Персі, який стояв біля неї, зробив дещо, чого вона ніколи від нього не очікувала. Він впустив меч. Аназлузмос випав з його руки і з глухим звуком ударився об землю. Туман Смерті більше не повивав його обличчя, але воно все одно було блідим як у небіжчика.
Тартар знову зашипів — можливо, сміявся.
— Ваш страх дивовижно пахне, — промовив бог. — Я бачу, у чому привабливість володіння фізичним тілом, воно дарує стільки відчуттів. Можливо, кохана Гея не дарма бажає пробудитись від дрімоти.
Він простягнув масивні пурпурові руки й уже майже схопив Персі, як травичку, якби не втрутився Боб.
— Геть! — Титан націлив спис на бога. — Ти не маєш права втручатись!
— Втручатись? — Тартар повернувся. — Я повелитель усіх породжень мороку, маленький Япете. Я роблю все що заманеться.
Чорне обличчя-вир закрутилось швидше. Свист від нього був таким нестерпним, що Аннабет впала навколішки й затиснула долонями вуха. Боб захитався, а тоненький кометний хвостик його життєвої сили витягнувся так, наче його засмоктувало в обличчя бога.
Боб з викликом заревів, кинувся вперед і націлив спис у Тартарові груди. Але перш ніж вістря дісталося цілі, Тартар відмахнув Боба, як набридливу комаху. Титан розтягнувся на землі.
— Чому ти не вмираєш? — дещо розгублено запитав Тартар. — Ти ніщо. Ти слабший навіть за Кріо-са з Гіперіоном.
— Я — Боб, — промовив Боб.
Тартар зашипів.
— Що це? Що таке Боб?
— Я обрав бути кимось кращим за Япета, — промовив титан. — Ти не маєш влади наді мною. Я не такий, як мої брати.
Комірець його робочого комбінезона вигнувся. Назовні вистрибнув Малий Боб. Кошеня приземлилось на землю перед хазяїном, а потім вигнуло спину, й зашипіло на володаря безодні.
На очах Аннабет Малий Боб почав збільшуватись. Його тіло мерехтіло та змінювалося доти, поки мале кошеня не стало дорослим шаблезубим тигром, крізь напівпрозоре хутро якого виднілися кістки.
— А ще, — вигукнув Боб. — У мене є чудовий кіт.
Більше-не-малий Боб стрибнув на Тартара і встромив кігті в боже стегно, а потім почав видиратись по нозі вгору, просто під латну юбку. Тартар затупотів і завив, вочевидь, більше не такий радий своїй тілесній формі. Тим часом Боб устромив свій спис богові в бік, точно під нагрудником.
Тартар заревів. Він змахнув рукою, але Боб уже відскочив на безпечну відстань. Титан простягнув долоню — його спис вирвався з божої плоті та полетів назад у руку власника. Аннабет аж глитнула від здивування. Вона ніколи не думала, що ця швабра має стільки корисних властивостей. Малий Боб випав з Тартарової спідниці та побіг до господаря. З його ікл стікав золотий іхор.
— Ти помреш першим, Япете, — повідомив Тартар. — А потім я ув’язню твою душу у своїй броні, де вона буде повільно зотлівати, знову і знову, у вічних муках.
Тартар ударив кулаком по нагруднику. У металі закружляли молочно-білі обличчя, беззвучними криками благаючи, щоб їх випустили.
Боб повернувся до Персі та Аннабет. На його обличчі була усмішка, що, на думку Аннабет, не було природньою реакцією на погрозу вічних страждань.
— Ідіть до Брами, — промовив Боб. — Я дам раду Тартару.
Тартар закинув голову й заревів. Утворився настільки потужний вир, що найближчих летючих демонів затягнуло в безоднє обличчя бога та розірвало на частинки.
— Даш раду мені? — глузливо поцікавився бог. — Ти всього лише титан, молодше дитя Геї! Ти заплатиш муками за свою зарозумілість. А щодо твоїх крихітних смертних друзів...
Тартар махнув рукою до війська чудовиськ.
— ЗНИЩИТИ ЇХ!
LXX Aннабет
«Знищити їх».
Аннабет стільки разів чула ці слова, що вони висмикнули її з оціпеніння. Вона здійняла свій меч і крикнула:
— Персі!
Він схопив Анаклузмос.
Аннабет кинулась до кайданів, що утримували Браму Смерті. Меч з кістки драгона розсік лівий ланцюг одним ударом. А тим часом Персі відбивався від першої хвилі чудовиськ. Проколовши одного, він скрикнув:
— Трясця! Тупі прокляття!
А потім він скосив мечем не менше півдюжини тельхінів. Аннабет зробила ривок за його спиною та розрубала ланцюги на іншому боці.
Брама здригнулась. З приємним «Дзень» двері ліфта відчинились.