центуріон, — промовив Френк.
Джейсон лайнувся латиною.
— Він хоче сказати, що не може управляти цілим легіоном. Його звання недостатньо.
Ніки рубанув мечем ще одного грифона.
— Ну так підвищ його!
Френків мозок кипів. Він не розумів, що має на увазі Ніко. Підвищити? Як?
Джейсон загорланив, що було духу:
— Френку Чжане! Я, Джейсон Грейс, претор Дванадцятого легіону, віддаю тобі свій останній наказ: я складаю із себе обов’язки і передаю тобі посаду претора разом з усіма повноваженнями. Приймай командування легіоном!
Френкові здалось, що десь у Домі Аїда розчинились двері та крізь тунелі увірвалося свіже повітря. Стріла в руці раптом припинила його турбувати. Думки прояснились. Зір загострився. Марс та Apec твердо та злагоджено промовили до нього: «Зламай їх!»
Френк не впізнав власний голос, коли вигукнув:
— Легіон, agmen formate!
Тієї самої миті кожний мертвий легіонер у печері оголив меч та здійняв щит. Розштовхуючи та рубаючи чудовиськ, воїни рушили до Френка. Уже за кілька митей вони стояли пліч-о-пліч з товаришами, утворивши квадрат. Каміння, списи та вогонь обрушились згори, але тепер у Френка був дисциплінований оборонний стрій, що вкривав його та друзів стіною з бронзи та шкіри.
— Лучники! — крикнув Френк. — Eiaculare flammas!
Він не дуже сподівався, що ця команда подіє. Навряд чи старовинні луки були в належному стані. Але на подив кілька дюжин примарних стрільців в унісон вклали стріли в луки. Наконечники водночас спалахнули і згубним вогняним дощем зметнулись над строєм легіонерів. Шквал обрушився на ворогів. Циклопи попадали. Кентаври захитались. Один тельхін заверещав і почав бігати колами з палаючою стрілою в чолі.