— Ти позбулась свого права на швидку смерть! — гаркнув велетень. — Я придушу тебе в темряві, повільно та болісно. Геката тобі не допоможе. НІХТО тобі не допоможе!
Богиня здійняла смолоскипи.
— Я сумніваюся, Клітію. Друзям Хейзел був потрібен час, аби сюди дістатись, — час, який ти подарував їм своїми хвастощами й балачками.
Клітій фиркнув.
— Які ще друзі! Ці слабаки? Вони мені не рівня.
Повітря перед Хейзел затремтіло. Туман згустився й утворив дверний проріз, крізь який пройшли четверо людей.
Хейзел заридала від полегшення. Рука Френка була забинтована та кровоточила, але він був живий. Біля нього стояли Ніко, Пайпер і Джейсон — усі з мечами напоготові.
— Вибач, що спізнились, — промовив Джейсон. — Цього треба вбити?
LXXVI Хейзел
Хейзел майже співчувала Клітію.
Друзі напали на нього зусібіч — Лео метав вогонь у велетневі ноги, Френк і Пайпер кололи мечами в груди, Джейсон літав угорі та бив в обличчя. Хейзел переповнювала гордість від того, як добре Пайпер засвоїла її уроки з фехтування.
Щоразу, коли велетнева димова завіса починала підповзати до когось, Ніко розрубав її, стигійський клинок поглинав темряву.
Персі з Аннабет уже були на ногах, на вигляд вони були слабкими та оціпенілими, але тримали мечі напоготові. Коли це в Аннабет з’явився меч? І з чого він зроблений — зі слонової кістки? Вони вочевидь хотіли допомогти, але в цьому не було потреби. Решта напівбогів тримала велетня в лещатах.
Клітій гарчав і крутився на місці, наче не міг вирішити, кого вбити першим.
— Стривайте! Стійте! Ні! Ай!
Темрява навколо велетня повністю розсіялась. Його не захищало більше нічого, окрім побитого нагрудника. З дюжини ран лився іхор. Вони загоювалися так само швидко, як і з являлись, але Хейзел бачила, що велетень втомився.
Джейсон востаннє підлетів до велетня і копняком у груди розколов нагрудник. Клітій похитнувся назад і впустив свій меч. Він упав навколішки. Напівбоги оточили його.
Тільки тоді Геката вийшла вперед зі здійнятими смолоскипами. Туман почав повивати велетня, шиплячи від дотику до його шкірі.
— Зустрінь свій кінець, — промовила богиня.
— Це не кінець, — пролунав десь з висоти голос Клітія, приглушений та невиразний. — Мої брати відродились. Геї тепер потрібна тільки кров Олімпу. Знадобились ви всі, щоб перемогти одного мене. Що ви робитимете, якщо Матір Земля розплющить очі?
Геката перевернула смолоскипи полум’ям униз і встромила їх у Клітієву голову, наче кинджали. Велетневе волосся зайнялось швидше за суху солому. Полум'я рушило вниз, перекинулось на тіло і незабаром почало смажити так, що Хейзел поморщилася. Клітій беззвучно впав обличчям в уламки Аїдового вівтаря. Його тіло розсипалося на пил.
Якусь мить усі мовчали. Хейзел почула уривчастий неприємний хрип і збагнула, що це її власне дихання. Бік болів так, наче його проломили тараном.
Геката повернулась до неї.
— Тобі час іти, Хейзел Левек. Виведи друзів з цього місця.
Хейзел стиснула зуби. Вона ледве стримувала злість. — І все? Ані тобі «дякую»? Ані «молодець»?
Богиня похитала головою. Ґейл тявкнула — можливо, попрощалась, можливо, попередила — і зникла у складках спідниць господині.
— Не в мене ти маєш шукати вдячності, — промовила Геката. — А щодо «молодець» — це ще невідомо. Поквапся до Афін. Клітій не помилявся. Велетні відродились — усі, ще більш могутні, ніж були. Гея на межі пробудження. Свято Надії не виправдає своєї назви, якщо ви її не спините.
Кімната загриміла. Ще одна стела рухнула на землю й розбилася.
— Дім Аїда нестабільний, — промовила Геката. — Ідіть негайно. Ми ще зустрінемось.
Богиня розчинилась у повітрі. Туман розсіявся.
— А вона товариська, — буркнув Персі.
Решта повернулась до нього з Аннабет, наче тільки тепер усвідомивши їхню присутність.
— Старий! — Джейсон стиснув Персі у міцних обіймах.
— Повернулись із Тартару! — вигукнув Лео. — Оце мої люди!
Пайпер кинулась на шию Аннабет і розридалась.
Френк підбіг до Хейзел і лагідно пригорнув її до себе.
— Ти поранена, — промовив він.
— Ребра точно зламані, — визнала вона. — Але Френку... що сталося з твоєю рукою?
Він посміхнувся.
— Довго розповідати. Ми живі. От що важливо.
Від полегшення у Хейзел так паморочилось у голові, що вона не одразу помітила Ніко. Той стояв осторонь, з обличчям, сповненим болю та внутрішньої боротьби.
— Гей, — покликала вона його й повабила здоровою рукою.