— Так, але... — Лео стурбовано застукотів пальцями по столу, а потім усвідомив, що вибиває повідомлення азбукою Морзе: «Я тебе кохаю», як колись робив із мамою. Добре, що друзі не розуміють коду, а то довелось би піти крізь землю. — Але це лише збіг, так?
Вираз Френкового обличчя не підбадьорював.
— У Китаї, — промовив здоровань, — у давні часи, сьомий місяць називали примарний. У цей період світи духів та людей найбільше наближались одне до одного. Живі та мертві могли переходити з одного світу в інший. І скажіть мені після цього, що пошуки Брами Смерті під час Місяця примар — це збіг.
Ніхто нічого не сказав.
Лео хотілось думати, що давнє китайське повір’я не має нічого спільного з римлянами та греками. Зовсім різні речі, еге ж? Але саме існування Френка доводило те, що культури взаємопов’язані. Родинне коріння Чжанів тягнулось аж до Стародавньої Греції. Вони пройшли крізь Рим і Китай, а зрештою опинились у Канаді.
А ще Лео все думав про свою зустріч із богинею помсти, Немезидою, біля Великого Солоного озера. Немезида назвала його сьомим колесом, чужим у поході. Вона ж не мала на увазі, що він примарне колесо?
Джейсон поклав долоні на бильця свого крісла.
— Зосередьмося на тому, чому можна дати раду. Ми наближаємось до Болоньї. Можливо, коли знайдемо цих карликів, ми отримаємо більше відповідей про...
Корабель накренився, наче наткнувся на айсберг. Тарілка зі сніданком Лео поїхала по столу. Ніко перекинувся назад разом із кріслом і стукнувся головою об буфет. На бідолаху звалилося не менше дюжини чарівних кубків і тарілок.
— Ніко! — Хейзел кинулась йому на допомогу.
— Що?.. — Френк спробував підвестись, але корабель нахилило в інший бік. Здоровань налетів на стіл і пірнув обличчям у яєчню Лео.
— Погляньте! — Джейсон вказав на стіни. Зображення Табору Напівкровок мерехтіли та змінювались.
— Неможливо, — пробурмотів Лео.
Накладені чари могли показувати винятково місця з табору. Усю ліву стіну раптом закрила величезна потворна фізіономія: криві жовті зуби, клочкувата руда борода, бородавчастий ніс і два несиметричних ока — одне значно більше та розташоване значно вище. Обличчя наче намагалось прогризти стіну і потрапити всередину кімнати.
Інші стіни теж замерехтіли і почали показувати верхню палубу. Біля штурвалу стояла Пайпер, але щось із нею було не так. Нижче плечей вона була обмотана ізоляційною стрічкою, у роті — кляп, а ноги прив’язані до контрольної консолі.
Біля грот-щогли, навколо так само зв’язаного та із заткнутим ротом тренера Хеджа, танцювала якась химерна істота — дещо середнє між гномом та шимпанзе, — обдарована цілковитим несмаком в одязі. Створіння заплітало тренерові крихітні кіски й зав’язувало їх рожевими резинками.
Тим часом на лівій стіні величезне обличчя зменшилось. Лео зміг повністю розгледіти істоту — ще один чи то гном, чи то шимпанзе, навіть у більш божевільному вбранні. Цей тип почав стрибати палубою, пхаючи все навколо в мішок: кинджал Пайпер, вії-контролери Лео. А потім гном витягнув зі штурвалу Архімедову сферу.
— Стій! — заволав Лео.
— Ох, — застогнав Ніко на підлозі.
— Пайпер! — крикнув Джейсон.
— Мавпи! — загорланив Френк.
— Не мавпи, — буркнула Хейзел. — Гадаю, це карлики.
— Крадуть моє добро! — загорланив Лео й кинувся до сходів.
XI Лео
Лео раптом згадав, що Хейзел крикнула: «Ідіть! Я подбаю про Ніко!»
Наче Лео збирався залишатись. Авжеж, він сподівався, що з Анжело все добре, але в нього і самого були неабиякі проблеми.
Лео помчав сходами. Джейсон і Френк — за ним.
Положення на палубі виявилось навіть гіршим, ніж він уявляв.
Тренер Хедж і Пайпер щосили намагались звільнитись від своїх пут, тоді коли один з демонічних мавпо-карликів гарцював палубою, хапав усе, що не прив’язане, і пхав награбоване в торбу. Він був заввишки десь у чотири фути, навіть нижчий за тренера Хеджа. Ноги криві, ступні — як у шимпанзе, а одяг такий кричущий, що у Лео паморочилось у голові. Закочені зелені штани клітинку, що тримались на яскраво-червоних підтяжках зверх смугастої чорно-рожевої жіночої блузки. На кожній руці по півдюжини золотих годинників, а на голові — смугастий ковбойський капелюх, наче зі шкури зебри, на крисах якого теліпався цінник. Шкіру карлика вкривали жмутки ріденького рудого хутра, але дев’яносто відсотків волосся на його тілі, здавалось, було зосереджено у його дивовижних бровах.