— Еге ж! — Ніко, здавалось, не палав ентузіазмом. — Привид, з яким я учора розмовляв... Він колись був жрецем Гекати. Він підтвердив учорашні слова богині на роздоріжжі. У першій війні з велетнями Геката билась на боці богів. Убила одного з велетнів — того, що був створений їй на противагу. Типа на ім’я Клітій.
— Темний чувак, — здогадався Лео. — Оповитий тінями.
Хейзел обернулась до нього і зіщулила свої золоті очі.
— Лео, звідки ти про це знаєш?
— Сон наснився.
Ніхто не здавався здивованим. Яскраві кошмари про події з усього світу снилися більшості напівбогів.
Друзі уважно слухали, поки Лео розповідав. Переборюючи бажання подивитись на зображення табору на стіні, Лео описав руїни, на які перетворилося це місце, а потім перейшов до темного велетня і дивної жінки на Пагорбі Напівкровок, яка пропонувала йому кілька способів померти.
Джейсон відсунув свою тарілку з млинцями.
— Отже, цей велетень — Клітій. Я так розумію, він чекатиме нас, на варті Брами Смерті.
Френк скрутив один з приятелевих млинців і зачавкав (кого-кого, а цього хлопчину навіть неминуча смерть не змусить відмовитися від здорового сніданку!).
— А жінка зі сну Лео? — запитав він.
— Вона — моя проблема. — Між пальцями Хейзел на коротку мить блиснув діамант. — Геката згадувала про якусь грізну суперницю в Домі Аїда — відьму, яку можу перемогти тільки я за допомогою чаклунства.
— Ти вмієш чаклувати? — поцікавився Лео.
— Поки що ні.
— А... — він почав було думати, чого б обнадійливого сказати, але натомість пригадав люті очі жінки і те, як його шкіра задимилась від її сталевої хватки. — Є якісь здогадки щодо неї?
Хейзел похитала головою.
— Тільки те... — Вона поглянула на Ніко. Між ними наче точилася безмовна суперечка. Щось підказувало Лео, що ці двоє багато разів обговорювали Дім Аїда окремо від решти і не ділились усіма подробицями. — Тільки те, що її буде нелегко перемогти.
— Але є і гарні новини, — промовив Ніко. — Привид, з яким я говорив, пояснив, як Геката перемогла Клітія в першій війні. Вона підпалила його волосся своїми смолоскипами. Велетень згорів заживо. Інакше кажучи, його слабкість — вогонь.
Усі подивились на Лео.
— О, — тільки й зміг вимовити він. — Гаразд.
Джейсон підбадьорливо кивнув, наче це була дуже чудова новина — наче сподівався, що Лео підійде до колосальної маси з мороку, вистрелить кількома вогняними кулями й розв’яже усі їхні проблеми. Лео не хотілось розчаровувати друга, але він досі чув у голові голос Геї: «Він — безодня, що поглинає всю магію. Холод, що поглинає весь вогонь. Тиша, що поглинає мовлення».
Навряд чи кількох сірників буде достатньо, аби велетня охопило полум’я.
— Це гарна підказка, — наполягав Джейсон. — Принаймні знаємо, як вбити велетня. А ця чаклунка... що ж, якщо Геката вірить у перемогу Хейзел, я теж вірю.
Очі Хейзел метнулись додолу.
— Треба тільки дістатись Дому Аїда, пробитись крізь війська Геї...
— І купу привидів, — похмуро додав Ніко. — Духи у храмі можуть виявитись ворожими.
— ...знайти Браму Смерті, — продовжила Хейзел, — і врятувати Персі з Аннабет, якщо якимсь дивом ми прибудемо у той самий час, що і вони.
Френк проковтнув шматок млинця.
— Ми впораємось. Повинні впоратися.
Оптимізм здорованя вражав. Якби ж тільки Лео його поділяв!
— Що ж, щодо обхідного шляху, — промовив він. — За моїми розрахунками, ми дістанемось Епіру за чотири-п’ять днів. Це якщо не брати до уваги затримання на, самі знаєте, напади чудовиськ і таке інше.
Джейсон гірко усміхнувся.
— Еге. Ми ж тільки так і подорожуємо.
Лео поглянув на Хейзел.
— Геката сказала тобі, що Гея запланувала свою грандіозну вечірку на перше серпня, так? Свято когось там?
— Спеси, — підказала Хейзел. — Богині Надії.
Джейсон крутнув виделку.
— У теорії у нас достатньо часу. Сьогодні тільки п’яте липня. Ми встигнемо зачинити Браму Смерті, знайти штаб велетнів і завадити їм пробудити Гею до першого серпня.
— У теорії, — погодилась Хейзел. — І все ж, я би залюбки дізналась, як нам пройти крізь Дім Аїда, водночас не збожеволівши і не померши.
Пропозицій ні в кого не було.
Френк опустив свій згорнутий млинець, наче той раптом більше не смакував йому.
— П’яте липня. Ох, народе я навіть не подумав...
— Ой, старий, розслабся, — промовив Лео. — Ти ж канадець, еге ж? Я й не очікував від тебе жодних подарунків на честь Дня Незалежності... хіба що ти цього хочеш.
— Та не в цьому річ. Моя бабуся... вона завжди запевняла, що сім — нещасливе число. Число примар. Вона не дуже зраділа, коли я сказав, що у поході буде семеро напівбогів. А липень — це сьомий місяць.