Аннабет пригадала картину, яку бачила під час падіння, — незчисленні рівнини, що ведуть у пітьму.
Ми не бачили всього, — застережливо промовила вона. — Це, можливо, лише крихітна частина безодні, як ґанок.
— Привітальний килимок, — пробурмотів Персі.
Вони обидва втупили очі в криваво-червоні хмари, що вирували у сірій імлі. Їм забракло б сил видертись назад на цю скелю, навіть якби вони захотіли. Залишались тільки два шляхи: униз уздовж берегів Флегетона, за течією, чи вгору, проти течії.
— Ми виберемося звідси, — промовив Персі. — Через Браму Смерті.
Аннабет здригнулась. Вона пригадала слова, що сказав Персі просто перед падінням у Тартар. Він змусив Ніко ді Анжело пообіцяти, що той приведе «Арго II» до Епіру, до смертного боку Брами Смерті.
«Побачимось там», — сказав тоді Персі.
Цей план здавався навіть божевільнішим за пиття вогню. Як вони вдвох пройдуть крізь Тартар і знайдуть Браму Смерті? Їм ледве вдалось пережити сотню ярдів у цьому згубному місці.
— Ми мусимо, — промовив Персі. — Не тільки заради себе. Заради всіх, кого ми любимо. Двері треба зачинити з обох боків, інакше чудовиська так само проходитимуть крізь них. Геїні війська просто подолають нас кількістю.
Аннабет розуміла, що він має рацію. І все ж... коли намагалась придумати план, логіка знищувала всі її сподівання. Вони гадки не мали, як відшукати Браму. Не знали, скільки на це знадобиться часу, і не знали, чи плине час у Тартарі та назовні з однаковою швидкістю. Як вони скоординують зустріч із друзями? А ще Ніко казав, що на боці Тартару Браму Смерті охороняє легіон найсильніших чудовиськ Геї. Аннабет і Персі не могли просто кинутись до них в обійми.
Вона вирішила залишити всі ці думки собі. Вони обидва знали, що перевага не на їхньому боці. До того ж, поплававши в Кокіті, Аннабет на все життя наслухалась ниття і скиглення. Вона пообіцяла собі ніколи більше не скаржитись ні на що.
— Ну, — вона глибоко вдихнула, вдячна принаймні за те, що легені більше не болять, — якщо триматися ріки, завжди зможемо зцілитись. Якщо підемо вниз за течією...
Усе сталося так швидко, що, якби Аннабет була на самоті, вона напевне б померла.
Очі Персі втупилися в щось позаду неї. Вона обернулась і побачила, як на неї летить дещо велетенське, темне й безформне, з довгими ногами, всіяними шипами. Це дещо ричало й блимало очима.
Аннабет встигла подумати: «Арахна». Але її тіло задубіло від страху, а нудотно-солодкий запах приглушив усі відчуття.
Тоді вона почула знайомий звук «пшик!» — кулькова ручка Персі перетворилася на меч. Клинок окреслив іскристу бронзову дугу над головою Аннабет, і каньйоном рознісся жахливий вий.
Аннабет стояла сама не своя, а навколо неї кружляли жовті залишки Арахни, схожі на квітковий пилок.
— Ти як? — Персі оглянув скелі та валуни, пильнуючи інших чудовиськ, але ніхто більше не з’явився. Золотий павучий пил осів на обсидіанові скелі.
Аннабет ошелешено витріщалась на свого хлопця. У пітьмі Тартару бронзовий клинок Анаклузмоса сяяв навіть яскравіше, ніж зазвичай. Розсікаючи задушливе повітря, метал зухвало зашипів, наче сердита змія.
— Вона... вона би вбила мене, — затинаючись, промовила Аннабет.
Персі пнув ногою пил на камінні, його обличчя було похмурим і невдоволеним.
— Занадто легко померла, враховуючи страждання, що вона змусила тебе витримати. Заслужила на гірше.
Не те щоб Аннабет була з ним не згодна, але сувора нотка в голосі хлопця її збентежила. Вона ніколи ще не бачила, щоб хтось ставав таким розгніваним чи мстивим, захищаючи її. Мабуть, було навіть на краще, що Арахна померла так швидко.
— Як ти встиг так миттєво відреагувати?
Персі знизав плечима.
— Ми ж прикриваємо одне одного, еге ж? То що ти там казала? Униз за течією?
Аннабет кивнула, досі не отямившись до кінця. Жовтий пил розчинився на кам’янистому березі, перетворившись на пару. Тепер вони принаймні знають, що чудовиськ у Тартарі можна вбити... хоча скільки Арахна залишатиметься мертвою, Аннабет гадки не мала. Та й не планувала залишатися тут достатньо довго, аби з ясувати.
— Так, за течією, — зрештою вимовила вона. — Якщо ріка тече з верхніх рівнів Підземного царства, то мусить вести глибше в Тартар...
— До більш небезпечної місцевості, — закінчив Персі. — Де, швидше за все, і знаходиться Брама Смерті. Щастить нам.
VIII Аннабет
Вони пройшли лише кілька сотень ярдів, коли Аннабет почула голоси.
Вона пленталась позаду, досі в заціпенінні, намагалась придумати план. Це начебто було її фахом — зрештою, дочка Афіни, — але якось важко виробляти стратегію, коли живіт буркотить від голоду, а в горлі пересохло. Вогняна вода Флегетона, може, і зцілила її та надала сил, але жодним чином не втамувала ані голод, ані спрагу. Усе ж таки, ріка призначалась не для того, аби хтось тут добре почувався. Вона просто підтримувала тіло, щоб те могло зазнати більше нестерпного болю.