Аннабет уже куняла від виснаження, коли раптом почула їх — жінок, які про щось сперечалися, — і миттєво стрепенулася.
— Персі, пригнися! — прошепотіла вона й затягла його за найближчий валун, що стояв так близько до ріки, що ноги Аннабет ледве не торкалися полум’я.
З протилежного боку, у вузькому проході між рікою та скелями загарчали голоси. Вони ставали дедалі голоснішими — їхні власники так само йшли вниз за течією.
Аннабет намагалася заспокоїти дихання. Голоси віддалено походили на людські, але це нічого не означало. Навряд чи хтось у Тартарі був по-дружньому налаштований до них. Чудовиська, вочевидь, уже давно їх помітили, а якщо ні, то мали відчути найближчим часом. Запах напівбогів — особливо таких могутніх, як Персі, син Посейдона, — чутно за милю. Аннабет сумнівалась, що переховування за валуном принесе бодай якусь користь, якщо чудовиська натраплять на їхній слід.
Однак голоси наближалися, а тон розмови залишався незмінним, нерівні кроки — шарк, цок, шарк, цок — не прискорювались.
— Довго ще? — запитало одне з чудовиськ таким скрипучим голосом, наче щодня полоскало горло у Флегетоні.
— О боги! — пролунав другий голос. Цей, здавалось, належав комусь молодшому та більш схожому на людину, нагадував голос якої-небудь смертної кралі підліткового віку, яку розгнівали подружки в торговельному центрі. Невідомо чому, цей голос здавався Аннабет знайомим. — Ну капець же ви набридливі, дівчата! Я ж вам сказала, що нам іти близько трьох днів.
Персі стиснув зап’ясток Аннабет і стривожено подивився на неї, наче теж упізнав голос кралі.
У відповідь на її заяву пролунав незадоволений хор гарчання й бурчання. Чудовиська — близько півдюжини, за припущенням Аннабет, — зупинились просто за валуном, але однаково не виявляли жодних ознак того, що натрапили на слід напівбогів. Може, у Тартарі напівбоги пахнуть інакше? Або інші запахи настільки сильні, що маскують напівбожу ауру?
— Щось мені здається, — промовив третій голос, такий саме сиплий та старечий, як і перший, — що ти не знаєш дороги, юначко.
— Ой, стули свою ікласту пащу, Серефоно, — огризнулась краля. — Коли ти востаннє втікала в смертний світ? Я була там кілька років тому. Я знаю дорогу! До того ж, я знаю, що на нас там чекає. А ти й гадки не маєш!
— Не пам’ятаю, щоб матінка-земля назначала тебе головною! — проверещав четвертий голос.
Знову шипіння, метушня й дикі стогони — наче під час бійки величезних вуличних котів. Урешті-решт, Сере-фона заволала:
— Годі!
Метушня стихла.
— Ми підемо за тобою, — продовжила Серефона. — Але якщо ти приведеш нас не туди, або якщо ми дізнаємось, що ти збрехала про Геїн заклик...
— Я не брешу! — огризнулась краля. — Повірте, у мене вагомі причини долучитися до цієї битви. Я розірву своїх ворогів і пригощу вас геройською кров’ю. Тільки залиште один особливий «шматочок» для мене — напівбога на ім’я Персі Джексон.
Аннабет придушила бажання загарчати. Вона забула про страх. Їй хотілося перестрибнути через валун і порізати чудовиськ на пил своїм кинджалом... от тільки вона його загубила.
— Повірте мені, — продовжила краля. — Гея закликала нас, і ми так розважимось. Не мине й дня війни, а смертні та напівбоги вже тремтітимуть, почувши моє ім’я — Келлі!
Аннабет ледве не скрикнула. Вона зиркнула на Персі. Навіть у червоному світлі Флегетона його обличчя було на вигляд блідим, наче віск.
«Емпуси, — промовила вона одними губами. — Вампіри».
Персі похмуро кивнув.
Аннабет пригадала Келлі. Два роки тому, коли Персі пішов на день відкритих дверей у свою майбутню школу, на нього з Рейчел Дер напали емпуси, переодягнені у черлідерш. Одна з них була Келлі. Пізніше та сама емпуса Келлі напала на них у Дедаловій майстерні. Тоді Аннабет вдарила її кинджалом у спину й відіслала... сюди. У Тартар.
Чудовиська почовгали геть. Їхні голоси стали віддалятись. Аннабет підповзла до краю валуна й ризикнула визирнути. Вона не помилилась. П’ять жінок ледь човгали на своїх різних ногах: з лівого боку — механічна бронзова, з правого — волохата, з роздвоєним копитом на кінці. Вогонь замість волосся і біла, наче кістка, шкіра. Майже всі вдягнені у рване давньогрецьке вбрання, але Келлі — у підпалену й не менш рвану блузку з короткою складчастою спідницею... Її черлідерська форма.