Лео втратив дар мови і просто витріщався на неї.
Це було нечесно стосовно нього.
Востаннє, коли вони залишались удвох, Хейзел затягнула його в минуле й показала Семі — його прапрадіда, а її першого хлопця. Вона звалила на нього тягар, який йому був непотрібен, і так його спантеличила, що їх ледве не вбило велетенське креветкоподібне чудовисько.
І от тепер вони знову вдвох, тоді як друзі в смертельній небезпеці, оточені військом чудовиськ, а вона впадає в істерику.
— Вибач! — Хейзел витерла сльози.
— Та нічого... — Лео знизав плечима. — Я кривдив немало каміння за своє життя.
Вона важко проковтнула сльози.
— Френк... він...
— Слухай. Френк Чжан може дати собі раду. Перетвориться на кенгуру й покаже цим потворним пикам, що таке сумчасте джитсу-джитсу.
Він допоміг їй підвестись. Попри паніку, що кипіла всередині, Хейзел розуміла, що Лео має рацію. Френк і решта були не безпомічними. Вони знайдуть спосіб вижити. Найкраще, що можуть зробити вона та Лео, — рухатись далі.
Вона поглянула на Лео. Його волосся стало довшим та кудлатішим, а обличчя витягнулось. Тепер він менше походив на бісеня, а більше на стрункого ельфа з казок. Найбільше змінились його очі. Вони постійно дивились кудись убік, наче Лео сподівався розгледіти щось за обрієм.
— Лео, пробач, — промовила вона.
Він здійняв брову.
— Гаразд. Але за що?
— За... — вона безпорадно змахнула руками. — За все. За те, що думала, що ти Семі. За те що вводила тебе в оману. Тобто, я не хотіла цього, але якщо так вийшло...
— Слухай! — він стиснув її долоню, але Хейзел не відчула нічого романтичного в цьому жесті. — Машини придумані для роботи.
— Що?
— Я дійшов висновку, що всесвіт по суті є машиною. Я не знаю, хто його створив — чи то були Мойри чи боги, чи Бог з великою літери «Б», — неважливо. Але більшість часу все стається саме так, як мало статися. Авжеж, час від часу маленькі деталі ламаються, тоді все летить шкереберть, але здебільшого... усе .відбувається небезпричинно. От наша зустріч, наприклад.
— Лео Вальдесе, — вражено промовила Хейзел, — ти філософ.
— Та ні. Я лише механік. Але от мій бісабуельо Семі розумів, як усе влаштовано. І він відпустив тебе, Хейзел. А моє завдання — сказати тобі, що все нормально. Ти з Френком — І вам добре разом. Усі ми переживемо це. Сподіваюсь, ви будете щасливими. До того ж, Чжан навіть шнурків на черевиках не зав’яже без твоєї допомоги.
— Це грубо, — докорила Хейзел, але відчула як усередині неї розв’язався сплутаний клубок почуттів, що вона носила багато тижнів.
Лео справді змінився. Хейзел навіть почала думати, що знайшла хорошого друга.
— Що з тобою сталось, коли ти був без нас? — поцікавилася вона. — Кого ти зустрів?
Око Лео сіпнулось.
— Довга історія. Я розповім тобі колись, але сам досі чекаю, що з неї вийде.
— Всесвіт — це машина, тож усе буде добре.
— Сподіваюсь.
— Якщо, звісно, це не одна з твоїх машин. Тому що твої машини ніколи не працюють так, як було задумано.
— Еге ж, ха-ха, — Лео викликав вогонь у долоні. — Куди йти, пані Підземелля?
Хейзел оглянула шлях перед ними. Приблизно за тридцять футів тунель розділявся на чотири менших. Усі вони були однакові, але з того, що був ліворуч, віяло холодом.
— Сюди, — вирішила вона. — Здається, найбільш небезпечним.
— Мені подобається.
Вони почали спускатися.
* * *
Щойно вони дійшли до першої арки, їх знайшла тхір Ґейл.
Вона стрімко видерлась на Хейзел, скрутилась навколо її шиї й почала сердито пищати, мовляв: «Де ти була? Ти запізнилась».
— Тільки не цей тхір з газами, — поскаржився Лео. — Якщо він пукне у такій тісноті, а я запалю вогонь, ми вибухнемо.
Ґейл огризнулась до нього тхорячою мовою.
Хейзел шикнула на них обох. Вона відчувала, що тунель попереду полого опускається на триста футів і веде у велику залу. У залі була якась таємнича сила... холодна, неосяжна й могутня. Востаннє Хейзел відчувала щось схоже у печері на Алясці, коли Гея змусила її відродити Порфіріона, царя велетнів. Хейзел тоді зірвала Геїні плани, але їй довелось обрушити всю печеру та пожертвувати своїм та маминим життям. Вона не хотіла знову пережити щось подібне.
— Лео, готуйся, — прошепотіла вона. — Ми близько.
— До чого?
Крізь коридор пролунав жіночий голос:
— До мене.