— Жалюгідні негідники! — завила вона.
Лабіринт зник. За кілька футів спиною до них та обличчям до Брами Смерті стояв Клітій. За розрахунками Хейзел до прибуття друзів залишалося не більше тридцяти секунд. Дівчина була виснажена після біганини Лабіринтом та керування Туманом, але мусила здійснити ще один трюк.
Їй вдалось змусити Пасіфаю побачити те, чого вона жадала найбільше. Тепер Хейзел треба було змусити чаклунку побачити те, чого вона найбільше боялась.
— Ти, напевно, дуже ненавидиш напівбогів, — промовила Хейзел, намагаючись передражнити лиху посмішку Пасіфаї. — Ми завжди тебе перевершуємо, чи не так, Пасіфає?
— Нісенітниці! — заверещала чаклунка. — Я розірву тебе на шматки! Я...
— Ми завжди вибиваємо ґрунт з-під твоїх ніг, — співчутливо промовила Хейзел. — Твій чоловік тебе зрадив. Тесей убив Мінотавра та викрав твою дочку Аріадну. Тепер якісь невдахи обернули твій власний Лабіринт проти тебе. Але ти знала, що все скінчиться саме так, еге ж? Урешті-решт ти завжди програєш.
— Я безсмертна! — завила Пасіфая. Вона зробила крок назад і почала перебирати пальцями свій кулон. — Вам не встояти проти мене!
— Це тобі не встояти, — парирувала Хейзел. — Поглянь-но.
Вона вказала на ноги чаклунки. Під Пасіфаєю відкрився люк. Чаклунка з криком впала в прірву, якої насправді не існувало.
Підлога знову стала твердою. Чаклунка зникла.
Лео здивовано витріщився на Хейзел.
— Як ти...
І тоді дзенькнув ліфт. Замість того аби натиснути на кнопку, Клітій відійшов від неї. Їхні друзі опинилися в пастці.
— Лео! — закричала Хейзел.
Вони були за тридцять футів від Брами — занадто далеко, щоб дістатись до кнопки, — але Лео витягнув викрутку й жбурнув її, наче метальний кинджал. Неймовірний кидок. Викрутка пронеслась повз Клітія і вдарила кнопку «УГОРУ».
Брама Смерті з шипінням відчинилася. З кабіни клубами ринув чорний дим. Обличчями на підлогу рухнули два тіла — Персі та Аннабет, м’які наче трупи.
Хейзел схлипнула.
— О боги...
Вони з Лео зрушили з місця, але Клітій зметнув руку, жестом наказуючи стояти, і підняв масивну лускату ногу над головою Персі.
Димний саван велетня опустився на землю, вкриваючи Аннабет і Персі виром густого туману.
— Клітію, ти програв! — гаркнула Хейзел. — Відпусти їх або закінчиш як Пасіфая.
Велетень похитав головою. Його діамантові очі засяяли. Аннабет біля його ніг здригнулась так, наче її уразило струмом. Вона перекотилась на спину, із її рота поповзли кільця чорного диму.
— Я не Пасіфая, — промовила Аннабет не своїм голосом — низьким наче звуки бас-гітари. — Ви не перемогли.
— Припини! — крикнула Хейзел.
Навіть за тридцять футів від них вона відчувала, як згасає життєва сила Аннабет. Яким би чином Клітій не витягував слова з її рота — це вбивало дівчину.
Клітій штовхнув ногою голову Персі — й вона перекинулась на інший бік.
— Не зовсім мертві, — зарокотіли слова велетня з рота Персі. — Страшний шок для смертного тіла — повернутись з Тартару. Вони ще довго будуть непритомними.
Він знову перемкнувся на Аннабет. З її губ повалив дим.
— Я зв’яжу їх та віднесу Порфіріону в Афіни. Цього буде достатньо для жертви. На жаль, це означає, що ви мені більше не потрібні.
— Та невже? — проревів Лео. — Може, в тебе є дим, приятелю, але у мене є вогонь.
Його руки запалали. Він випустив у велетня шквал білого вогню, але димний покрив Клітія поглинув удар. Натомість з’явилися щупальці з чорного туману, що оповили полум’я, згасили світло і вкрили Лео мороком.
Лео схопився за горло і впав навколішки.
— Ні! — Хейзел кинулась було до нього, але Ґейл на плечі застережливо запищала — чітке попередження.
— Не раджу, — голос Клітія тепер лунав з рота Лео. — Ти не розумієш, Хейзел Левек. Я пожираю чари. Я знищую голос та душу. Тобі не встояти проти мене.
Чорний туман рушив з іншого кінця кімнати, він уже накрив Аннабет і Персі й тягнувся до Хейзел.
Серце дівчини шалено калатало. Вона мусить діяти. Але як? Якщо цей чорний дим так швидко здолав Лео, то які шанси в неї?
— В-вогонь, — затинаючись та ледве чутно, промовила вона. — Це мала бути твоя слабкість.
Велетень хихикнув, на цей раз скориставшись голосовими зв’язками Аннабет.
— Ви на це сподівались, чи не так? Це правда. Я не люблю вогонь. Але полум’я Лео Вальдеса заслабке, щоб нашкодити мені.
Десь позаду Хейзел пролунав м’який мелодійний голос.
— А як щодо мого полум’я, давній друже?
Ґейл з радісним виском зістрибнула з плеча Хейзел і помчала до виходу з печери, де стояла білява жінка в чорній сукні, навколо якої вирував Туман.
Велетень позадкував і наткнувся на Браму Смерті.
— Ти, — промовив він ротом Персі.
— Я, — підтвердила Геката. Вона розкинула руки — і в них з’явились палаючі смолоскипи. — Минули тисячоліття відтоді, як я востаннє билась пліч-о-пліч з напівбогом, але Хейзел Левек довела свою силу. Що скажеш, Клітію? Пограємось з вогнем?